Постанова

від 07.04.2020 по справі 910/14196/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2020 р. Справа№ 910/14196/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Разіної Т.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 20.12.2019

у справі № 910/14196/19 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного підприємства "БОНВОЯЖ"

про стягнення 65 235, 35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "БОНВОЯЖ" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 65 235,35 грн., з яких: 44 993, 59 грн. пені, 8 772,50 грн. 3% річних та 11 469,26 грн. інфляційних втрат.

Позов мотивовано порушення відповідачем строків оплати поставленого природного газу, визначених договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі №910/14196/19 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Приватного підприємства "БОНВОЯЖ" підлягає стягненню на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" 31 495,51 грн. пені, 8 772,50 грн. 3% річних, 11 469,26 грн. інфляційних втрат та 1 523052 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено

Приймаючи рішення, суд першої інстанції визнав обґрунтованим позовні вимоги щодо стягнення 31 495,51 грн. пені, 8 772,50 грн. 3% річних, 11 469,26 грн. інфляційних втрат. Однак, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, дійшов до висновку про зменшення розміру пені на 30%.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 13498,08 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального (ст.ст. 549-552, 625 Цивільного кодексу України) та процесуального права (ст.ст. 236, 238, 239 Господарського процесуального кодексу України), без дослідження усіх істотних обставин справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідачем подано позов, у якому Приватне підприємство "БОНВОЯЖ" зазначає, що рішення прийнято відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, у зв`язку з чим відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у справі № 910/14196/19 апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків 10 (десять) днів з моменту отримання даної ухвали.

29.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення від 21.01.2020 про сплату судового збору у розмірі 2 881,50 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі № 910/14196/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі № 910/14196/19; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для надання можливості скористатися наданими ст. 267 Господарського процесуального кодексу України правами протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 27.09.2017 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) був укладений договір постачання природного газу №2204/1718-ТЕ-41 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов`язався передати у власність споживачу у 2017-2018 роках природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року включно газ обсягом до 980 тис. куб. метрів. (п. 2.1. договору).

Право власності на газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. (п. 3.1. договору).

Оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. (п. 6.1. договору).

Пункт 8.2 договору визначає, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16, 4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору).

Додатковою угодою №1 від 12.01.2018 до договору №2204/1718-ТЕ-41 від 27.09.2017 визначено пункт 8.2 та пункт 8.3 розділу 8 "Відповідальність сторін" договору викласти у наступній редакції : " 8.2 У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15, 3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення".

Додатковою угодою №2 від 04.04.2018 до договору сторони погодили п. 2.1. викласти наступним чином: "Постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) газ орієнтовним обсягом до 40 тис. куб. метрів.".

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 1 жовтня 2017 року до 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (розділ 12 договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.04.2018).

На виконання умов вказаного договору позивач передав у власність відповідача природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу:

- акт від 31.10.2017 на суму 156 301, 62 грн;

- акт від 30.11.2017 на суму 984 410, 82 грн;

- акт від 31.12.2017 на суму 864 106, 73 грн;

- акт від 31.01.2018 на суму 960 600, 26 грн;

- акт від 28.02.2018 на суму 873 980, 84 грн;

- акт від 31.03.2018 на суму 969 519, 59 грн;

- акт від 30.04.2018 на суму 99 008, 03 грн;

Таким чином, позивач виконав свої обов`язки за договором у повному обсязі та поставив відповідачу газ на загальну суму 4 907 927, 89 грн.

Відповідач свої обов`язки за договором виконав не належним чином, а саме здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1. договору.

Так, за актами приймання-передачі природного газу відповідач розраховувався наступним чином:

- за актом від 31.10.2017 року здійснено оплату: 28.12.2017 року - на суму 156 301, 62 грн;

- за актом від 30.11.2017 року здійснено оплату: 28.12.2017 року - на суму 543 698, 38 грн, 30.01.2018 - 200 000, 00 грн, 21.02.2018 - 240 712, 44 грн;

- за актом від 31.12.2017 року здійснено оплату: 21.02.2018 року - на суму 59 287, 56 грн, 23.02.2018 - 500 000, 00 грн, 12.03.2018 - 304 819, 17 грн;

- за актом від 31.01.2018 року здійснено оплату: 12.03.2018 року - на суму 960 600, 26 грн;

- за актом від 28.02.2018 року здійснено оплату: 12.03.2018 року - на суму 234 580, 57 грн, 08.05.2018 - 639 400, 27 грн;

- за актом від 31.03.2018 року здійснено оплату: 08.05.2018 - 969 519, 59 грн ;

- за актом від 30.04.2018 року здійснено оплату: 08.05.2018 року - на суму 99 008, 03 грн.

Обставини несвоєчасної оплати спожитого природного газу стали підставою для нарахування пені відповідно до п. 8.2. договору, 3% річних та звернення з відповідним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 173, абз. 4 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175, ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом першої інстанції встановлено, що поставлений позивачем природний газ за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року загальною вартістю 4 907 927, 89 грн. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 772, 50 грн та суму інфляційних втрат у розмірі 11 469, 26 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16, 4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Також, відповідно до п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що умови укладеного між сторонами договору не містять інших положень щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Факт наявності прострочення відповідача щодо вчасної оплати вартості отриманого за договором природного газу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок пені за період з жовтня 2017 по квітень 2018 та визнано його арифметично вірним.

Водночас, відповідач просив зменшити суму пені з 44 993,59 грн до 1000,00 грн., обґрунтовуючи тим, що несвоєчасне виконання грошового зобов`язання зумовлено тим, що відповідачем 13.10.2017 було укладено договір купівлі-продажу №17-18/10 з Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", а також 29.01.2016 договір №48-3721 про надання послуг з Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислюваний центр", які надані відповідачем до відзиву в завірених належним чином копіях, а тому відповідач не є прямим постачальником теплової енергії, у зв`язку з чим розмір та своєчасність розрахунків з позивачем безпосередньо залежали від розрахунків населення та зазначених вище підприємств.

На підтвердження своєї позиції, відповідачем надані виписки, які свідчать про те, що останній одразу після отримання грошових коштів від КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та КП "ГІОЦ", оплачував природний газ, отриманий від позивача. Так, банківська виписка від 28.12.2017 свідчить про те, що відповідач отримавши кошти від КП "ГІОЦ" у сумі 1644, 95 грн та 68721, 59 грн, власними грошовими коштами в межах фінансових можливостей погасив позивачу заборгованість у сумі 700 000, 00 грн. Аналогічно, згідно з випискою від 30.01.2018, отримавши від КП "ГІОЦ" 39 406, 73 грн, відповідач в той же день перерахував позивачу 200 000, 00 грн, 12.03.2018, отримавши 9 627, 80 грн, перерахував позивачу 1 500 000, 00 грн, 08.05.2018, отримавши 13 000, 00 грн, перерахував позивачу кошти у сумі 1 707 927, 89 грн відповідно.

З наведеного вбачається, що відповідач фактично погашав заборгованість перед позивачем власними коштами, не зважаючи на неналежне виконання зобов`язань споживачами КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та КП "ГІОЦ".

Відповідач зазначає, що порушення зобов`язань виникло через незалежні від нього обставини і не призвели до понесення позивачем збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Місцевий Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 30 % від заявленої до стягнення суми - до 31 495, 51 грн.

Зменшення розміру пені на 30% суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін та не порушує інтересів позивача.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 31 495, 51 грн. пені, 8 772,50 грн. 3% річних, 11 469,26 грн. інфляційних втрат.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі №910/14196/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі №910/14196/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 у справі №910/14196/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14196/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Т.І. Разіна

Ю.Б. Михальська