Рішення

від 31.03.2020 по справі 910/589/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.03.2020Справа № 910/589/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, буд. 7-В, офіс 109; ідентифікаційний код 38303794)

до Акціонерного товариства "Завод "Маяк" (04073, м. Київ, пр-т. Степана Бандери, буд. 8; ідентифікаційний код 14307423)

про стягнення 51 413, 32 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЕС" з позовом до Акціонерного товариства "Завод "Маяк", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 199 від 28.11.2018 в розмірі 51 413, 32 грн, яка складається із суми основної заборгованості за неоплачений товар - 41 380, 13 грн, 3% річних - 816,00 грн, пені - 8 889, 36 грн та інфляційних втрат - 327, 83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи та доказів оплати адвокату за правову допомогу, який позивачем зазначено в п. 5 додатку до позовної заяви.

29.01.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, в якій зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а також до якої додано доказ оплати адвокату за правову допомогу, який позивачем зазначено в п. 5 додатку до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

13.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 41 380, 13 грн та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % від визначеної до стягнення суми у зв`язку з тим, що відповідач знаходиться у стані стійкої неплатоспроможності, скрутному фінансовому становищі, а неналежне виконання умов договору поставки № 199 від 28.11.2018 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, крім позивача.

02.03.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач зазначає, що вказані відповідачем у відзиві обставини не є підставою для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЕС" (далі - постачальник) та Акціонерним товариством "Завод "Маяк" (далі - покупець) укладено договір № 199, за умовами якого постачальник зобов`язується постачати товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору предметом поставки є товар, найменування, перелік, характеристики та вартість якого узгоджуються сторонами у специфікації, що є невід`ємною частинною цього договору.

Поставка товару відбувається протягом п`яти календарних днів після 100 % оплати суми замовлення, згідно додатку № 1 до даного договору (п. 3.2. договору).

Покупець здійснює 100 % передоплату вартості обладнання та матеріалів згідно додатку № 1 до договору, відповідно до рахунку-фактури постачальника. (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору загальна сума договору складає загальну вартість всіх партій товару, які будуть поставлені за договором, та не може перевищувати 195 833, 44 грн без урахування ПДВ, 39 166, 69 грн - ПДВ, 235 000, 13 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6.4. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня від простроченої суми за кожний день прострочення але не більше 20 % вартості товару, за який прострочено оплату.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами (за наявності) та діє до 31 грудня 2018, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. (п. 9.1. договору).

Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 41 380, 13 грн, однак, відповідач належним чином свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим за останнім рахується борг в розмірі 41 380, 13 грн, який відповідач визнає у відзиві на позовну заяву.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 199 від 28.11.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що відповідно до додатку № 2 до договору поставки № 199 від 28.11.2018 на підставі заявки № 2 сторони домовилися про поставку товару на загальну суму 41 380, 13 грн (разом з ПДВ).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, а саме видаткової накладної № 17 від 13.05.2019 позивачем було здійснено відповідачу поставку товару на суму 41 380, 13 грн (разом з ПДВ), а відповідачем відповідно прийнято товар згідно переліку зазначеного у вказаній накладній.

Суд вказує, що видаткова накладна № 17 від 13.05.2019 підписана уповноваженими представниками сторін, чиї підписи скріплені печатками, що у свою чергу підтверджує факт належної поставки товару позивачем відповідачу та виникнення в останнього обов`язку щодо сплати отриманого товару.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи встановлені обставини та визнання заборгованості з основного боргу відповідачем, суд дійшов висновку, що останнім було порушено умови договору поставки № 199 від 28.11.2018 в частині здійснення оплати за поставлений товар, а відтак вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі (основний борг) 41 380, 13 грн підлягає задоволенню.

Крім того за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки, позивачем на існуючу суму заборгованості за період з 14.05.2019 по 09.01.2020 здійснено нарахування пені в розмірі - 8 889, 36 грн, 3 % річних в розмірі - 816, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі - 327, 83 грн.

Відповідно до п. 6.4. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня від простроченої суми за кожний день прострочення але не більше 20 % вартості товару, за який прострочено оплату.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Суд вказує, що враховуючи п. 3.2., 4.1. договору, якими передбачено здійснення відповідачем 100 % передоплату вартості товару та встановлений законодавством граничний (шестимісячний) строк для нарахування пені, суд вважає обґрунтованим здійснювати нарахування пені виходячи з суми 41 380, 13 грн за період з 14.05.2019 по 14.11.2019 (за шість місяців), яка за підрахунком суду становить 7 078, 84 грн, а відтак вказана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Що стосується нарахування позивачем за період з 14.05.2019 по 09.01.2020 3 % річних та інфляційних витрат, суд вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд здійснивши перерахунок 3 % річних за період з 14.05.2019 по 09.01.2020 на існуючу суму заборгованість вказує, що заявлена позивачем до стягнення сума 3 % річних у розмірі 816, 00 грн є обґрунтованою та такою, що не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає задоволенню.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат за повні місяці (з червня 2019 по грудень 2019), протягом яких існувала заборгованість відповідача, судом встановлено, що інфляція за такий період була відсутня, а відтак вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 90% від визначеної до стягнення суми у зв`язку з тим, що відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі, то суд вказує, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України суд наділений правом, а не обов`язком зменшувати розмір штрафних санкцій.

Так враховуючи умови договору та чинного законодавства, виходячи з аналізу конкретних обставин, що склалися у даних правовідносинах, з врахуванням наведених відповідачем аргументів щодо зменшення розміру штрафу та контраргументів позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що дійсно нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великі порівняно із збитками, які поніс позивач, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення судом розміру штрафних санкцій на 90 %.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Маяк" (04073, м. Київ, пр-т. Степана Бандери, буд. 8; ідентифікаційний код 14307423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, буд. 7-В, офіс 109; ідентифікаційний код 38303794) суму основного боргу в розмірі 41 380 (сорок одна тисяча триста вісімдесят) грн 13 коп., пеню в розмірі 7 078 (сім тисяч сімдесят вісім) грн 84 коп., 3 % річних в розмірі 816 (вісімсот шістнадцять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 014 (дві тисячі чотирнадцять) грн. 57 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 31.03.2020

Суддя Д.О. Баранов