Рішення

від 07.04.2020 по справі 916/3675/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3675/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп" про стягнення заборгованості в загальній сумі 49656,87 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп" про стягнення заборгованості за виконані роботи в загальній сумі 215837,91 грн., у т.ч. основного боргу - 166109,13 грн., пені - 43238,38 грн., 3% річних - 4019,00 грн., втрат від інфляції - 2471,40 грн., посилаючись на наступне.

Як зазначає позивач, 22.10.2018 р. між ТОВ "Енергобудгруп" (замовник) та ТОВ "ЮГБ" (підрядник) було укладено договір № 108, відповідно до пункту 1.1 якого підрядник зобов`язався на основі завдання замовника виконати роботи з благоустрою об`єкту "Будівництво 3-х секційного Житлового будинку № 22а (згідно ГП) за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, кадастровий номер 5122783200:01:002:0735: ДК 021:2015:45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь", а замовник зобов`язується прийняти результат виконаних робіт та оплатити їх. Так, позивач вказує, що зазначений договір підписаний обома сторонами без заперечень, а отже сторони дійшли згоди щодо усіх умов договору.

Згідно п. 2 договору ціна договору визначається договірною та дорівнює 908633,10 грн.

Пунктом 3.2. договору закріплено, що замовник вносить (перераховує) аванс в розмірі 20% від договірної ціни, що дорівнює 181726,62 грн. терміном на три місяці.

Згідно п. 3.3. договору остаточні розрахунки замовник здійснює кожен тиждень, виплачується сума від 50 тис. грн. до повного погашення залишку по договору, але не більше вартості виконаних робіт.

Пунктом 4.4.4. договору зазначено, що підрядник має право на отримання плати за виконані роботи.

Відповідно до п. 5.1. договору приймання-передача закінчених робіт оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт. Підписання акту приймання виконаних будівельних робіт є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Відтак, позивач стверджує, що, керуючись п. 5.2. договору, замовник зобов`язаний негайно розпочати прийняття закінчених робіт.

Згідно п. 11.1 договору він є укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 р., але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Наразі позивач зауважив, що на підставі вищезазначених умов договору 22.10.2018 р. ТОВ "ЮГБ" був виставлений рахунок № 132 для здійснення відповідачем передоплати на загальну суму 181726,62 грн. з урахуванням ПДВ у відповідності до п. 3.2. договору, який у повному обсязі та в установлені строки оплачений відповідачем.

Подалі, як вказує позивач, на виконання умов договору відповідачем на рахунок позивача здійсненні наступні оплати, що підтверджується бухгалтерською довідкою ТОВ "ЮГБ", а саме: 13.11.2018 р. на суму 50000,00 грн.; 20.11.2018 р. на суму 50000,00 грн.; 26.11.2018 р. на суму 50000,00 грн.; 19.12.2018 р. на суму 50000,00 грн.; 03.01.2019 р. на суму 100000,00 грн.; 01.02.2019 р. на суму 50000,00 грн.; 08.02.2019 р. на суму 50000,00 грн.; 15.02.2019 р. на суму 50000,00 грн.; 26.02.2019 р. на суму 50000,00 грн.; 24.04.2019 р. на суму 50000,00 грн.; 23.07.2019 р. на суму 10000,00 грн.; 18.09.2019 р. на суму 50000,00 грн.; 04.10.2019 р. на суму 30000,00 грн.; 05.11.2019 р. на суму 30000,00 грн.

При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 5.1 договору ТОВ "ЮГБ" був оформлений акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень від 01.04.2019 р. за № 1.

Враховуючи вищезазначене, за ствердженнями позивача, загальна вартість робіт за договором становить 1017835,75 грн., а загальний розмір оплати за договором становить 851726,62 грн., у зв`язку з чим станом на день подачі даної позовної заяви за ТОВ "Енергобудгруп" перед ТОВ "ЮГБ" рахується заборгованість у загальному розмірі 166109,13 грн.

Разом з цим, позивач додає, що після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт у відповідності до п. 5.1 договору вказана обставина стала підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Водночас, як вказує позивач, 17.05.2019 р. ТОВ "ЮГБ" на електронну адресу ТОВ "Енергобудгруп" ( energomir2016@gmail.com ) направлено повідомлення стосовно заборгованості ТОВ "Енергобудгруп" станом на 15.05.2019 р. з вимогою здійснити остаточний розрахунок за договором у розмірі 265702,77 грн. у строк до 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання цього листа, у зв`язку з чим ТОВ "Енергобудгруп" було зобов`язано виконати зобов`язання за договором у строк до 23.05.2019 р.

08.08.2019 р. позивач шляхом направлення претензії звернувся до відповідача з вимогою оплати заборгованості у розмірі 276109,13 грн. у строк протягом десяти днів з дня отримання претензії, яку було отримано 05.09.2019 р., про що свідчить відмітка на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення, однак її вимоги повторно були проігноровані, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України нарахувати штрафні санкції.

Відтак, з посиланнями на ст. 230, ч. 6 ст. 231 ГК України позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 43238,38 грн., яку заявлено до стягнення.

Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати виконаних робіт, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 4019,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 2471,40 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.01.2019 р. позовну заяву ТОВ "ЮГБ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3675/19 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 03.02.2020 р.

В ході підготовчого провадження 17.02.2020 р. відповідачем подано до господарського суду відзив, в якому відповідач вказав про сплату основного боргу в сумі 166109,13 грн., тому просив суд закрити провадження у справі у вказаній частині. Щодо інших вимог відповідач заперечує, вказуючи, що спір виник не з вини відповідача, також умови договору не містять положень щодо сплати пені.

Під час підготовчого засідання 19.02.2020 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач підтверджує сплату відповідачем суми основної заборгованості після подання позовної заяви. При цьому позивач вказав про допущення арифметичної помилки під час здійснення розрахунку пені, а також навів розрахунки річних та інфляційних до моменту оплати боргу. Відтак, позивач остаточно просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 42754,27 грн., 3% річних - 4362,97 грн., втрати від інфляції - 2539,63 грн.

Наразі в ході підготовчого провадження судом було з`ясовано, що відповідачем було сплачено заборгованість за виконані роботи за договором № 108 від 22.10.2018 р. в сумі 166109,13 грн., про що свідчать надані до суду платіжні доручення № 342 від 26.12.2019 р. на суму 132000,00 грн. та № 366 від 04.02.2020 р. на суму 34109,13 грн. (а.с. 77-78).

Враховуючи вищенаведене, вказана заява позивача про уточнення позовних вимог судом розцінена як заява про зменшення позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення в частині стягнення річних та інфляційних. Таким чином, вказана заява, що подана відповідно до приписів ч. 2 ст. 46 ГПК України, судом прийнята до розгляду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2020 р. у справі № 916/3675/19 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 10 березня 2020 р.

Між тим розгляд справи у судовому засіданні 10.03.2020 р. о 12 год. 00 хв. не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Петрова В.С. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2020 р. у справі № 916/3675/19 розгляд справи призначено в засіданні суду на 07 квітня 2020 р.

В засідання суду, призначене на 07.04.2020 р., представники сторін не з`явились.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

28.10.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" (підрядник) укладено договір № 108, відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов`язується на основі завдання замовника виконати роботи з благоустрою об`єкту "Будівництво 3-х секційного житлового будинку № 22а (згідно ГП) за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, кадастровий номер 5122783200:01:002:0735: ДК 021:2015:45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь", а замовник зобов`язується прийняти результат виконаних робіт та оплатити їх.

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору результат робіт підрядника за цим договором повинен відповідати державним стандартам і вимогам, які зазвичай ставляться до таких робіт. Обсяг замовлених будівельних робіт встановлений додатком № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.1 договору ціна цього договору визначається договірною ціною та дорівнює 908633,10 грн.

В п. 2.1 договору визначено, що ціна замовлених робіт, яка вважається ціною цього договору, визначається додатком № 2 (договірною ціною).

Згідно п. 2.2 договору замовник вносить (перераховує) аванс в розмірі 20% (двадцять відсотків) від договірної ціни, що дорівнює 181726,62 грн., терміном на три місяця згідно. У разі невиконання робіт протягом трьох місяців підрядник повертає аванс замовнику.

За умовами п. 3.3 договору остаточні розрахунки замовник здійснює кожен тиждень, виплачується сума від 50 тис. грн., до повного погашення залишку по договору, але не більше вартості виконаних робіт.

Положеннями п. 3.4. договору встановлено, що всі розрахунки відповідно до даного договору здійснюються в національній валюті України, в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок підрядника.

Відповідно до п.п. 4.3.1 п. 4.3 договору підрядник зобов`язується виконувати роботи і передати їх результат в обумовлений термін із замовником.

Згідно п.п. 4.4.4. п. 4.4 договору підрядник має право на отримання плати за виконані роботи.

Пунктами 5.1, 5.2 договору встановлено, що приймання-передача закінчених робіт оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт. Підписання акту приймання виконаних будівельних робіт є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Замовник зобов`язаний негайно розпочати прийняття закінчених робіт.

В п.п. 5.4, 5.5 договору визначено, що недоліки у виконаних роботах, виявлені в процесі приймання-передачі закінчених робіт, які виникли з вини підрядника, фіксуються сторонами шляхом складання та підписання дефектного акту. Недоліки, зафіксовані в дефектному акті, підлягають усуненню підрядником протягом строку, погодженого сторонами.

Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У відповідності до п. 7.2 договору гарантійний період становить 5 (п`ять) років чи 60 (шістдесят) місяців з моменту підписання сторонами акту.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що усі розбіжності і спори, які можуть виникнути між сторонами у зв`язку з виконанням цього договору, вирішуються шляхом переговорів.

Згідно п. 9.2 договору у разі якщо сторони в результаті переговорів не змогли досягти взаємної згоди щодо розбіжностей, що виникли, а також у разі якщо одна зі сторін ухиляється від проведення переговорів, спір вирішується в судовому порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що зміни, доповнення до цього договору допускаються за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 10.2 договору цей договір може бути припинений (в тому числі шляхом розірвання) в порядку та на підставах, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

За умовами п. 10.3 договору правочин, що вносить зміни до цього договору, має бути укладений сторонами письмово.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що він є укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

В п. 12.2 договору передбачені графіки виплат: перша виплата аванс 20% від договірної ціни. Інші виплати кожен тиждень виплачується сума від 50 тис. грн. до повного погашення залишку по договору.

Згідно п. 13.1 договору невід`ємною його частиною є: додаток № 1 - Відомість обсягів робіт; додаток № 2 - Договірна ціна; додаток № 3 - Підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису; додаток № 4 - Дефектний акт; додаток № 5 - Локальний кошторис.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Так, укладений між позивачем та відповідачем договір № 108, який за своєю суттю відноситься до договорів підряду, є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних господарських зобов`язань згідно зі ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і є обов`язковим для виконання його сторонами у відповідності з положеннями ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті, і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно ч. 1, 2 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором

Положеннями ст.ст. 843, 844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як з`ясовано судом, на виконання умов вказаного договору позивачем було виконано роботи з благоустрою об`єкту "Будівництво 3-х секційного житлового будинку № 22а (згідно ГП) за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, кадастровий номер 5122783200:01:002:0735: ДК 021:2015:45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь". Зазначене підтверджується складеними між позивачем та відповідачем актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в за квітень 2019 р. (а.с. 22-23), який підписаний належним чином уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками. Вартість виконаних позивачем робіт за вказаними актом складає 1017835,75 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити виконані роботи відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.2 договору замовник вносить (перераховує) аванс в розмірі 20% від договірної ціни, що дорівнює 181726,62 грн., терміном на три місяця згідно. У разі невиконання робіт протягом трьох місяців підрядник повертає аванс замовнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату № 132 від 22.10.2018 р. на суму 181726,62 грн. При цьому судом встановлено, що на виконання умов спірного договору до моменту підписання акту виконаних робіт позивачем було перераховано відповідачу в якості авансування робіт кошти в розмірі 181726,62 грн., про що свідчить платіжне доручення № 267 від 22.10.2018 р. на суму 181726,62 грн.

За умовами п. 3.3 договору остаточні розрахунки замовник здійснює кожен тиждень, виплачується сума від 50 тис. грн. до повного погашення залишку по договору, але не більше вартості виконаних робіт.

Так, з наявної в матеріалах справи копії бухгалтерської довідки щодо недоотримання коштів від ТОВ "Енергобудгруп" за період з 22.10.2018 р. по 20.11.2019 р., (а.с. 16) вбачається, що відповідачем на виконання умов договору були здійснені наступні платежі: 22.10.2018 р. у розмірі 181726,62 грн., 13.11.2018 р. у розмірі 50000,00 грн.; 20.11.2018 р. у розмірі 50000,00 грн.; 26.11.2018 р. у розмірі 50000,00 грн.; 19.12.2018 р. у розмірі 50000,00 грн.; 03.01.2019 р. у розмірі 100000,00 грн.; 01.02.2019 р. у розмірі 50000,00 грн.; 08.02.2019 р. у розмірі 50000,00 грн.; 15.02.2019 р. у розмірі 50000,00 грн.; 26.02.2019 р. у розмірі 50000,00 грн.; 24.04.2019 р. у розмірі 50000,00 грн.; 23.07.2019 р. у розмірі 10000,00 грн.; 18.09.2019 р. у розмірі 50000,00 грн.; 04.10.2019 р. у розмірі 30000,00 грн.; 05.11.2019 р. у розмірі 30000,00 грн. у загальному розмірі 851726,62 грн. Отже, залишок неоплачених робіт на момент подачі позову склав 166109,13 грн. (1017835,75 грн. - 851726,62 грн.).

Наразі в ході підготовчого провадження судом було з`ясовано, що відповідачем було сплачено заборгованість за виконані роботи за договором № 108 від 22.10.2018 р. в сумі 166109,13 грн., про що свідчать надані до суду платіжні доручення № 342 від 26.12.2019 р. на суму 132000,00 грн. та № 366 від 04.02.2020 р. на суму 34109,13 грн. (а.с. 77-78).

З огляду на сплату відповідачем заборгованості позивач згідно заяви від 19.02.2020 р. уточнив (зменшив) розмір позовних вимог та остаточно просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 42754,27 грн., 3% річних - 4362,97 грн., втрати від інфляції - 2539,63 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 42754,27 грн. за період з 24.05.2019 р. по 24.11.2019 р. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата вартості виконаних робіт) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Як свідчить зміст договору № 108 від 22.10.2018 р., сторонами не було погоджено відповідальності відповідача у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати вартості робіт, також не визначено її розмір.

Згідно приписів ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, сторонами по справі не було вчинено письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов`язань, які випливають з договору № 108 від 22.10.2018 р., у вигляді пені.

В абзаці 3 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань? № 14 від 17.12.2013 р. роз`яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, в обґрунтування підстав для нарахування пені позивач послався на положення ст. 230 і ч. 6 ст. 231 ГК України.

Однак, за вказаним положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

В ч. 1, 2 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно ч. 3 ст. 231 ГК України законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

За положеннями ч. 5, 6 ст. 231 ГК України у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч. 7 ст. 231 ГК України).

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

В ч. 4 ст. 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 ст. 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

Господарський суд зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Позивач зазначав про те, що нарахував відповідачеві пеню за період з 24 травня 2019 р. по 24 листопада 2019 року, виходячи з обсягу простроченого зобов`язання та розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, вважаючи, що частиною шостою статті 231 ГК України розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання визначений саме в такому розмірі.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Таким чином, господарський суд зазначає, що оскільки умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України не визначає конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як пеня.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 р. по справі № 904/4156/18.

Відтак, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 42754,27 грн., нарахованої на підставі ст.ст. 230, 231 ЦК України, є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на існування у відповідача заборгованості за виконані роботи по спірному договору у період з 24.05.2019 р. по 03.02.2020 р., що виникла внаслідок несвоєчасної оплати вартості робіт, що не спростовано відповідачем, відповідно відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості виконаних робіт, суд вважає, що у позивача наявні правові підстави для нарахування 3% річних.

Як вбачається із розрахунку 3% річних, наведеного позивачем в заяві про уточнення (зменшення) позовних вимог (а.с. 81), останнім нараховано 3% річних в загальній сумі 4362,97 грн., у т.ч.:

- на суму боргу 286109,13 грн. за період з 24.05.2019 р. по 23.07.2019 р. (61 к.дн.), що складають 1434,46 грн.,

- на суму боргу 276109,13 грн. за період з 24.07.2019 р. по 18.09.2019 р. (57 к.дн.), що складають 1293,55 грн.,

- на суму боргу 226109,13 грн. за період з 19.09.2019 р. по 04.10.2019 р. (16 к.дн.), що складають 297,35 грн.,

- на суму боргу 196109,13 грн. за період з 05.10.2019 р. по 05.11.2019 р. (32 к.дн.), що складають 515,79 грн.,

- на суму боргу 166109,13 грн. за період з 06.11.2019 р. по 27.12.2019 р. (52 к.дн.), що складають 709,95 грн.,

- на суму боргу 34109,13 грн. за період з 28.12.2019 р. по 04.02.2020 р. (39 к.дн.), що складають 111,87 грн.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних здійснено з обранням невірного періоду прострочення, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних. Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 922/1008/16.

Зокрема, з огляду на часткове погашення відповідачем заборгованості 23.07.2019 р. в сумі 10000,00 грн., то період прострочення оплати суми боргу в розмірі 286109,13 грн. має складати з 24.05.2019 р. по 22.07.2019 р. Також з урахуванням здійснення відповідачем в подальшому оплати 18.09.2019 р. в сумі 50000,00 грн., відповідно прострочення оплати суми боргу в розмірі 276109,13 грн. мало місце, починаючи з 23.07.2019 р. по 17.09.2019 р. Аналогічно з урахуванням оплат від 18.09.2019 р. у розмірі 50000,00 грн., 04.10.2019 р. у розмірі 30000,00 грн. і 05.11.2019 р. у розмірі 30000,00 грн., прострочення суми оплати в розмірі 226109,13 грн. мало місце, починаючи з 18.10.2019 р. по 03.10.2019 р., а прострочення оплати суми боргу в розмірі 196109,13 грн. мало місце, починаючи з 04.10.2019 р. по 04.11.2019 р. Також з урахуванням вищенаведених оплат і здійснення оплати від 26.12.2019 р. на суму 132000,00 грн. та від 04.02.2020 р. на суму 34109,13 грн. відповідно прострочення оплати суми боргу в розмірі 166109,13 грн. мало місце, починаючи з 05.11.2019 р. по 25.12.2019 р., а прострочення оплати суми боргу в розмірі 34109,13 грн. мало місце, починаючи з 26.12.2019 р. по 03.02.2020 р.

Таким чином, судом самостійно здійснено перерахунок 3% річних на вказані суми боргу за встановлений судом період прострочення (не виходячи за межі заявленого позивачем загального періоду прострочення), у т.ч.:

- на суму боргу 286109,13 грн. за період з 24.05.2019 р. по 22.07.2019 р. (60 дн.) сума 3% річних складає 1410,95 грн. (286109,13 грн./100% х 3%/365дн. х 60дн.);

- на суму боргу 276109,13 грн. за період з 23.07.2019 р. по 17.09.2019 р. (57 дн.) сума 3% річних складає 1293,55 грн. (276109,13 грн./100% х 3%/365дн. х 57 дн.);

- на суму боргу 226109,13 грн. за період з 18.09.2019 р. по 03.10.2019 р. (16 дн.) сума 3% річних складає 297,35 грн. (226109,13 грн./100% х 3%/365дн. х 16 дн.);

- на суму боргу 196109,13 грн. за період з 04.10.2019 р. по 04.11.2019 р. (32 дн.) сума 3% річних складає 515,79 грн. (196109,13 грн./100% х 3%/365дн. х 32 дн.);

- на суму боргу 166109,13 грн. за період з 05.11.2019 р. по 25.12.2019 р. (51 дн.) сума 3% річних складає 696,29 грн. (166109,13 грн./100% х 3%/365дн. х 51 дн.);

- на суму боргу 34109,13 грн. за період з 26.12.2019 р. по 03.02.2020 р. (39 дн. обрано позивачем) сума 3% річних складає 109,34 грн. (34109,13 грн./100% х 3%/365дн. х 40дн.).

Таким чином, загальний розмір 3% річних у зв`язку з несплатою відповідачем за договором № 108 від 22.10.2018 р. складає 4323,27 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат, наведеного в заяві про уточнення (зменшення) позовних вимог (а.с. 81), позивачем нараховано інфляційні втрати в загальній сумі 2539,63 грн., у т.ч. на суму боргу 276109,13 грн. за період з 24.07.2019 р. по 18.09.2019 р., що складають 1098,64 грн., на суму боргу 196109,13 грн. за період з 05.10.2019 р. по 05.11.2019 р., що складають 1372,76 грн., на суму боргу 34109,13 грн. за період з 28.12.2019 р. по 04.02.2020 р., що складають 68,22 грн. За інші періоди з 24.05.2019 р. до 23.07.2019 р., з 19.09.2019 р. по 04.10.2019 р., з 06.11.2019 р. по 27.12.2019 р. інфляція відсутня, оскільки у вказані періоди часу індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), тому позивачем на існуючі у вказані періоди суми боргу розрахунок інфляційних втрат не здійснювався.

Між тим з урахуванням вищенаведених рекомендацій щодо порядку здійснення нарахувань інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, та встановлено наявність помилок під час здійснення нарахувань у зв`язку з обранням позивачем невірного періоду прострочення, оскільки день оплати не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Як роз`яснено в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р. (із змін.), день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Зокрема, як вже зазначалось вище, з урахуванням здійснення відповідачем оплати 23.07.2019 р. в сумі 10000,00 грн. і 18.09.2019 р. - 50000,00 грн., відповідно прострочення оплати суми боргу в розмірі 276109,13 грн. мало місце, починаючи з 23.07.2019 р. по 17.09.2019 р. Аналогічно з урахуванням оплат від 04.10.2019 р. у розмірі 30000,00 грн. і 05.11.2019 р. у розмірі 30000,00 грн., прострочення оплати суми боргу в розмірі 196109,13 грн. мало місце, починаючи з 04.10.2019 р. по 04.11.2019 р. Також з урахуванням вищенаведених оплат і здійснення оплати від 26.12.2019 р. на суму 132000,00 грн. та від 04.02.2020 р. на суму 34109,13 грн. відповідно прострочення оплати суми боргу в розмірі 34109,13 грн. мало місце, починаючи з 05.11.2019 р. по 03.02.2020 р.

В свою чергу судом самостійно здійснено перерахунок інфляційних втрат на вказані позивачем суми боргу за встановлений судом період прострочення (не виходячи за межі заявленого позивачем загального періоду прострочення) з урахуванням відповідного сукупного індексу інфляції, у т.ч.:

- на суму боргу 276109,13 грн. за період з 24.07.2019 р. по 17.09.2019 р. сума інфляційних втрат складає 1104,44 грн. ((276109,13 грн. х 1,004) - 276109,13 грн.);

- на суму боргу 196109,13 грн. за період з 05.10.2019 р. по 04.11.2019 р. сума інфляційних втрат складає 1372,76 грн. ((196109,13 грн. х 1,007) - 196109,13 грн.);

- на суму боргу 34109,13 грн. за період з 05.11.2019 р. по 03.02.2020 р. сума інфляційних втрат складає 34,11 грн. ((34109,13 грн. х 1,001) - 34109,13 грн.).

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат у зв`язку з несплатою відповідачем за договором № 108 від 22.10.2018 р. складає 2511,31 грн ., який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "ЮГБ" частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню в сумі 6834,58 грн. (4323,27 грн. 3% річних + 2511,31 грн. інфляційних втрат).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з судовим розглядом справи, суд зазначає наступне.

Так, частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 і ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (172943,71 грн. = 166109,13 грн. сплачено + 6834,58 грн. стягнуто), без урахування зменшеного позивачем розміру позовних вимог і сплаченої відповідачем під час розгляду справи суми боргу, виходячи із заявленої до стягнення заборгованості (215766,00 грн. = 166109,13 + 42754,27 грн. + 4362,97 грн. + 2539,63 грн.), що складають 2594,16 грн. (172943,71 грн. х 3236,49 грн.судового збору за заявлені вимоги / 215766,00 грн.).

Поряд з цим в описовій частині позову заявником зазначено про понесення витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, в розмірі 15000,00 грн.

За п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Так, заявником у позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, у розмірі 15000,00 грн. При цьому на підтвердження вказаних витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги від 29.11.2019 р. та копії квитанцій банку від 04.12.2019 р. № 24096519 на суму 10000,00 грн. і від 05.12.2019 р. № 24100676 на суму 5000,00 грн. Також до позову додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 11.01.2013 р. і ордер серія ОД № 457109 від 05.12.2019 р.

Як вбачається зі змісту договору про надання правничої допомоги, укладеного 29 листопада 2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Вердіктум" (радник), відповідно до умов п. 1 якого радник зобов`язується надавати правничу допомогу клієнту, включаючи юридичні консультації з питань українського права та представляти інтереси клієнта в господарському суді Одеської області, що стосується підготування, подання позовної заяви про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп", а клієнт зобов`язується оплатити надану правничу допомогу в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до п. 2 договору вартість правничої допомоги за цим договором складає 15000,00 грн.

Згідно п. 3 договору оплата правничої допомоги здійснюється на підставі рахунку радника протягом 5 банківських днів з моменту направлення (вручення) клієнту.

В п. 4 договору передбачено, що за результатами фактично наданих послуг радник направляє клієнту акт наданих послуг, який вважається погодженим клієнтом за відсутності письмового мотивованого заперечення проти нього протягом 5 календарних днів з моменту направлення його клієнту електронною поштою або кур`єрською поштою або з моменту вручення його особисто.

За наявності у клієнта мотивованих заперечень щодо обсягу/вартості фактично наданих послуг частина вартості правничої допомоги, яка не викликає заперечень вважається погодженою клієнтом. Частина послуг, яка викликає заперечення, врегульовується сторонами шляхом переговорів. Доказом фактичного надання правничої допомоги у разі непогодження сторонами акту наданих послуг є проекти складених в інтересах клієнта документів, копії поданих в інтересах клієнта документів, консультації, листи, в тому числі електронні, факти присутності у судовому засіданні (що може підтверджуватись, зокрема, але не виключно, даними Єдиного державного реєстру судових рішень).

Пунктом 5 договору визначено, що виставлення рахунку на оплату послуг радником є достатньою підставою для клієнта для здійснення оплати.

Відповідно до п. 6 договору у рамках цього договору радник користується всіма правами представника. На прохання радника клієнт видає довіреність на осіб, вказаних радником, з метою надання послуг (правничої допомоги) за цим договором (або сприяння раднику у наданні цих послуг). Відсутність довіреності від клієнта не позбавляє адвокатів радника здійснювати представництво клієнта (тобто, фактично надавати послуги на умовах цього договору) на підставі ордеру або іншого документу, який підтверджує повноваження представника згідно законодавства.

Умовами п. 11 договору визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 р., а якщо після цієї дати справа все ще буде знаходитись на розгляді суду (судів) і не буде письмового заперечення жодної зі сторін щодо його пролонгації, договір вважатиметься продовженим ще на один календарний рік, при цьому кількість пролонгацій не обмежена.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору про надання правничої допомоги від 29.11.2019 р. та квитанцій банку не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у визначеному позивачем розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Адже позивачем не виконані вимоги ч. 3 ст. 126 ГПК України щодо детального опису виконаних робіт. Так, позивачем не надано до суду на виконання п. 4 договору про надання правничої допомоги від 29.11.2019 р. акт наданих послуг, що є підтвердженням факту надання Адвокатським об`єднанням клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору. Тим самим позивачем не доведено факт надання адвокатом правничої допомоги за представництво інтересів позивача у даному спорі на суму послуг, що вказана у позові. Ті обставини, що у позовній заяві зазначена вартість однієї години роботи адвоката в сумі 750 грн. і наведено кількість годин роботи, не свідчить про виконання адвокатом саме цього обсягу робіт. Більш того, положення договору про надання правничої допомоги не містять умов щодо вартості однієї години роботи адвоката. Також підставою для оплати наданих адвокатом послуг є рахунок, який в матеріалах справи відсутній.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Вказані вище обставини свідчать про те, що визначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є недоведеним, неспівмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження вказаного.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп" про стягнення заборгованості в загальній сумі 49656,87 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп" (65044, м. Одеса, вул. Французький бульвар, буд. 20А; код ЄДРПОУ 39766559) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Центральна, буд. 56; код ЄДРПОУ 41387764; р/р UA НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 328704) 3% річних в сумі 4323/чотири тисячі двадцять три/грн. 27 коп., інфляційні втрати в сумі 2511/дві тисячі п`ятсот одинадцять/грн. 31 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2594/дві тисячі п`ятсот дев`яносто чотири/грн. 16 коп.

3. В задоволені решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудгруп" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 09 квітня 2020 р.

Суддя В.С. Петров