Постанова

від 06.04.2020 по справі 495/9474/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 495/9474/16-ц

провадження № 61-35287св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська обласна державна адміністрація, ОСОБА_2 ,

треті особи: відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року у складі головуючого судді Гайда-Герасименко О. Д. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обгрунтовано тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року зобов`язано відділ Держкомзему України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, Державне підприємство Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам (далі - ДП Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам ) в Одеській області видати особам, зазначених в списку громадян, учасникам судового процесу, вказаних в додатку до розпорядження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 27 лютого 2008 року № 566-А-2008 державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, Будацька коса.

На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2010 року серії ЯЛ №242986, на підставі якого у власність останнього передано спірну земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

09 вересня 2015 року вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що відповідно до статей 116, 122 ЗК України єдиним власником земель, які передано для індивідуального дачного будівництва, є Одеська обласна державна адміністрація, як орган уповноважений виконувати функції з розпорядження землею вказаної категорії, яка жодних рішень щодо передачі земель не приймала.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), кадастровий номер 5120887700:05:001:0073.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до Одеської обласної державної адміністрації про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на спірну земельну ділянку, посилаючись на те, що є добросовісним набувачем, оскільки на час укладання договору купівлі-продажу від 09 вересня 2015 року були дотримані всі вимоги закону. Право власності ОСОБА_2 не було скасоване, не була скасована і реєстрація цього права у державному реєстрі, будь-які заборони, арешти також були відсутні, а тому вона законно придбала майно, сплатила за нього кошти, отримала її у власність і розпорядження, була здійснена за нею реєстрація права власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Одеська обласна державна адміністрація, у рамках процедури безоплатної передачі земельної ділянки, не була власником вищевказаної землі, не має відношення до розпорядження нею, а позивач не надав доказів на підтвердження позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд не переглядав рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року заступник прокурора Одеської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову прийнято з порушенням вимог матеріального права, а саме - статей 319, 328, 388 ЦК України, статті 17, частини першої статті 116, статті 118, частини третьої статті 122 ЗК України, а висновки судів не відповідають обставинам справи. Верховний Суд України у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13 вказав, що правовою підставою набуття права власності на землю згідно із статтею 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядвання, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий без визначеної законом підстави з порушенням вимогам статей 116, 118 ЗК України. Згідно з висновком Верховного Суду України, який викладено в постанові від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13, державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статей 116, 118 ЗК України. Втой час як у вказаній справі спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвали від 09 серпня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570, без відповідного рішення органу державної влади в особі Одеської обласної державної адміністрації та без дотримання процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України. Саме на підставі вказаних судових рішень видано державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , тому вказана земельна ділянка вибула із державної власності без відповідного волевиявлення держави в особі Одеської обласної державної адміністрації. Судами залишено поза увагою, що на час видачі державного акта про право власності на земельну ділянку, належним органом, що виконував функції з розпорядження землями державної власності з передачі їх для індивідуального дачного будівництва була Одеська обласна державна адміністрація, оскільки законодавством визначено, що повноваження районних державних адімінстрацій поширювалися виключно на випадки передачі земель у власність або користування для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), та видано державний акт серії ЯЛ № 242985.

09 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Шипіковою Ю. А., згідно з яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 земельну ділянку.

ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною другою статті 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У частині першій статті 153 ЗК України зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимоги статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший Протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого Протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення вимог заступника прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо незаконного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, якою уповноважена розпоряджатися Одеська міська рада, є безпідставними, оскільки судами було встановлено, а також з матеріалів цивільної справи вбачається, що спірна земельна ділянка була надана у власність ОСОБА_2 на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, яка є чинною та Прокуратурою Одеської області не оскаржувалась.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними за змістом доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, тому не потребують додаткового правового аналізу.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 495/9786/16-ц (провадження № 61-27034св18), від 17 березня 2020 року в справі № 495/9473/16-ц (провадження № 61-32849цс18) та підстав для відступу від такої правової позиції немає .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій- без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко