Рішення

від 10.04.2020 по справі 826/17774/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року м. Київ № 826/17774/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

10.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Аванті Груп (ТОВ Аванті Груп ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №0005834208, №0005844208, №00008391402 та від 25.09.2018 №00011981402.

В обґрунтування адміністративного позову, із урахуванням додатково поданих пояснень та відповіді на відзив, зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 15.06.2018 №391/26-15-14-02-03/30440060, щодо встановлених в ході перевірки порушень ТОВ Аванті Груп вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України).

Так, згідно податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №0005834208 та №0005844208 донараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з різниці суми фактичного продажу та середньоринкової вартості автомобіля Fiat Nuovo Doblo Cargo Lungo, 2012 року випуску, який ТОВ Аванті Груп продано ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за 60000 грн. Відповідач зазначає, що середньоринкова вартість вказаного автомобіля становить 219513 грн, а різницю від його реалізації нижче середньоринкової вартості у сумі 159513 грн, позивачем не оподатковано податком на доходи фізичних осіб дохід, що призвело до заниження зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 35015 грн. Однак, позивач наполягає на тому, що вказаний автомобіль продано ОСОБА_1 за ціною, яка нижча середньоринкової, у зв`язку із тим, що вказаний автомобіль потребував ремонту на понад 160000 грн. Відтак, ОСОБА_1 не отримав доходу у вигляді знижки від звичайної ціни, а позивач у даному випадку не є податковим агентом.

Згідно податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №0008391402 та від 25.09.2018 №00011981402 донараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток на підставі висновків відповідача про:

1) нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Виш-Агро-Продукт (код 40012886) та ТОВ Юнітек Пром (код 38839657). Разом з цим, позивач стверджує про реальність таких господарських операцій та недоведеність зазначених висновків відповідача;

2) включення витрат на ремонтні роботи орендованого майна - приміщення за адресою вул. Софіївська, 30-32, с. Погреби, Київська область, за допомогою ТОВ БК Сіріус та ТОВ Конект Груп до витрат на збут, в той час як такі витрати мали бути віднесені до складу основних засобів як первісна вартість нового об`єкта. Позивач визнає дане порушення, при цьому зазначає, що усунув таке порушення до винесення спірного податкового повідомлення-рішення шляхом подання уточнюючої декларації з податку на прибуток, в якій суми по взаємовідносинам з ТОВ БК Сіріус та ТОВ Конект Груп віднесені до складу основних засобів як первісна вартість нового об`єкта;

3) списання ТОВ Аванті Груп безнадійної дебіторської заборгованості без створення резерву сумнівних боргів. Позивач зазначає, що резерв сумнівних боргів створюють лише для тієї поточної дебіторської заборгованості, яка є фінансовим активом (окрім придбаної заборгованості й заборгованості, призначеної для продажу), грошової заборгованості. У даному випадку дебіторська заборгованість є товарною, тому резерв сумнівних боргів для неї не розраховується, а у в разі визнання заборгованості безнадійною вона списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат. Також позивач зауважив, що рішенням Державної фіскальної служби України від 21.09.2018 №30842/6/99-99-11-01-01-25 переглянуто та частково скасовано донараховані податкові зобов`язання по списаній дебіторській заборгованості, однак зі змісту рішення не зрозуміло по яким конкретно підприємствам відбувся перегляд, чому саме така сума різниці та які фактичні обставини та юридичні норми стали підставою для коригування податкових зобов`язань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 позовну заяву ТОВ Аванті Груп прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ Аванті Груп посилаючись виключно на наведені висновки, викладені в акті перевірки від 15.06.2018 №391/26-15-14-02-03/30440060.

Зауважив, що середньоринкова вартість автомобіля Fiat Nuovo Doblo Cargo Lungo, 2012 року випуску, становить 219513 грн, а позивач продав такий автомобіль фізичній особі ОСОБА_1 за 60000 грн. Отже, ОСОБА_1 отримав дохід як додаткове благу у вигляду знижки у сумі 159513 грн, на який позивач як податковий агент мав нарахувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

В обґрунтування нереальності господарських відносин позивача із ТОВ Виш-Агро-Продукт (код 40012886) та ТОВ Юнітек Пром (код 38839657) відповідач зазначив:

- у ланцюгах постачання ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром відсутні товари, постачання яких задокументовано для ТОВ Аванті Груп ;

- неподання податкової звітності ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром ;

- відсутність інформації про наявність у ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром ресурсів для здійснення задокументованої господарської діяльності;

- наявність здобутої у ході розслідування кримінальних проваджень інформації про те, що ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром зареєстровано третіми особами без мети ведення господарської діяльності.

Зауважив, що поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача письмово викладені позиції підтримали. А зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

У період з 25.04.2018 по 08.06.2018 працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Аванті Груп з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2016 по 31.12.2017, валютного - за період з 01.07.2016 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.07.2016 по 31.12.2017.

За результатом перевірки складено акт від 15.06.2018 №391/26-15-14-02-03/30440060 в якому зафіксовані виявлені у ході перевірки порушення позивачем вимог:

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 137.1 статті 137 ПК України та пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (П(С)БО 11), Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (П(С)БО 15), підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПК України, пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237 (П(С)БО 10), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 691541 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму на загальну суму 309930 грн;

3) підпункту е 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.5, підпункту 164.2.4 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 а статті 171, пункту 173.1 статті 173, підпункту є 14.1.47 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб за період який перевірявся на суму 35015 грн;

4) підпункту 168.1.1 пункту 168.1, підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 ПК України, заниження податкового зобов`язання по військовому збору в сумі 2392,70 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки від 15.06.2018 №391/26-15-14-02-03/30440060 позивачем подано заперечення на вказаний акт перевірки.

16.07.2018 за результатами розгляду заперечення відповідачем та на підставі висновків акту перевірки від 15.06.2018 №391/26-15-14-02-03/30440060, ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 13.07.2018:

- №0005834208, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ Аванті Груп з податку на доходи фізичних осіб на 35015 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 8753,75 грн;

- №0005844208, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ Аванті Груп з військового збору на 2392,70 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 598,18 грн;

- №00008391402, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ Аванті Груп з податку на додану вартість за основним платежем 309930 грн та застосовано штрафні санкції на суму 77483 грн;

- №00008401402, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ Аванті Груп з податку на прибуток за основним платежем 69541 грн та застосовано штрафні санкції на 172885 грн

26.07.2018, не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ Аванті Груп до Державної фіскальної служби України подано скаргу.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 21.09.2018 №30842/6/99-99-11-01-01-25 скаргу ТОВ Аванті Груп частково задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.07.2018 №00008401402 в частині визначення податку на прибуток за рахунок списаної в бухгалтерському обліку суми дебіторської заборгованості та у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та інші податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 13.07.2018 залишено без змін. Згідно вказаного рішення ТОВ Аванті Груп відкориговано податкові зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем, а саме зменшено такі зобов`язання з 691541 грн до 628268 грн та штрафні санкції - з 172 885 грн до 157067 грн, на відповідні суми прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2018 №00011981402.

Позивач не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями від 13.07.2018 №0005834208, №0005844208, №00008391402 та від 25.09.2018 №00011981402, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, встановив наступне.

Підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №0005834208 та №0005844208 слугував висновок відповідача про заниження позивачем грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору шляхом не нарахування вказаних платежів ТОВ Аванті Груп як податковим агентом на дохід отриманий ОСОБА_1 у вигляді знижки у сумі 159513 грн від середньоринкової вартості автомобіля Fiat Nuovo Doblo Cargo Lungo (219 513 грн), який ТОВ Аванті Груп продано ОСОБА_1 за 60000 грн.

Згідно підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 180 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За приписами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Суд зазначає, що під час операції продажу ТОВ Аванті Груп автомобіля ОСОБА_1 , останній фактично поніс витрати на придбання такого автомобіля, а не отримав дохід, відповідно не виникло бази нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

При цьому, суд враховує, що згідно підпункту е 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Встановлено та не заперечується позивачем, що середньоринкова вартість автомобіля Fiat Nuovo Doblo Cargo Lungo, 2012 року випуску, станом на час продажу такого автомобіля позивачем складала 219513 грн.

При цьому, суд враховує пояснення позивача про те, що автомобіль Fiat Nuovo Doblo Cargo Lungo продано ОСОБА_1 за 60000 грн у зв`язку із тим, що такий автомобіль потребував ремонту вартістю понад 160000 грн. Відповідачем не надано жодних спростувань даної обставини.

Суд враховує, що за приписами цивільного законодавства сторони договору купівлі-продажу мають свободу у визначенні істотних умов такого договору, у тому числі сторони договору можуть дійти згоди щодо певної ціни товару.

Відтак, ціна продажу вказаного автомобіля узгоджена ТОВ Аванті Груп та ОСОБА_1 у розмірі 60000 грн, а наявність у такого автомобіля дефектів, усунення яких вартує понад 160000 грн, свідчить про те, що вказаний автомобіль продано позивачем за звичайною ціною, без надання ОСОБА_1 індивідуальної знижки у розмірі 159513 грн.

Відповідно за наслідком операції з продажу вказаного автомобіля ОСОБА_1 не отримав доходу, а тому відповідач безпідставно визначив ТОВ Аванті Груп грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору згідно податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №0005834208 та №0005844208, що свідчить про їх протиправність та необхідність скасування.

Підставою для нарахування ТОВ Аванті Груп податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №0008391402 та від 25.09.2018 №00011981402 слугували висновки відповідача про:

1) нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Виш-Агро-Продукт (код 40012886) та ТОВ Юнітек Пром (код 38839657);

2) включення витрат на ремонтні роботи орендованого майна - приміщення за адресою вул. Софіївська, 30-32, с. Погреби, Київська область, за допомогою ТОВ БК Сіріус та ТОВ Конект Груп до витрат на збут, в той час як такі витрати мали бути віднесені до складу основних засобів як первісна вартість нового об`єкта;

3) списання ТОВ Аванті Груп безнадійної дебіторської заборгованості без створення резерву сумнівних боргів.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Виш-Агро-Продукт (код 40012886) та ТОВ Юнітек Пром (код 38839657) суд враховує, що такі доводи зводяться до наступного:

- у ланцюгах постачання ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром відсутні товари, постачання яких задокументовано для ТОВ Аванті Груп ;

- неподання податкової звітності ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром ;

- відсутність інформації про наявність у ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром ресурсів для здійснення задокументованої господарської діяльності;

- наявність, здобутої у ході розслідування кримінальних проваджень №32016100090000087 від 25.11.2016 та №32017200000000015 від 26.04.2017, інформації про те, що ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром зареєстровано третіми особами без мети ведення господарської діяльності.

Судом встановлено, що на умовах договору №2508 від 19.09.2016 ТОВ Виш-Агро-Продукт поставляв ТОВ Аванті Груп запасні частини до транспортних засобів згідно видаткових накладних №51 від 26.10.2016, №52 від 26.10.2016, №53 від 26.10.2016, №54 від 26.10.2016, №55 від 26.10.2016, №57 від 26.10.2016.

За фактом поставки товару складено податкові накладні №51 від 26.10.2016, №52 від 26.10.2016, №53 від 26.10.2016, №54 від 26.10.2016, №55 від 26.10.2016, №57 від 26.10.2016, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На умовах договору №18 від 27.01.2017 ТОВ Юнітек Пром поставляло ТОВ Аванті Груп запасні частини до транспортних засобів згідно видаткових накладних №Н-00011 від 28.02.2017, №Н-00012 від 28.02.2017, №Н-00016 від 28.02.2017, №Н-00014 від 28.02.2017, №Н-00015 від 28.02.2017, №Н-00013 від 28.02.2017.

За правилом першої події - поставки товару, складено податкові накладні №11 від

28.02.2017, №12 від 28.02.2017, №13 від 28.02.2017, №14 від 28.02.2017, №15 від 28.02.2017, №16 від 28.02.2017, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно пункту 5 Положення бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2010 №20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 6 Положення бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд в рішенні від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №814/569/16 факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

При цьому, сам факт існування обвинувального вироку за статтею 205 Кримінального кодексу України не є безумовною підставою для такого висновку. Суд повинен встановити, чи мали взагалі місце операції між платником і його контрагентами та чи може вирок мати преюдиційне значення в податковому спорі, а після цього ще й дослідити його зміст. Наявність вироку не завжди свідчить про нереальність господарських операцій.

З мотивів викладених вище, суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ Виш-Агро-Продукт та ТОВ Юнітек Пром - відсутні.

Отже, не можуть слугувати безумовним свідченням нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ Виш-Агро-Продукт , ТОВ Юнітек Пром матеріали досудового розслідування по кримінальних провадженнях №32016100090000087 від 25.11.2016 та №32017200000000015 від 26.04.2017. Водночас, суд враховує вказані доводи відповідача, надаючи їм правову оцінку в сукупності з іншими доказами та обґрунтуваннями сторін.

Надаючи правову оцінку вказаним висновкам відповідача щодо відсутності у ТОВ Виш-Агро-Продукт , ТОВ Юнітек Пром ресурсів для здійснення задокументованих господарських операцій та відсутність факту (джерела) законного введення товару в обіг, неподання вказаними товариствами податкової звітності, суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/9072/16).

Необхідно зауважити, що залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання товару для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Товари, які в подальшому продані позивачу також могли отримуватись його постачальниками незаконним шляхом про що може свідчити вказаний відповідачем розрив ланцюга постачання. При цьому, суд зазначає, що зазначений розрив ланцюга постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких позивач не має доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Тому, суд не може вважати обґрунтованими вказані висновки відповідача, адже вони базуються виключно на даних автоматизованих систем Державної фіскальної служби України.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Відтак, вказані доводи відповідача окремо не можуть мати самостійного доказового значення, при цьому, суд може побічно врахувати такі доводи у сукупності із іншими доказами та обґрунтуваннями.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі №804/9072/16 зауважив, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд наголошує на тому, що на підтвердження вказаних господарських операцій із ТОВ Виш-Агро-Продукт , ТОВ Юнітек Пром позивачем до суду надано достатні первинні документи, не встановлено наявності у таких документах дефектів форми чи змісту.

З урахуванням наведених обставин у сукупності суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час відображення в податковому обліку результатів господарських взаємовідносин із ТОВ Виш-Агро-Продукт , ТОВ Юнітек Пром та нереальність таких господарських операцій.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем витрат на збут на суму 2100242 грн шляхом включення витрат на ремонтні роботи орендованого майна - приміщення за адресою вул. Софіївська, 30-32, с. Погреби, Київська область, за допомогою ТОВ БК Сіріус та ТОВ Конект Груп до витрат на збут, в той час як такі витрати мали бути віднесені до складу основних засобів як первісна вартість нового об`єкта, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що на умовах договору оренди від 04.04.2017 №01 ТОВ Аванті Груп орендує у ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання договорів від 03.12.2017 №0312 (між ТОВ Аванті Груп та ТОВ БК Сіріус ) та від 23.10.2017 №1710 (між ТОВ Аванті Груп та ТОВ Конект Груп ), ТОВ БК Сіріус , ТОВ Конект Груп здійснено ремонтні роботи загальною вартістю 2100242 грн за адресою: вул. Софіївська, 30-32, с. Погреби, Київська область з метою переобладнання складських приміщень у станцію техобслуговування вантажних автомобілів MAN, що є одним із напрямків господарської діяльності ТОВ Аванті Груп .

Позивач вказані витрати у сумі 2100242 грн відніс до витрат на збут, в той час як мав відобразити їх як первісна вартість нового об`єкта.

Позивач визнає факт допущення вказаного порушення, але заперечує правомірність нарахування податкового зобов`язання та застосування штрафних санкції за таке порушення. Зауважує, що 22.06.2018, тобто до моменту прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018, подав уточнюючу декларацію з податку на прибуток у якій виправив вказану помилку та скоригував об`єкт оподаткування на вказану суму витрат та нарахував штрафні санкції за таке коригування у сумі 11341 грн. Відтак, на думку позивача відповідач мав врахувати вказане коригування під час прийняття рішень, однак не зробив цього, чим порушив права позивача шляхом нарахування того самого податкового зобов`язання та повторного застосування штрафних санкції за вчинення порушення, за яке позивач самостійно нарахував штраф.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Зазначена норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Пунктом 50.2 статті 50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто, цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта перевірки платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.09.2019 у справі №803/1595/14. Верховний Суд дійшов висновку про те, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Вказаний висновок узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, а також підпункту 78.1.3 пункту 78.1 статті 50 ПК України, згідно з яким документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом.

Судом встановлено, що 22.06.2018 позивачем подано уточнюючу декларацію з податку на прибуток у якій виправив вказану помилку та скоригував об`єкт оподаткування на вказану суму витрат та нарахував штрафні санкції за таке коригування у сумі 11341 грн.

Оскільки вказане коригування відбулось до прийняття податкових-повідомлень рішень від 13.07.2018, відповідач зобов`язаний або врахувати відповідне уточнення, або провести перевірку даний відображених в уточнюючій декларації. Однак, відповідач не вчинив жодної із вказаних дій, а в ході судового розгляду даної справ не надав жодних обґрунтувань правомірності такої поведінки та спростування доводів позивача у цій частині.

Тому, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача у цій частині.

Щодо висновків відповідача про заниження доходів ТОВ Аванті Груп шляхом списання безнадійної дебіторської заборгованості без створення резерву сумнівних боргів, суд зазначає наступне.

Встановлено, що ТОВ Аванті Груп списано з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат безнадійну дебіторську заборгованість у загальній сумі 351517,62 грн щодо якої не створено резерву сумнівних боргів.

За приписами підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується:

- на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

- на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Згідно пункту 4 П(С)БО 10 сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Відповідно до пункту 11 П(С)БО 10 виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.

Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

За змістом П(С)БО 10 метою створення резерву сумнівних боргів є дотримання принципу обачності при веденні бухобліку і складанні фінзвітності. Відповідно до цього принципу оцінка активів і доходів підприємства не повинна бути завищена, а оцінка зобов`язань і витрат не повинна бути занижена.

Проаналізувавши пункт 7 П(С)БО 10, суд вважає, що резерв сумнівних боргів формується тільки під дебіторську заборгованість, яка одночасно відповідає таким критеріям:

- є поточною;

- не є придбаною заборгованістю або заборгованістю, призначеною для продажу;

- є фінансовим активом, тобто погашатиметься коштами або їх еквівалентами чи інструментами власного капіталу (пункт 4 П(С)БО 13).

Виходячи з вищеназваних критеріїв, резерв сумнівних боргів не формується:

- під довгострокову дебіторську заборгованість;

- поточну дебіторську заборгованість, яка не є фінансовим активом;

- придбану або призначену для продажу дебіторську заборгованість;

- безнадійну дебіторську заборгованість.

Згідно пункту п 4 П(С)БО 13 фінансовий актив - це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що зазначена у акті перевірки дебіторська заборгованість не є фінансовим активом, адже така заборгованість фактично є товарною , так як виникла через відсутність поставки товару за який здійснено оплату.

Разом з цим, на сторінці 32 акту перевірки у таблиці наведено 27 підприємств по яким позивачем списано дебіторську заборгованість на загальну суму 351517,62 грн. При цьому, не зазначено яка дебіторська заборгованість є фінансовим активом, а яка ні.

Крім того, згідно рішення Державної фіскальної служби України від 21.09.2018 року №30842/6/99-99-11-01-01-25 частково скасовано донараховані податкові зобов`язання по списаній дебіторській заборгованості, а саме зменшено зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем з 691541 грн до 628268 грн та штрафні санкції - з 172885 грн до 157067 грн. Однак, зі змісту цього рішення не зрозуміло по яким конкретно підприємствам відбувся перегляд, чому саме така сума різниці та які фактичні обставини та юридичні норми стали підставою для коригування податкових зобов`язань.

Відтак, суд вважає висновки відповідача у цій частині суперечливими та необґрунтованими.

Наведене у сукупності свідчить про необґрунтованість нарахування позивачу грошових зобов`язань на підставі податкових повідомлень-рішень від 13.07.2018 №00008391402 та від 25.09.2018 №00011981402.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 18.04.2019 №10865, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 18292,62 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.07.2018 №0005834208, №0005844208, №00008391402 та від 25.09.2018 №00011981402.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті Груп судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 18292,62 грн (вісімнадцять тисяч двісті дев`яності дві гривні шістдесят дві копійки).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Аванті Груп (місцезнаходження юридичної особи: 02068, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 16-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 30440060).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Суддя О.М. Чудак