Рішення

від 10.04.2020 по справі 640/1193/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року м. Київ № 640/1193/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГолосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості провизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправними дії Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості щодо припинення їй виплати допомоги по безробіттю та відмови у продовженні виплати допомоги по безробіттю;

2) зобов`язати Голосіївську районну філію Київського міського центру зайнятості скасувати наказ про припинення з 10 грудня 2019 року виплати їй допомоги по безробіттю;

3) зобов`язати Голосіївську районну філію Київського міського центру зайнятості поновити виплату допомоги по безробіттю з моменту її припинення - з 10 грудня 2019 року на весь термін перебування на обліку до зняття статусу безробітнього .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 15 листопада 2018 року її зареєстровано у Голосіївській районній філії Київського міського центру зайнятості, надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю тривалістю 360 календарних днів. 10 грудня 2019 року виплату допомоги по безробіттю припинено, але з обліку не знято, статус безробітного не припинено. Позивач зазначила, що є особою передпенсійного віку, оскільки право на отримання пенсії у неї виникає з 14 серпня 2020 року, а відтак має право на виплату допомоги по безробіттю до 720 календарних днів. У зв`язку із зазначеним, вважає рішення відповідача про припинення виплати допомоги по безробіттю протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

05 березня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяв у якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Голосіївській районній філії Київського міського центру зайнятості з 15 листопада 2018 року. Відповідно до частин першої та третьої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття позивачу призначено допомогу по безробіттю з 22 листопада 2018 року тривалістю 360 календарних днів. Зазначив, що відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право на призначення пенсії мають особи, які досягли 60 років за наявності визначеного у цій статті страхового стажу. Відтак, на думку відповідача, рішення про припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 листопада 2018 року перебуває на обліку в Голосіївській районній філії Київського міського центру зайнятості та має статус безробітної.

З 15 листопада 2018 року позивач отримує допомогу по безробіттю, призначену відповідно до частин першої та третьої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття тривалістю 360 днів.

Відповідно до витягу з наказу Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості від 10 грудня 2019 року №НТ191210 виплата допомоги по безробіттю припинено з 10 грудня 2019 року у зв`язку із закінченням строку виплати відповідно до підпункту 12 пункту 1 статті 31 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття .

13 листопада 2019 року та 10 грудня 2019 року позивач зверталась до Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості з заявами, у яких зазначала, що станом на день призначення їй допомоги по безробіттю вона відносилась до осіб передпенсійного віку, оскільки настання права на пенсію у неї виникає з 14 серпня 2020 року, а відтак до настання права на пенсію було менше двох років. Просила не припиняти виплату їй допомоги по безробіттю на підставі частини четвертої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття .

Голосіївська районна філія Київського міського центру зайнятості листами від 18 листопада 2019 року №21-1419 та від 13 грудня 2019 року №21-1529 повідомила позивача про те, що підстави для продовження виплати допомоги по безробіттю відсутні.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, визначено Законом України Про зайнятість населення .

Положеннями частини першої статті 1 Закону України Про зайнятість населення визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;

безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;

зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;

працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Згідно зі статтею5 Закону України Про зайнятість населення держава гарантує у сфері зайнятості: вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства; професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями; безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку; соціальний захист у разі настання безробіття; захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

У відповідності до статті 43 Закону України Про зайнятість населення , статусу безробітного може набути:

особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю та Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю ;

особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття .

У відповідності до частини першої статті 6 вказаного Закону, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Згідно до частин першої та четвертої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб - 180 календарних днів.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 23 наведеного вище Закону, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачу призначена допомога по безробіттю, як особі що є застрахованою, з урахуванням страхового стажу на 360 календарних днів.

Позивач в своїй позовній заяві, своє порушене право обумовлює терміном на який, на його думку, відповідачем призначена вказана допомога.

Так, на думку позивача, термін виплати допомоги по безробіттю повинен бути до 13 серпня 2020 року, до набуття права на пенсію, тоді як відповідачем призначено таку виплату терміном на 360 календарних днів, починаючи з 15 листопада 2018 року по 10 грудня 2019 року.

Наведена вища обставина, відповідно до доводів позовної заяви, може призвести до погіршення становища позивача, оскільки останній у майбутньому є набувачем права на пенсію, а відповідач своїми діями не визнає такого права.

Крім цього, позивачем стверджується про порушення його права на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

У відповідності до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частин першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом:

визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення, в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що у встановлених по справі фактичних обставин справи, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, оскаржуваний термін призначення допомоги по безробіттю, не зачіпають конкретних прав позивача.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15.

Так, суд вважає, що правовідносини щодо призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, не відносяться до компетенції відповідача, а суд не може вирішувати спори про події, які не відбулись у часі.

Сторонами не заперечується про те, що на час подання позову до суду - 15 листопада 2018 року, позивач був зареєстрований як безробітний в Голосіївській районній філії Київського міського центру зайнятості.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Що стосується позиції позивача про те, що відповідач під час визначення терміну для призначення допомоги по безробіттю не застосував правила частини четвертої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , та не призначив йому допомогу терміном до 13 серпня 2020 року, а лише до 10 грудня 2019 року, то суд вказує на таке.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб - 180 календарних днів.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Свою позицію застосування до умов, визначених частиною четвертою статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , вимог статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , відповідач доводить прямим посиланням на це у пункті 2 Розділу І Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності , затвердженого на наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року №613.

Згідно з пунктом 2 Розділу І вказаного Порядку, передпенсійний вік - вік особи за 2 роки до досягнення нею пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено умови призначення пенсії за віком.

Так, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.

Суд зауважує про те, що наказ Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року №613, пройшов державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України від 09 липня 2015 року за №821/27266, а вік позивача на час призначення допомоги становив 47 років 9 місяців 2 дні, тому підстави для його незастосування у відповідача відсутні.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач, відмовляючи позивачу у продовженні виплати допомоги по безробіттю відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Голосіївська районна філія Київського міського центру зайнятості (код ЄДРПОУ 41739393, адреса: 03040, м. Київ, вул. Ломоносова, 10)