Рішення

від 24.03.2020 по справі 905/2385/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

---

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.03.2020р. Справа №905/2385/19

за позовом: Фізичної особи-підприємця Лакарової Тетяни Віталіївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 )

до відповідача: Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Миру, 70, код ЄДРПОУ 43080833)

про скасування рішення та визнання додаткової угоди укладеною

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фізична особа-підприємець Лакарова Тетяна Віталіївна, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про:

- визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4366 від 05.09.2019р.;

- визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, згідно з яким Маріупольська міська рада надає Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Тетяні Віталіївні в оренду земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови) площею 0,0032 га кадастровий номер 1412336300:01:001:0364, що знаходиться за адресою: просп.Миру, 116в в Приморському районі м.Маріуполя, на той самий строк та на тих самих умовах, котрі передбачені договором оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096 та викласти її у наступній редакції:

Додаткова угода

до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096

м.Маріуполь, Донецька область,

---

року

Ми, що нижче підписалися: Маріупольська міська рада, (код ЄДРПОУ 33852448), місцезнаходження: м.Маріуполь, пр.Миру, буд.70, іменована далі Орендодавець , в особі директора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Паська Максима Івановича (ІПН НОМЕР_3 ), який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , діючий на підставі розпорядження Маріупольського міського голови Про надання повноважень з вчинення правочинів від 23.01.2017р. №23р, з одного боку, та фізична особа-підприемець Лакарова Тетяна Віталіївна (РНОКПП НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців серії АД №280475, зареєстроване 07.12.2000р., зі змінами 02.12.2005р. №22740170000007881, іменована далі Орендар , з другого боку, на підставі положень ст.33 Закону України Про оренду землі уклали цю додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки б/н від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096 про нижченаведене:

1. Пункт 3.1. розділу 3. Строк дії договору в Договорі оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, викласти у наступній редакції:

3.1. Договір укладено на 5 (п`ять) років (з 10.07.2019 року до 10.07.2024р.) .

2. Усі інші пункти Договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, не змінені цим Договором, залишаються без змін.

3. Цю додаткову угоду укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий - в орендаря.

4. Зміст ст.ст.12, 93, 124 Земельного кодексу України сторонам договору відомо.

5. Ця додаткова угода набуває чинності відповідно до ст.3, 4, 5 Закону України Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після її підписання сторонами та Державної реєстрації.

Підписи сторін

Орендодавець Орендар Маріупольська міська рада Фізична особа-підприємець

код ЄДРПОУ 33852448 Лакарова Тетяна Віталіївна

87555, Донецька область, РНОКПП НОМЕР_2

м.Маріуполь, пр.Миру, 70 87525, АДРЕСА_1

---

ФОП

---

Лакарова Т.В. підпис М.П. .

Ухвалою суду від 13.01.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/2385/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між сторонами існували правовідносини з оренди земельної ділянки на підставі договору від 09.10.2014р., який був укладений на п`ять років зі строком дії з 10.07.2014р. по 10.07.2019р. та зареєстрований у встановленому законом порядку 18.11.2014р. На земельній ділянці, що є об`єктом договору оренди, розташовано нерухоме майно, яке Фізична особа-підприємець Лакарова Тетяна Віталіївна набула у власність у 2012 році згідно із договором купівлі-продажу №2462 від 15.06.2012р.

У зв`язку із тим, що строк дії договору оренди добігав кінця, 07.06.2019р. позивач звернувся до відповідача з заявою про продовження терміну оренди земельної ділянки, у відповідь на що Маріупольською міською радою було прийнято рішення №7/44-4366 від 05.09.2019р. про відмову у продовженні строку оренди земельної ділянки. Вказане рішення відповідач мотивував тим, що земельна ділянка розташована на території майбутньої реконструкції, що передбачає демонтаж торгових об`єктів, розташованих у червоних лініях вулиць і доріг.

Виходячи з того, що після закінчення строку дії договору позивач продовжує користуватись спірною земельною ділянкою, а відповідач в порядку норм ст.33 Закону України Про оренду землі щодо цього не заперечує, Фізична особа-підприємець Лакарова Тетяна Віталіївна 31.10.2019р. направила до Маріупольської міської ради проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки з метою встановлення юридичного факту його продовження, яку представником органу місцевого самоврядування не підписано.

Оскільки, рішення Маріупольської міської ради про відмову у поновленні строку оренди земельної ділянки прийнято з порушенням встановленого ст.123 Земельного кодексу України місячного строку, а визначені у цьому рішенні підстави його прийняття не узгоджуються зі змістом орендних правовідносин сторін, що виникли з 2014 року, враховуючи невідповідність вказаного акту органу місцевого самоврядування формі, у якій в силу норм ст.33 Закону України Про оренду землі мають бути висловлені заперечення орендодавця проти продовження дії договору оренди, таке рішення, на думку позивача, підлягає скасуванню з одночасним визнанням укладеною додаткової угоди у запропонованій заявником позову редакції.

Відповідач у відзиві №672/2020 від 24.01.2020р. проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на те, що орендар звернувся до орендодавця з заявою про продовження дії договору з порушенням встановленого цим правочином строку, внаслідок чого втратив переважне право на поновлення договору оренди. Окрім того, всупереч положенням ч.ч.1-5 ст.33 Закону України Про оренду землі до заяви позивача від 07.06.2019р. не було додано проект додаткової угоди, що позбавило Маріупольську міську раду можливості завчасно ознайомитись з його текстом, перевірити на відповідність вимогам чинного законодавства та узгодити умови цієї угоди.

На переконання відповідача, Маріупольською міською радою не порушено переважне право орендаря земельної ділянки при розгляді його звернення. Навпаки таке звернення розглянуто, внаслідок чого прийнято відповідне рішення.

В обґрунтування правомірності прийняття оспорювуного рішення міської ради відповідач посилався на положення діючого законодавства та зміст прийнятих Маріупольською міською радою рішень у сфері регулювання містобудівної діяльності.

У відповіді на відзив б/н від 27.01.2020р. позивач проти доводів відповідача заперечував та зазначав, що орендар подовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, належно виконуючи свої обов`язки при відсутності заперечень відповідача протягом одного місяця після закінчення дії договору, внаслідок чого такий договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах в силу норм ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі . При цьому, зважаючи на правову конструкції вказаної норми законодавства повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору у наведеному випадку не вимагається.

Окрім того, виходячи зі змісту відповіді на відзив, звертаючись до місцевої ради з заявою від 07.06.2019р. орендар не мав наміру змінювати умови договору, внаслідок чого і не надавав проект додаткової угоди. Маріупольська міська рада, як орендодавець, маючи намір змінити умови договору мала право звернутись до орендаря та надати підписану зі свого боку додаткову угоду з відповідним текстом.

Заперечення на відповідь на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком відповідача, до господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 05.03.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.03.2020р.

Представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Разом з тим, норми ст.43 зазначеного нормативно-правового акту зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст.ст.2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ч.1 ст.116 вказаного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.124, ч.2 ст.126 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі ст.13 Закону України Про оренду землі визначено як договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст.ст.18, 20 Закону України Про оренду землі зазначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, рішенням №6/40-4568 від 10.07.2014р. Маріупольської міської ради Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп.Леніна, 116в в Приморському районі Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Т.В. , зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання із земель житлової та громадської забудови, земель запасу житлової та громадської забудови в оренду строком на 5 років земельну ділянку (кадастровий номер 1412336300:01:001:0364) площею 0,0032 га, розмір орендної плати на рівні 5% від її грошової оцінки для забудови та обслуговування будівлі торгівлі (обслуговування торгівельного павільйону) по просп.Леніна, 116в в Приморському районі Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Тетяні Віталіївні.

На підставі вказаного рішення між Маріупольською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Лакаровою Тетяною Віталіївною (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., за змістом п.п.1.1, 2.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Маріуполь, просп.Леніна, 116в у Приморському районі міста Маріуполя (кадастровий номер 1412336300:01:001:0364) площею 0,0032 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 2014 рік становить 548,91 грн за 1 кв. м. Грошова оцінка земель міста Маріуполя встановлена рішенням №5/38-6108 від 15.12.2009р. та посвідчується довідкою (витягом) встановленого зразку, що видається управлінням Держземагенства у м.Маріуполі (розділ Орендна плата договору б/н від 09.10.2014р.).

Згідно з п.п.2.2, 5.1 вказаного договору на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля. Земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування торгівельного павільйону).

Право власності на нежитлову будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, просп.Леніна, 116в позивач набув у 2012 році, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору купівлі-продажу нерухомого майна №2462 від 15.06.2012р. та витягу про державну реєстрацію прав №34932720 від 24.07.2012р. Міського комунального підприємства Маріупольське бюро технічної інвентаризації (реєстраційний номер 32341606).

За змістом п.3.1, 14.2 договору б/н від 09.10.2014р. останній укладено на 5 років (з 10.07.2014р. по 10.07.2019р.). Цей договір набуває чинності відповідно до ст.ст.3, 4, 5 Закону України Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Вказаний правочин зареєстровано 18.11.2014р. за номером 7792096, про що свідчать дані витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Виходячи з того, що норми закону пов`язують набуття договором оренди землі законної сили з його державною реєстрацією, договір б/н від 09.10.2014р. набув законної сили 18.11.2014р. - у день його державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, на підставі акту приймання-передачі, що є додатком до договору б/н від 09.10.2014р., відповідач передав, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку за адресою: м. Маріуполь, просп . Леніна, 116в у Приморському районі міста Маріуполя (кадастровий номер 1412336300:01:001:0364) площею 0,0032 га.

З огляду на зміст п.3.1 договору б/н від 09.10.2014р. строк його дії закінчувався 10.07.2019р. При цьому, відповідно до п.3.2 укладеного сторонами правочину після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Як встановлено, 07.06.2019р. позивач звернувся до міського голови із заявою про продовження права оренди земельної ділянки для функціонування торгівельного павільйону площею 0,0032 га, розташованого за адресою: просп.Леніна (Миру), 116в. Вказане звернення прийняте Центром надання адміністративних послуг із пакетом документів, згідно з описом, реєстраційний номер звернення 038-01-27-02617.

05.09.2019р. Маріупольською міською радою Донецької області прийнято рішення №7/44-4366 Про поновлення строку оренди земельної ділянки по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Т.В. , яким відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки кадастровий номер 1412336300:01:001:0364, площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельних павільйонів) по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Маріуполя Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Тетяні Віталіївні (код НОМЕР_2 ).

З наведеного вбачається, що позивач не дотримався встановленого п.3.2 договору б/н від 09.10.2014р. строку звернення із заявою про поновлення договору оренди землі.

В свою чергу, відповідачем порушено вимоги ст.123 Земельного кодексу України відносно строку розгляду відповідного звернення орендаря.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, Фізична особа-підприємець Лакарова Тетяна Віталіївна продовжує користуватись вищенаведеною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору б/н від 09.10.2014р. та належним чином виконує обов`язки орендаря за цим правочином, а відповідач заперечень проти цього в порядку норм ст.33 Закону України Про оренду землі шляхом оформлення листа-повідомлення не надав.

З огляду на таке, позивач вважає спірний договір поновленим на той самий строк і на тих самих умовах в порядку норм ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі , що як наслідок зумовлює виникнення у відповідача обов`язку укласти із позивачем відповідну додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки.

Одночасно, з огляду на те, що договір оренди земельної ділянки є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах, що лише потребує документального оформлення вже існуючого факту продовження спірних орендних правовідносин, позивач стверджує про невмотивованість та незаконність рішення №7/44-4366 від 05.09.2019р. Маріупольської міської ради, що має наслідком його скасування.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Для оцінки правовідносин у цьому спорі суд керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.

Як визначено у ч.1 ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений.

Відповідно до ч.1 ст.777 цього Кодексу наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Аналогічні підстави поновлення договорів оренди землі передбачено ст.33 Закону України Про оренду землі , яка конкретизує порядок такої пролонгації.

Статтею 33 Закону України Про оренду землі регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Так, згідно зі ст.33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (ч.2). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч.6.). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (ч.7). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч.8). У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою, восьмою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку (ч.9). З дня, коли орендарю стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця або територіальної громади, перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням строку, що минув до їх зупинення (ч.10). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.11). У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч.12).

Отже, зміст права, підстави та обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до ч.ч.1-5 зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає на підставі ч.6 наведеної статті Закону України Про оренду землі .

У першому випадку орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами укласти договір оренди землі після його припинення. В цьому разі нормою покладено на орендаря обов`язок повідомити про такий свій намір орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, додати лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі з обов`язковим доданням проекту додаткової угоди, а на орендодавцеві лежить обов`язок у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевірити його на відповідність вимогам закону, узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), та укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Таким чином, при продовженні договору оренди землі у спосіб реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, незмінними будуть залишатися лише сторони договору оренди землі, розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Інші ж умови можуть змінюватися.

У другому випадку поновлення договору відбувається на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Із положень ст.33 вказаного Закону України вбачається, що законодавчо відокремлено право на укладення договору оренди на новий строк шляхом укладення додаткової угоди, яке має бути реалізовано до спливу строку договору оренди землі, що закріплено у частинах 1-5 цієї норми, від права вважати продовженим договір оренди землі у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі за відсутності протягом одного місяця після спливу терміну дії договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні цього договору оренди, визначене у інших частинах цієї статті.

Відповідні положення у вказаних частинах зазначеної статті дозволяють продовжувати орендні правовідносини, але у першому випадку це право повинно бути реалізовано до спливу договору оренди, а у другому - воно може настати за відсутності заперечення іншої сторони протягом визначеного терміну після закінчення строку дії договору оренди землі.

При цьому, з врахуванням ч.ч.6, 7, 8 ст.33 Закону України Про оренду землі , у другому випадку укладання додаткової угоди виступає оформленням факту його поновлення у відповідності до приписів ст.640 Цивільного кодексу України та ст.125 Земельного кодексу України, без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі.

Таким чином, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Відмова або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Як зазначалось, звернувшись до суду із позовом, позивач обґрунтував свої вимоги приписами саме ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі .

Виходячи з того, що Фізична особа-підприємець Лакарова Тетяна Віталіївна продовжує користуватись спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору б/н від 09.10.2014р., належним чином виконує умови вказаного правочину, а відповідач заперечень проти цього в порядку норм ст.33 Закону України Про оренду землі шляхом оформлення листа-повідомлення не надав, такий договір є поновленим на новий строк на тих самих умовах, що передбачені укладеним сторонами договором. Наявність вказаних обставин зумовлює необхідність обов`язкового оформлення сторонами відповідної додаткової угоди.

Зважаючи на те, що запропонована позивачем додаткова угода не була підписана орендодавцем у добровільному порядку, позивач правомірно звернувся із позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, згідно з яким Маріупольська міська рада надає Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Тетяні Віталіївні в оренду земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови) площею 0,0032 га кадастровий номер 1412336300:01:001:0364, що знаходиться за адресою: просп.Миру, 116в в Приморському районі м.Маріуполя, на той самий строк та на тих самих умовах, котрі передбачені договором оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096 у запропонованій позивачем редакції.

Одночасно, на підтвердження висновків щодо правомірності позовних вимог у цій частині суд зазначає про наступне:

В силу норм ст.12 Земельного кодексу України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада здійснює надання у користування земельних ділянок в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності встановлений статями 124, 134 Земельного кодексу України та нормами Закону України Про оренду землі .

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

За змістом ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно зі ст.120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Як зазначалось, за договором оренди б/н від 09.10.2014р. спірна земельна ділянка була надана позивачу в користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування торгівельного павільйону) і 24.07.2012р. ним було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, просп.Леніна, 116в. Отже, внаслідок набуття у встановленому порядку права власності на нерухоме майно позивач в силу норм ч.2 ст.120 Земельного кодексу України отримав право користування земельною ділянкою, на якій це майно розташоване.

При цьому умовами вказаного договору та приписами ст.33 Закону України Про оренду землі регламентовано переважне право орендаря на поновлення договору на новий строк.

Одностороння безпідставна відмова відповідача від продовження договору оренди землі у цьому випадку нівелює правомірні, гарантовані законом та умовами договору сподівання позивача на продовження дії договору та фактично є втручанням у право власності останнього, оскільки відсутність правової підстави користування земельною ділянкою унеможливлює реалізацію позивачем правомочностей мирного володіння та користування розташованим на ній нерухомим майном.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р. у запропонованій позивачем редакції є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання незаконним та скасування рішення №7/44-4366 від 05.09.2019р. Маріупольської міської ради, суд виходить з такого.

В силу норм ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст.155 Земельного кодексу України).

Як вказувалось, рішенням №7/44-4366 від 05.09.2019р. Маріупольської міської ради Про поновлення строку оренди земельної ділянки по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Т.В. відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки кадастровий номер 1412336300:01:001:0364, площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельних павільйонів) по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Маріуполя (п.1 рішення) з підстав того, що частина земельної ділянки, запроектованої до відведення площею 0,0008 га необхідна для обслуговування лінійних інженерних споруд Публічному акціонерному товариству Маріупольгаз , у зв`язку із розташуванням у територіальній зоні ТР-2 - зона транспортної інфраструктури, що суперечить п.5.5.2 Плану зонування міста Маріуполя та розташовується на території майбутньої реконструкції.

Стосовно викладених у названому рішенні мотивів відмови у пролонгації спірного договору оренди земельної ділянки, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст.20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ст.39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.

За змістом ст.1 вищезазначеного Закону генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (Закон України Про планування і забудову територій ). Містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

В п.14 ст.1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності також визначено поняття червоних ліній , за змістом якого - це визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення. З урахуванням вимог Закону, містобудівна документація, і детальний план як її складова, підлягають затвердженню у встановленому порядку.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія висновку №06-03-06/27-05 від 12.07.2019р. Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, посилання на якій наявне у спірному рішенні, в якому повідомлено про те, що запитувана земельна ділянка знаходиться в зоні обмеження (сейсмічні території, приаеродромні території, охоронні зони інженерних комунікацій, червоних ліній вулиць і доріг) на території майбутньої реконструкції по просп.Миру, відповідно до плану реконструкції території названого проспекту торгові об`єкти, які розташовані в межах червоної лінії вулиць і доріг планується демонтувати.

При цьому, в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення Маріупольської міської ради про затвердження Плану зонування території м.Маріуполя , та відсутній сам план зонування території м.Маріуполя (схема), у зв`язку з чим суду не доведено, що надана позивачу в оренду земельна ділянка не відповідає дозволеним видами використання території згідно затвердженого плану зонування міста Маріуполя.

Крім того, відповідачем також не доведено знаходження спірної земельної ділянки у межах зони транспортної інфраструктури ТР-2 , де розміщення об`єктів будівель, споруд або їх частин не допускається, враховуючи, що при надані спірної земельної ділянки в оренду за договором оренди земельної ділянки від 09.10.2014р. зазначена обставина була відсутня. При цьому, слід зазначити, що під час перебігу строку дії спірного договору розмір земельної ділянки не змінювався.

Разом з цим, у оскаржуваному рішенні міської ради відтворено, що частина земельної ділянки, запроектованої до відведення, площею 0,0008 га необхідна для обслуговування ліній інженерних споруд Публічного акціонерного товариства Маріупольгаз .

Вказані твердження відповідача, як підстава для відмови у поновленні спірного договору оренди земельної ділянки також відхиляється судом, з огляду на те, що ці обставини існували на момент укладення договору б/н від 09.10.2014р. та були враховані міською радою під час прийняття рішення №6/40-4568 від 10.07.2014р. Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп.Леніна, 116в в Приморському районі Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Т.В. , яке у встановленому законом порядку не оскаржувалось та є чинним.

Іншого обґрунтування підстав для відмови у поновленні строку оренди спірної земельної ділянки рішення №7/44-4366 від 05.09.2019р. Маріупольської міської ради Про поновлення строку оренди земельної ділянки по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Т.В. не містить.

Слід зазначити, що у справі відсутні докази того, яким чином належна позивачу на праві оренди земельна ділянка та розташована на ній власність останнього заважають здійсненню реконструкції території місцезнаходження об`єкта оренди, а також в які терміни та в який спосіб ця реконструкція буде проведена. Таким чином, відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для відмови позивачу, як добросовісному орендарю та власнику нерухомості, у продовженні договору оренди землі.

За таких обставин, спірне рішення було прийнято відповідачем з перевищенням наданих ст.12 Земельного кодексу України та ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

У контексті зазначеного доречним є врахування практики ЄСПЛ у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982р., Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000р. в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004р. в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Проте, спірне рішення відповідача встановленим критеріям не відповідає, оскільки прийнято з порушенням прав позивача, як добросовісного орендаря та власника нерухомого майна, без належного обгрунтування (зокрема, наявністю суспільного інтересу, який би виправдовував позбавлення позивача права користування земельною ділянкою) та з перевищенням наданих повноважень.

ЄСПЛ вказував, що поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття правомірні очікування тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (справа Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії ).

Суд неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Рисовський проти України , Беєлер проти Італії Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови Москаль проти Польщі ).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії , Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини , Беєлер проти Італії ).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справах Рисовський проти України , Лелас проти Хорватії ).

З огляду на вищенаведене, рішення №7/44-4366 від 05.09.2019р. Маріупольської міської ради Про поновлення строку оренди земельної ділянки по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Т.В. , яким відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки кадастровий номер 1412336300:01:001:0364, площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельних павільйонів) по просп.Миру, 116-в в Приморському районі міста Маріуполя для обслуговування будівлі торгівлі (функціонування торгівельного павільйону) Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Тетяні Віталіївні (код НОМЕР_2 ), є неправомірним, порушує права Фізичної особи-підприємця Лакарової Тетяни Віталіївни та підлягає скасуванню, внаслідок чого позовні вимоги у цій частині також задовольняються судом.

Відповідно до ст.129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 цього кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010р.).

Таким чином, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам, що впливають на розгляд справи по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо викладеного у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, згідно з яким позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи витрати зі сплати судового збору у розмірі 3842 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн, то суд зазначає про наступне:

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В той же час, позивачем не надано до суду ані договору на надання правничої допомоги, ані детального опису отриманих послуг здійснених адвокатом, необхідних для правничої допомоги, із зазначенням які саме послуги були надані позивачу, зокрема, які саме процесуальні документи були складені адвокатом, скільки часу було витрачено адвокатом для їх складання, кількість судових засідань в яких приймав участь адвокат, які документи були подані та отримані від імені замовника адвокатом та чи пов`язані такі послуги з розглядом цієї справи тощо.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн є недоведеними та непідтвердженими належними доказами, внаслідок чого не підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 3842 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладено, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4366 від 05.09.2019р.

Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, згідно з яким Маріупольська міська рада надає Фізичній особі-підприємцю Лакаровій Тетяні Віталіївні в оренду земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови) площею 0,0032 га кадастровий номер 1412336300:01:001:0364, що знаходиться за адресою: просп.Миру, 116в в Приморському районі м.Маріуполя, на той самий строк та на тих самих умовах, котрі передбачені договором оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096 та викласти її у наступній редакції:

Додаткова угода

до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096

м.Маріуполь, Донецька область,

---

року

Ми, що нижче підписалися: Маріупольська міська рада, (код ЄДРПОУ 33852448), місцезнаходження: м.Маріуполь, пр.Миру, буд.70, іменована далі Орендодавець , в особі директора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Паська Максима Івановича (ІПН НОМЕР_3 ), який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , діючий на підставі розпорядження Маріупольського міського голови Про надання повноважень з вчинення правочинів від 23.01.2017р. №23р, з одного боку, та фізична особа-підприемець Лакарова Тетяна Віталіївна (РНОКПП НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців серії АД №280475, зареєстроване 07.12.2000р., зі змінами 02.12.2005р. №22740170000007881, іменована далі Орендар , з другого боку, на підставі положень ст.33 Закону України Про оренду землі уклали цю додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки б/н від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096 про нижченаведене:

1. Пункт 3.1. розділу 3. Строк дії договору в Договорі оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, викласти у наступній редакції:

3.1. Договір укладено на 5 (п`ять) років (з 10.07.2019 року до 10.07.2024р.) .

2. Усі інші пункти Договору оренди земельної ділянки від 09.10.2014р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2014р. за №7792096, не змінені цим Договором, залишаються без змін.

3. Цю додаткову угоду укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий - в орендаря.

4. Зміст ст.ст.12, 93, 124 Земельного кодексу України сторонам договору відомо.

5. Ця додаткова угода набуває чинності відповідно до ст.3, 4, 5 Закону України Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після її підписання сторонами та Державної реєстрації.

Підписи сторін

Орендодавець Орендар Маріупольська міська рада Фізична особа-підприємець

код ЄДРПОУ 33852448 Лакарова Тетяна Віталіївна

87555, Донецька область, РНОКПП НОМЕР_2

м.Маріуполь, пр.Миру, 70 87525, АДРЕСА_1

---

ФОП

---

Лакарова Т.В. підпис М.П. .

Стягнути з Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Миру, 70, код ЄДРПОУ 43080833) на користь Фізичної особи-підприємця Лакарової Тетяни Віталіївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 3842 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 24.03.2020р.

Повний текст рішення складено 03.04.2020р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця