Постанова

від 10.04.2020 по справі 808/8453/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №808/8453/15

адміністративне провадження №К/9901/27850/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року (головуючий суддя Чумак С.Ю., судді: Гімон М.М., Юрко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінотека" до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінотека" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 08 жовтня 2015 року №00008872211, яким йому нараховано пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 8211,49 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що в акті перевірки та оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначено про допущення Товариством порушення статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185) без розкриття, при цьому, самого змісту такого порушення; крім того податковим органом під час розрахунку розміру пені безпідставно взято до уваги дати вантажно-митних декларацій (тобто завершення митного оформлення), тоді як датою надходження товарів за імпортними операціями є дати фактичного перетину такими товарами митного кордону України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що Товариством допущено порушення встановлених статтею 2 Закону №185 з урахуванням Постанов Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року №515, від 20 листопада 2014 року №734, від 01 грудня 2014 року №758 та від 03 березня 2015 року №160 строків розрахунків по зовнішньоекономічних імпортних контрактах - договору купівлі-продажу №77/2014 від 18 листопада 2014 року, укладеному з Компанією Cia Europea eхportadora de Vinos S.L. (Іспанія), за період з 14 квітня 2015 року по 22 квітня 2015 року (9 днів) та договору купівлі-продажу №67/2014 від 01 жовтня 2014 року, укладеному з Компанією Pastificio Attilio Vastromauro Granoro Srl (Італія), за період з 10 квітня 2015 року по 10 квітня 2015 року (1 день), а відтак на підставі статті 4 Закону №185 йому правомірно нараховано пеню в сумі 8211,49 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 08 жовтня 2015 року №00008872211.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року скасовано й визнано протиправним і скасовано прийняте Інспекцією податкове повідомлення-рішення №0000872211 від 08 жовтня 2015 року в частині нарахування пені у розмірі 911,90 грн.; в задоволенні іншої частині позову відмовлено; стягнуто на користь Товариства сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі 2733,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції.

Приймаючи таке рішення, суд, дослідивши обставини справи й погодившись із висновком суду першої інстанції щодо допущення позивачем порушення строків розрахунків в іноземній валюті як таких, разом з тим вказав, що під час винесення оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення-рішення відповідачем було неправильно обраховано строк, за який позивачеві слід нарахувати пеню за договором купівлі-продажу №77/2014 від 18 листопада 2014 року й помилково розраховано останній до 22 квітня 2015 року, оскільки товар перетнув митну територію України та прийнятий під митний контроль Південною митницею 21 квітня 2015 року, а отже вказана дата є фактичною датою перетину товару митного кордону України.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилався на неприйняття судом попередньої інстанції під час визначення періоду для нарахування пені відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення до уваги того, що імпортна операція - це сукупність певних заходів (у тому числі митне оформлення й декларування), а тому вона є завершеною виключно у разі їх суцільного виконання; крім того вказував, що апеляційний суд не вирішив питання розподілу судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, стягнувши на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всю суму сплаченого за подання позовної заяви і апеляційної скарги судового збору в розмірі 2733,80 грн.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що в період з 25 вересня 2015 року по 01 жовтня 2015 року посадовими особами Інспекції на підставі направлення 25 вересня 2015 року №41 та наказу від 24 вересня 2015 року №793 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства за контрактами №67/2014 від 01 жовтня 2014 року та №77/2014 від 18 листопада 2014 року, за результатами якої складено акт від 05 жовтня 2015 року №986/08-15-22-021/38608693.

Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено вимоги статті 2 Закону №185 з урахуванням Постанов Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року №515, від 20 листопада 2014 року №734, від 01 грудня 2014 року №758 та від 03 березня 2015 року №160 в частині недотримання законодавчо встановлених строків розрахунків по зовнішньоекономічним імпортним контрактам - договору купівлі-продажу №77/2014 від 18 листопада 2014 року, укладеному Товариством з Компанією Cia Europea eхportadora de Vinos S.L. (Іспанія), за період з 14 квітня 2015 року по 22 квітня 2015 року (9 днів); договору купівлі-продажу №67/2014 від 01 жовтня 2014 року, укладеному Товариством з Компанією Pastificio Attilio Vastromauro Granoro Srl (Італія) за період з 10 квітня 2015 року по 10 квітня 2015 року (1 день).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000872211 від 08 жовтня 2015 року, яким позивачу нараховано пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 8211,49 грн., з яких: 8207,18 грн. - за контрактом №77/2014 за 9 днів прострочення та 4,31 грн. - за 1 день прострочення за контрактом №67/2014.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті на час спірних відносин регулювався Законом №185, відповідно до статі 1 якого виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

За змістом статті 2 цього ж Закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно із пунктами 1 постанов Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року №515, від 20 листопада 2014 року №734, від 01 грудня 2014 року №758 та від 03 березня 2015 року №160 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Статтею 4 Закону №185 передбачалось, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Як встановили суди, 18 листопада 2014 року Товариство (як Покупець) уклало з Компанією Cia Europea eхportadora de Vinos S.L. (Іспанія) (як Продавцем) договір купівлі-продажу №77/2014, відповідно до умов якого Продавець призначив Покупця ексклюзивним імпортером своїх брендів в асортименті, кількості відповідно до умов договору та додатків (специфікацій).

На виконання умов договору позивачем 13 січня 2015 року здійснено оплату на загальну суму 12567,84 Євро (у гривневому еквіваленті 303969,66 грн.), при цьому граничним терміном надходження товарів є 13 квітня 2015 року.

В акті перевірки відповідач зазначив про наявність простроченої дебіторської заборгованості (понад 90 днів з моменту здійснення платежу) за вказаним вище контрактом у сумі 12567,84 Євро (у гривневому еквіваленті 303969,66 грн.), виходячи з дати перетину митного кордону України відповідно до ВМД - 22 квітня 2015 року (тобто 9 днів), у зв`язку з чим Товариству нараховано пеню за прострочення термінів надходження імпортного товару за період з 14 квітня 2015 року по 22 квітня 2015 року у розмірі 8207,18 грн.

Разом з тим за змістом статті 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII (далі - Закон №959) та підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, імпорт - це купівля українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону №185 передбачає здійснення суб`єктом господарювання імпорту.

При цьому моментом здійснення експорту (імпорту) відповідно до статті 1 Закону №959 є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Отже моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону №185 є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України, що документально засвідчується відтиском печатки прикордонного митного органу при фактичному перетині товаром митного кордону України в пункті пропуску на товаросупровідних документах.

Аналогічна правова позиція викладена і в, зокрема, постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №21-412а11 та Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №813/5429/13-а (адміністративне провадження №К/9901/27911/18).

За наведеного апеляційний суд встановив, що відповідач безпідставно здійснив розрахунок санкції по 22 квітня 2015 року включно, оскільки товар перетнув митну територію України та прийнятий під митний контроль Південною митницею 21 квітня 2015 року, а отже вказана дата є фактичною датою перетину товару митного кордону України, та, як наслідок, безпідставно нарахував Товариству за цей день (22 квітня 2015 року) пеню в сумі 911,90 грн.

Крім того, 01 жовтня 2014 року Товариством (як Покупцем) укладено з Компанією Pastificio Attilio Vastromauro Granoro Srl (Італія) (як Продавцем) договір купівлі-продажу №67/2014, згідно з умовами якого Продавець призначив Покупця ексклюзивним імпортером своїх брендів в асортименті, кількості відповідно до умов договору та додатків (специфікацій).

На виконання вимог вищевказаного договору Товариство 26 листопада 2014 року та 09 січня 2015 року перерахувало Компанії Pastificio Attilio Vastromauro Granoro Srl валютні кошти на загальну суму 14904,80 Євро (граничний строк поставки товару відповідно 24 лютого 2015 року та 09 квітня 2015 року), а остання поставила позивачеві товар на загальну суму 14847,93 Євро, відтак різниця між сумами оплаченого та поставленого товару склала 56,87 Євро, яка в подальшому була Продавцем повернута.

Так, станом на 10 квітня 2015 року за Товариством по бухгалтерському рахунку 632 "Розрахунки з іноземними постачальниками" рахувалась прострочена дебіторська заборгованість по розрахункам з нерезидентом - Компанією Pastificio Attilio Vastromauro Granoro Srl (Італія) в сумі 56,87 Євро (у гривневому еквіваленті 1435,93 грн.); період прострочки з 10 квітня 2015 року по 10 квітня 2015 року (1 день), в зв`язку з чим Інспекцією згідно із податковим повідомленням-рішенням №0000872211 від 08 жовтня 2015 року нараховано Товариству пеню в сумі 4,31 грн.

Враховуючи викладене, Верховний Суд, здійснивши касаційний перегляд справи, погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції №0000872211 від 08 жовтня 2015 року в частині нарахування Товариству пені в сумі 911,90 грн.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судом в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Що ж до тверджень податкового органу про те, що апеляційний суд під час розгляду справи не вирішив питання розподілу судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, то слід зазначити наступне.

За змістом частин 1 та 3 статті 94 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В той же час згідно із підпунктами 1 та 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою розмір судового збору становив 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; а за подання апеляційної скарги на рішення суду - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

На час звернення Товариства до суду з позовом у даній справі розмір мінімальної заробітної плати становив 1218,00 грн. й саме таку суму ним було сплачено як судовий збір.

В той же час, подаючи апеляційну скаргу, позивач помилково сплатив судовий збір в розмірі 1515,80 грн., хоча апеляційним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 31 березня 2016 року йому була визначена до сплати правильна сума судового збору - 1339,80 грн.

За наведеного, враховуючи часткове задоволення апеляційним судом позовних вимог (скасування податкового повідомлення-рішення на суму 911,90 грн.), сплачений позивачем судовий збір підлягає розподілу відповідно до задоволених вимог, тобто в сумі 135,32 грн. - за подання позовної заяви та в сумі 148,85 грн. - за подання апеляційної скарги (загалом - 284,17 грн.).

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 351, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року змінити, виклавши абзац п`ятий її резолютивної частини в наступній редакції:

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вінотека (ЄДРПОУ 38608693) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 284 (двісті вісімдесят чотири) гривні 17 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області .

В решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду