Постанова

від 18.03.2020 по справі 392/1229/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 392/1229/17

провадження № 61-35458св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Колос ,

треті особи: відділ Держгеокадастру у Маловисківському районі Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області у складі судді Кавун Т. В. від 06 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненко В. В.,

від 21 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Колос (далі -

ТОВ Агрофірма Колос ), треті особи: відділ Держгеокадастру у Маловисківському районі Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 6,3862 га, кадастровий номер 3523182400:02:001:0257, розташованої на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, яку отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що за життя батько 26 грудня 2007 року уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки із ТОВ Агрофірма Колос строком на 5 років, який, з урахуванням його державної реєстрації 15 лютого 2010 року, закінчився

15 лютого 2015 року. Зазначав, що по закінченню строку дії договору оренди він звернувся до відповідача з вимогою повернути належну йому земельну ділянку, однак останній відмовляється повертати з посиланням на те, що його батько за життя уклав додаткову угоду до договору оренди строком на 25 років.

Посилаючись на те, що відповідно до витягів з Державного реєстру земельного кадастру зазначена земельна ділянка станом на 06 квітня

2017 року не обтяжена правом оренди, тому її перебування у користуванні відповідача є незаконним, у зв`язку із чим просив витребувати цю земельну ділянку з володіння ТОВ Агрофірма Колос на підставі статті 387 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка перебуває у володінні відповідача на підставі укладеної між ним та батьком позивача 02 березня 2012 року додаткової угоди до договору оренди, якою сторони встановили строк оренди землі на 25 років, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21березня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,

а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 06 грудня 2017 року - без змін .

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення. При цьому послався на те, що відповідач володіє спірною земельною ділянку на законних підставах, що встановлено також рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2016 року у справі № 392/501/15-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що додаткова угода від 02 березня

2012 року, на яку посилаються суди попередніх інстанцій, на час розгляду справи не була зареєстрована у передбаченому законом порядку. Суди, за відсутності таких доказів у цій справі, не встановили цих обставин, хоча вони є вагомими у вирішенні питання щодо витребування майна на підставі положення статті 387 ЦК України, оскільки право оренди набувається з моменту його державної реєстрації. При цьому суди не надали жодної оцінки поданій позивачем довідці відділу Держкомзему у Маловисківському районі від 06 листопада 2017 року про відсутність державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі та будь-яких обтяжень договором. Крім того, допускаючи грубі порушення норм процесуального права щодо прийняття доказів, перевірки законності рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на стадії апеляційного провадження долучив до матеріалів справи надану відповідачем інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав, відповідно до якої 26 січня 2018 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, державний реєстратор зареєстрував договір оренди від 26 грудня 2007 року та додаткову угоду до нього від 02 березня 2012 року, якою апеляційний суд обґрунтував прийняту ним постанову. Вважає необґрунтованими посилання судів попередніх інстанції на преюдиційні обставини, встановлені судами у іншій справі, оскільки у ній не встановлювалися обставини щодо проведення чи непроведення державної реєстрації додаткової угоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 6,3862 га, кадастровий номер 3523182400:02:001:0257, розташованої на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, яку він отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26 грудня 2007 року між батьком позивача ОСОБА_2 та

ТОВ Агрофірма Колос було укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідачу, зокрема, передано у строкове платне користування земельну ділянку зазначену вище земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, строком на 5 років. Цей договір зареєстровано 15 лютого 2010 року (а.с.9-11). 15 лютого 2015 року строк дії договору оренди землі закінчився.

Відповідно до довідки відділу Держземагентства у Маловисківському районі Кіровоградської області від 09 лютого 2015 року,згідно даних Державного земельного кадастру на земельну ділянку кадастровий номер 3523182400:02:001:0257, станом на 04 лютого 2014 року наявні обмеження (обтяження): договір оренди земельної ділянки, укладений між

ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Колос терміном на 5 років, зареєстрований 15 лютого 2010 року, та додаткова угода від 02 березня

2012 року терміном на 25 років (а. с. 81).

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Агрофірма Колос про скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки. Цим рішенням встановлено, що додаткова угода до договору оренди землі

від 02 березня 2012 року була підписана самим орендодавцем

ОСОБА_2 та зареєстрована цього ж числа у Маловисківському районному відділі КРФЦДЗК, що підтверджується зазначеною вище довідкою від 09 лютого 2015 року.

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру у Маловисківському районі Кіровоградської області від 06 листопада 2017 року належна позивачу земельна ділянка не була обтяжена договором оренди до 01 січня

2013 року. Додаткова угода від 02 березня 2012 року у відділі відсутня.

15 лютого 2010 року зареєстровано договір оренди землі терміном на 5 років.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 31 січня 2018 року за ТОВ Агрофірма Колос зареєстровано право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 26 грудня 2007 року та додаткової угоди до нього від 02 березня 2012 року (а. с. 128, 129).

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом положень статей 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Тобто, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, установивши, що відповідач користується належною позивачу земельною ділянкою на підставі укладеної між його батьком, після смерті якого він успадкував цю земельну ділянку, та ТОВ Агрофірма Колос додаткової угоди до договору оренди від 02 березня 2012 року, якою було збільшено строк оренди земельної ділянки на 25 років, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для її витребування від відповідача на підставі положення статті 387 ЦК України.

Отже, володіння відповідачем річчю на відповідній правовій підставі (договору оренди та додаткової угоди до нього) виключає застосування до спірних правовідносин наслідків, передбачених статтею 387 ЦК України.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі не заперечує укладення 02 березня

2012 року між його батьком та відповідачем додаткової угоди до договору оренди, а лише вказує на відсутність реєстрації цієї угоди.

Однак, рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2016 року у справі № 392/501/15-ц за позовом ОСОБА_1 до

ТОВ Агрофірма Колос про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 02 березня 2012 року з підстав її неукладення, установлено, що підпис на додатковій угоді належить батьку позивачу ОСОБА_2 , а сама додаткова угода зареєстрована у відділі Держземагентства у Маловисківському районі (а. с. 82, 83).

Отже, факт реєстрації додаткової угоди від 02 березня 2012 року встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що додаткова угода

від 02 березня 2012 року не зареєстрована у передбаченому законом порядку є необґрунтованими, оскільки обставини реєстрації цієї угоди встановлені судовим рішенням від 11 лютого 2016 року, яке набрало законної сили, та відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Є безпідставними посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, який розглядав справу № 392/501/15-ц, узяв до уваги довідку про наявність обтяження земельної ділянки від 09 лютого 2015 року, яка суперечить довідцівід 06 листопада 2017 року, наданій у цій справі, оскільки у світлі практики Європейського суду з прав людини рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведені обґрунтування оскаржуваних судових рішень достатнім.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 , 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович