Постанова

від 07.04.2020 по справі 652/302/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 652/302/17

провадження № 61-38634св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, Високопільська районна державна адміністрація Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 18 січня 2018 року у складі судді Дригваль В. М. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у подальшому уточненим, про зобов`язання скасувати наказ та рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним права власності на земельну ділянку, скасування державного актана земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку .

Позивач обґрунтовував позов тим, що з 1996 року його сім`я обробляла спірну земельну ділянку, загальною площею 1, 7229 га, за кадастровим номером 6521881000:03:001:0157, вважаючи її своєю на підставі того, що на загальних зборах та засіданнях правління членів колгоспу імені Мічуріна його бабі ОСОБА_3 виділений земельний пай, площею 7, 06 га у межах території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області. Виділити всю площу 7, 06 га в одному місці можливості не було, тому частину земельного паю, площею 1, 28 га, виділено в іншому місці, тобто на теперішній час у межах зазначеної спірної земельної ділянки. Так, влітку 2016 року членам їх сім`ї стала відома інформація, що земельна ділянка не відноситься до виділеного раніше земельного паю його бабусі і що відокремлена частина цього паю знаходиться у натурі в іншому місці. Позивач вирішив приватизувати спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим звернувся до Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області, де йому надано викопіювання - план-схему розташування земельної ділянки. Надалі заявник звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області для передачі йому земельної ділянки, але отримав відмову у зв`язку з тим, що жодною землевпорядною документацією (схемами землеустрою, впорядкування території, тощо) не передбачено розміщення на цій території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку).

Проте, у вересні 2016 року позивач дізнався, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області задовольнило заяву ОСОБА_2 про відведення спірної земельної ділянки у її власність для ведення особистого селянського господарства та надало дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вважав, що відповідачу ОСОБА_2 незаконно надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою та передачі їй у власність спірної земельної ділянки, тому що його сім`я понад

15-ть років обробляла спірну земельну ділянку та її належало передати саме йому у власність.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 18 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 15 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що право власності на земельну ділянку відповідачем ОСОБА_2 набуто у спосіб, не заборонений чинним законодавством України, та відсутні правові підстави для визнання недійсним права власності ОСОБА_2 . Крім того, суд керувався тим, що позивач не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав належні та допустимі докази на підтвердження свого права на отримання земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 . Наданими позивачем доказами не доведено факт того, що під час подання ним заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки він мав на увазі саме ту земельну ділянку, яку бажала отримати та потім отримала відповідач ОСОБА_2 , а також що про це достеменно було відомо Головному управлінню Держгеокадастру в Херсонській області. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач, свідомо знаючи, що позивач бажає отримати спірну земельну ділянку у власність і подав заяву щодо цього, тим не менше розглядав питання щодо іншої земельної ділянки, діючи умисно або з необережності, сплутавши земельні ділянки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, суди не оцінили належним чином представлені позивачем докази та дійшли помилкового висновку про те, що його заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою подана ним раніше, ніж ОСОБА_2 , однак йому протиправно було відмовлено. Окрім цього зазначив, що судами не враховано покази свідків щодо обробки ним протягом 20 років тієї земельної ділянки, яку отримала у власність ОСОБА_2 . Також суди не звернули увагу на наявні розбіжності у представлених сторонами доказах та дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у червні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 1, 7229 га, кадастровий номер 6521881000:03:001:0157, яка розташована на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області. Право власності зареєстровано 31 жовтня 2016 року.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 грудня 2012 року спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є її сини: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Спадщина складається із земельної ділянки, площею 7, 06 га, розташованої на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області, кадастрові номери земельної ділянки: 6521881000:04:022:0001, 6521881000:04:019:0012.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2012 року спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є її сини: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Спадщина складається із земельної ділянки, площею 7, 26 га, розташованої на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області, кадастровий номер земельної ділянки: 6521881000:04:022:0002.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ № 093326 та ІІІ-С № 014108, ОСОБА_4 належали земельні ділянки, площею 7, 26 га та 7, 06 га відповідно, які розташовані на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області.

ОСОБА_6 здійснював оплату за користування земельною ділянкою державної власності, яка використовувалася без правовстановлюючих документів та винесення меж земельної ділянки (в натурі на місцевості) упродовж

2013 - 2017 років.

Відповідно до листа Високопільського районного відділу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 20 липня 2017 року письмового звернення від сім`ї ОСОБА_6 щодо надання роз`яснення для отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства до відділу у Високопільському районі не надходило. При зверненні в усній формі громадянину надано роз`яснення, які документи необхідно подати до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області як розпорядника земель.

У відповідь на лист ОСОБА_6 від 17 липня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Херсонській області повідомляє у листі від 20 липня 2017 року, що земельна ділянка, яка належала ОСОБА_4 (згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХС № 093326), має кадастровий номер 6521881000:04:022:0002 та на неї оформлено спадщину на трьох спадкоємців. Зазначено, що ця земельна ділянка розташована на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області (контур № 80 , ділянка № 2 ) та перебуває у спільній частковій власності.

У листі Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області від 19 липня 2017 року зазначено, що сільською радою пред`явлено претензію ОСОБА_6 щодо надання ним правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яку він використовував, але до сільської ради документи не надані. Також повідомили, що ОСОБА_2 в Іванівську сільську раду з приводу надання їй земельних ділянок не зверталася.

У листі Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області від 19 липня 2017 року зазначено, що сільська рада надала викопіювання на земельну ділянку для ведення особистого сільського господарства, площею до 2-х га, громадянину ОСОБА_6 від 19 травня 2016 року у присутності депутатського корпусу сільської ради батькові ОСОБА_6 та рекомендували звернутися для подальшого оформлення документів до Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області.

Згідно із заявою ОСОБА_6 від 27 червня 2016 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 1, 00 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства. До заяви додано план-схему вільних державних земель Іванівської сільської ради. Зазначена заява зареєстрована 08 липня 2016 року.

У листі від 18 серпня 2016 року № К-5513/0-1565/6-16-СГ Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області зазначено, що відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні його заяви з підстав того, що землевпорядною документацією (схемами землеустрою, впорядкування території, тощо) не передбачено розміщення на цій території земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

У листі від 08 грудня 2016 року № 11154/0-2414/6-16 Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області зазначено, що управлінням розглянуто скаргу щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У листі повідомлено позивачу про те, що на зазначеній території не передбачено розміщення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

05 липня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву до ГУ Держгеокадастру в Херсонській області про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2, 00 га. До заяви вона додала графічний матеріал щодо місця розташування земельної ділянки. Зазначена заява зареєстрована 11 липня 2016 року.

26 липня 2016 року Головне Управління Держгеокадастру у Херсонській області наказом № 21-33801/18-16-СГ надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовний розмір земельної ділянки 2, 00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до наказу Головного Управління Держгеокадастру у Херсонській області від 10 жовтня 2016 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, площею 1, 7229 га, у тому числі пасовища, площею 1, 7229 га, кадастровий номер 6521881000:03:001:0157, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області.

Згідно з наданим додатковим поясненням Головного Управління Держгеокадастру в Херсонській області від 20 грудня 2017 року земельні ділянки, місце розташування яких зазначено у наданих ОСОБА_6 та ОСОБА_2 документах, не є тотожними, а вони межують між собою.

Відповідно до викопіювання із земель Іванівської сільської ради Високопільського району Херсонської області - супутникового фото у кольоровому зображенні встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6521881000:03:001:0157, загальною площею 1, 7229 га, яка надана ОСОБА_2 , та земельна ділянка, яку згідно із заявою просив надати ОСОБА_6 , не є тотожними земельними ділянками.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

З урахуванням наведеного, встановивши, що право власності на земельну ділянку відповідачем ОСОБА_2 набуто у спосіб, не заборонений чинним законодавством України; позивач не у повній мірі обґрунтував свої позовні вимоги, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження свого права на отримання земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 ; встановивши, що спірна земельна ділянка, на яку претендує позивач, є відмінною від земельної ділянки, яка набута у власність ОСОБА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зокрема, про те, що судами не враховано показання свідків щодо обробки ним протягом 20 років тієї земельної ділянки, яку отримала у власність ОСОБА_2 , а також, що суди не звернули увагу на наявні розбіжності у представлених сторонами доказах, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень. Такі доводи зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, які згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України виходять за межі розгляду справи у суді касаційної інстанції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко