Рішення

від 10.04.2020 по справі 826/5044/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року м. Київ № 826/5044/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергосервіс" доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 22.02.2018р. №35960-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 22.02.2018р. №35960-17, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві включити до інтегрованої картки платника Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс (код ЄДРПОУ 24260444) відомості про сплату позивачем суми 46 337,00 грн. за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана податкова вимога і рішення про опис майна у податкову заставу є протиправними, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.04.2018р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 12.06.2018р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 12.06.2018р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваних рішень діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.04.2020р. замінено відповідача його правонаступником.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.01.2015 р. з метою сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ за грудень 2014 року в розмірі 46 337,00 грн. ТОВ Теплоенергосервіс подало до ПАТ Енергобанк платіжне доручення від 17.01.2015 р. № 1179, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні прийнято до виконання .

Кошти за вказаним платіжним дорученням не були перераховані до бюджету з вини банку.

22.02.2018р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві сформовано та направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс податкову вимогу №35960-17 відповідно до якої станом на 21 лютого 2018 року сума податкового боргу становить 183 440, 58 грн., у т.ч. сума основного платежу складає 90 300, 0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) - 93140, 58 грн. (а.с. 31)

Одночасно, 22.02.2018р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 35960-17. (а.с. 33)

Позивач вважаючи вищезазначені рішення протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законами України Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000 р. № 2121-III (далі - Закон № 2121-ІІІ), Про платіжні системи та переказ грошей в Україні від 05.04.2001 р. № 2346-III (далі - Закон № 2346-III), Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 р. № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок № 569), Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 (далі - Інструкція № 174).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктами 36.1, 36.5 статті 36 ПК України встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Зокрема, базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість визначені нормами пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абзаці першому пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

При цьому, розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

З контексту вищенаведених норм права випливає, що відлік 10 календарних днів, що передбачені для самостійної сплати податкового зобов`язання, необхідно відраховувати з останнього дня граничного строку для подання податкової декларації.

Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до вимог розділу ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 липня 2017 року за №902/30770), податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму: узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом. Протягом періоду оскарження суми грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом відповідно до Кодексу, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.

Відповідно до ст. 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно п.п. 89.1.1 п. 89.1 ст. 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг (пункт 89.3 статті 89 Податкового кодексу України).

Отже, як встановлено під час розгляду справи, відповідачем сформовано оскаржувану податкову вимогу та прийнято оскаржуване рішення про опис майна платника податку у податкову заставу в зв`язку з наявністю в інтегрованій картці платника податків податкового боргу з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що 17.01.2015р. з метою сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 46 337,00 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс подало до Публічного акціонерного товариства Енергобанк платіжне доручення № 1179 від 17.01.2015р., що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні прийнято до виконання .

За таких обставин та враховуючи те, що платіжне доручення одержане банком та прийняте до виконання, суд вважає, що позивачем не було допущено порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов`язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.

Так, п.129.6 ст. 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Аналіз наведеної норми свідчить, якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Крім того, презумпція невинуватості юридичних та фізичних осіб у сфері публічно правових відносин з боку держави закріплена частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини принцип презумпція невинуватості є обов`язковим для будь - яких суб`єктів владних повноважень (справа Аллене де Рібемон проти Франції ). Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред`явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого підпунктом 129.7 статті 129 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення. Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов`язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається саме для банку, а не для платника податків.

Отже, направлення позивачем до обслуговуючого банку належним чином оформлених платіжних доручень на оплату обов`язкових платежів та зборів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов`язання.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні (в редакції на момент прийняття платіжного доручення від 17 січня 2015 року №1179) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Пунктом 1.30 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 даного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань, зокрема, з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 20.02.2018р. у справі №816/59/17.

За таких обставин, неперерахування податку на додану вартість за грудень 2014 року за платіжним дорученням №1179 від 17.01.2015р. на загальну суму 46 337,00 грн. не є наслідком безпосередньо дій чи бездіяльності позивача, отже, відповідна сума не може бути визнана податковим боргом позивача.

З урахуванням відсутності у справі доказів наявності у позивача податкового боргу, який виник з несплаченої суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу та необхідність їх скасування в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу, що сума податкового боргу, яка зазначена в оскаржуваній податковій вимозі, не збігається з сумою грошового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року, а також з сумами податкового боргу, які вказані у попередньо виставлених податкових вимогах, що свідчить про застосування податковим органом до позивача штрафу на суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року.

Водночас, як уже зазначалось, відповідно до вимог пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Оскільки неперерахування податку на додану вартість не є наслідком винних дій платника податків, включення пені до суми податкового боргу, зазначеного в оскаржуваній податковій вимозі, є додатковим підтвердженням протиправності її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, в інтегрованій картці платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс обліковується податковий борг з податку на додану вартість, який складається, у тому числі з суми 46337,00 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 816/2042/16, здійснивши аналіз норм Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422, який набув чинності з 10 червня 2016 року, Верховний Суд дійшов висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків, є правомірними. Оскільки у випадку, коли неперерахування податку або збору не є наслідком винних дій платника податків, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів. При цьому не зарахування до бюджету сплачених платником податку грошових зобов`язань з вини банку не є підставою для органів ДФС не виконувати свого обов`язку щодо забезпечення контролю за достовірністю та повнотою відображення інформації в інтегрованій картці платника податків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що податковий орган зобов`язаний відобразити в інтегрованій картці платника податку Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс відомості про сплату суми податку на додану вартість у розмірі 46 337,00 грн.

При цьому, не відображення Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві в інтегрованій картці платника відомостей про сплату податку на додану вартість у розмірі 46337 грн 00 коп. має наслідком облік податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс в наступних податкових періодах.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс - задовольнити .

2. Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 22.02.2018р. №35960-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 22.02.2018р. №35960-17, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві включити до інтегрованої картки платника Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс (код ЄДРПОУ 24260444) відомості про сплату позивачем суми 46 337,00 грн. за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Теплоенергосервіс судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1762,0 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська