Рішення

від 13.04.2020 по справі 160/13517/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року Справа № 160/13517/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом" до Дніпровської митниці Держмитслужби про ввизнання протиправним рішення, картки відмови та їх скасування, -

ВСТАНОВИВ :

28 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської митниці ДФС з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці Державної

фіскальної служби України від 06.12.2019 року за №UА110000/2019/400102/2 щодо коригування митної вартості товарів;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації,

митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UА110180/2019/00194.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що оскаржуваним рішенням Дніпропетровської митниці ДФС було скориговано митну вартість товарів в сторону, яка вплинула на збільшення на 135 521,43 грн. Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів протиправним, оскільки воно не відповідає вимогам ст. ст.53, 54, 55, 57 Митного кодексу України. Зауважено, що позивачем з метою підтвердження митної вартості товару були надані всі необхідні додаткові документи. Вказано, що винесене відповідачем рішення про коригування заявленої митної вартості, зокрема, не містить докладної інформації стосовно джерел, які безпосередньо використовувалися ним при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Також, на думку суб`єкта господарювання, відповідач не обґрунтував неможливість застосування певних другорядних методів і не конкретизував підстави незастосування цих методів. А тому, позивач вважає, що подані ним документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Ухвалою суду від 14.01.2020 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено підготовче засідання.

05.02.2020 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому Дніпропетровська митниця ДФС проти задоволення позову заперечує, оскільки за результатами перевірки документів, наданих до митного оформлення позивачем, виявлені розбіжності, які позивачем так і не були усунуті в ході консультацій. Враховуючи встановлену у наданих документах невідповідність відомостей, виявлених під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товару вказане унеможливило проведення обчислення заявленого рівня митної вартості за обраним декларантом методом визначення митної вартості, у зв`язку з чим відповідачем було прийнято оскаржуване рішення. Також відповідач повідомив, що у зв`язку із неможливістю застосування першого методу визначення митної вартості товарів посадовою особою Дніпропетровської митниці було послідовно перейдено до другорядних методів визначення митної вартості та митну вартість скориговано до рівня ціни шляхом здійснення розрахунку. Вважає, що Рішення про коригування митної вартості товару було прийнято у відповідності до норм Митного кодексу України і підстави для його скасування та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відсутні. Також відповідачем було висунуто прохання допустити процесуальне правонаступництво та замінити відповідача у справі Дніпропетровську митницю ДФС на її правонаступника Дніпровську митницю Держмитслужби .

Ухвалою суду від 12.02.2020 року було задоволено клопотання представника відповідача про заміну первісного відповідача Дніпропетровської митниці ДФС на правонаступника Дніпровську митницю Держмитслужби.

28.02.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав свою позицію викладену у позові та просив також при вирішенні питання про розподіл судових витрат визнати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом" судові витрати - компенсацію витрат на правничу допомогу в сумі 16000,00 гривень.

12.03.2020 року від відповідача на адресу суду надійшли заперечення проти відповіді на відзив, в якому відповідач підтримав свою позицію викладену у відзиві та просив при визначенні суми відшкодування врахувати критерії реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також, 12.03.2019 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати було закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 08.04.2020 року.

Cторони у судове засідання 08.04.2020 року не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; 08.04.2020 року представником позивача та представником відповідача були подані до канцелярії суду клопотання про розгляд справи без їх участі в письмовому провадженні.

З огляду на викладене, з урахуванням приписів п. 1 ч. 3 та ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив задовольнити клопотання представників сторін та продовжити розгляд адміністративної справи №160/13517/19 в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом", (Покупець) та компанією TIANJIN J AND J INTERNATIONAL TRADING CO., LTD, Китай, (Продавець) був укладений Контракт за № 2 від 02 травня 2019р. та додаткова угода № 2 від 02 травня 2019р. на придбання меблів з інших матеріалів-столи на металевому каркасі зі стільницею з МДФ з скляними вставками (у розібраному виді) колір в асортименті: арт. DТ-8101-30 шт., арт. DТ-8103-3 шт., арт. DТ-8105-50 шт., арт. DТ-8107-82 шт.) загальною вартістю - 30 644,00 доларів США.

Здійснюючи митне оформлення партій товару в режимі імпорту декларантом 04.12.2019 року було подано до Дніпропетровської митниці ДФС електрону митну декларацію №UА110180/2019/420605, в якій митну вартість товару розраховано за основним методом - за ціною договору (контракту).

На підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом із зазначеною декларацією позивачем надано до митного органу документи, що перелічені у графі 44 ВМД і посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування.

Так, по ЕМД №UА110180/2019/420605 від 04.12.2019 позивач подав до митного органу: зовнішньоекономічний договір (контракт) № 2 від 02.05.2019 року; додаткову угоду № 2 від 02.08.2019 року; пакувальний лист б/н від 25.09.2019 року; рахунок-фактура (інвойс) (комерційний інвойс) №FJ-L190419-164 від 27.09.2019 року; коносамент №МRFВ19091581 від 30.09.2019 року; автотранспортну накладну № 1905 від 02.12.2019 року; сертифікат про походження товару ССРІТ040 1903340820 від 25.09.2019 року; банківський платіжний документ (свіфт) № 5, що стосуються товару від 29.08.2019 року на суму 8000,00 доларів США; банківський платіжний документ (свіфт) № 8, що стосується товару від 01.10.2019 року на суму 9900,00 доларів США; банківський платіжний документ (свіфт) № 9, що стосується товару від 03.10.2019 року на суму 9990,00 доларів США; банківський платіжний документ (свіфт) № 10, що стосується товару від 16.10.2019 року на суму 2754,00 доларів США; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 4287 від 20.11.2019 року; прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 29.04.2019 року; договір (контракт) про перевезення № 15089-109 від 15.08.2019 року; заявку від 20.08.2019 року; сертифікат підтвердження оригіналу товару від 25.09.2019 року; копію митної декларації країни відправлення 021720190000358270 від 26.09.2019 року; висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати від 03.12.2019 року ГО-2868 про вартісні характеристики товарів.

На етапі перевірки митної декларації відповідач повідомив позивача про виникнення необхідності надання додаткових документів з метою підтвердження митної вартості товару, оскільки Відповідачем було встановлено, що документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зазначені обставини не дали можливості органу доходів і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару декларанту було запропоновано надати документи відповідно до статті 53 Кодексу, а саме: 1) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 3) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 4) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 5) виписку з бухгалтерської документації; 6) каталоги, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

05.12.2019 року Позивач на вимогу Відповідача надав лист, в якому виклав свої пояснення стосовно наданих документів, а також надав повторно та додаткові документи, а саме: 1) довідку про транспортні витрати від 20.11.2019 року № 2011-1; 2) специфікацію № 1 від 02.08.2019 року; 3) лінійний коносамент від 30.09.2019 року; 4) копію зовнішньоекономічного контракту № 2 від 02.05.2019 року.

Перевіривши подані документи, відповідачем було встановлено наявність розбіжностей, а тому відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 52, п. 1 та 2 ч. 5 ст. 54, ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 58 та ч. 10 ст. 58 МК України органом доходів і зборів відмовлено у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю та прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів: від 06.12.2019 року за №UА110000/2019/400102/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UА110180/2019/00194.

Так у рішенні №UА110000/2019/400102/2 від 06.12.2019 року відповідач вказав: 1) Надана сканована копіям контракту не підписана продавцем. Декларантом до митного оформлення не надано Приложение №1 до контракту № 2 від 02.05.2019 року; 2) Відповідно до контракту №2 від 02.05.2019 передбачені умови оплати: можлива 100 % передплата, але не менше ніж 30%. Умови оплати оцінюваної партії товару у Специфікації 2 від 02.08.2019 та у рахунку фактурі FJ-L 190419-164 відсутні. Фактурна вартість оцінюваної партії товарів 30 644,00 дол. США. До митного оформлення надано банківські платіжні документи на загальну 30 554 дол. США: №5 від 30.08.2019 на суму 8000 дол.США; №8 від 01.10.2019 на суму 9900 дол.США; №9 від 03.10.2019 на суму 9900 дол.США; №10 від 16.10.2019 на суму 2754,00 дол.США. Сплачені суми не відповідають відсотковому співвідношенню оплати, визначеному контрактом №2. Враховуючи зазначене, заявлений рівень вартості не обчислюється як ціна, що фактично сплачена; 3) У графі 31 ЕМД та рахунку на оплату № 4287 від 20.11.2019 зазначено, що вантаж переміщувався у контейнері OOLU9057350 підвищеної місткості 45-футовий. При цьому у коносаменті зазначено 20-футовий контейнер. У графі 20 ЕМД назва морського судна не відповідає відомостям коносаменту MRFB19091581, що може свідчити про перевантаження товару та пов`язані з цим витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи, що є складовими митної вартості, а також на наявність додаткових транспортних документів, що відображають факт перевантаження товару з одного морського судна на інше, та які не були надані до митного оформлення. На наявність у митниці обгрунтованих сумнівів щодо включення всіх складових до митної вартості товарів свідчить і зазначення у митній декларації країни відправлення реквізитів коносаменту, що не подавався до митного оформлення; 4) За результатами розгляду додатково наданих документів зазначено, що надана довідка щодо транспортних витрат не передбачена умовами договору щодо надання транспортно-експедиційних послуг №15089-109 від 15.08.2019. У наданій довідці витрати на транспортування понесені експедитором до порту Одеси не відповідають числовому значенню рахунку 4287 від 20.11.2019. Відповідно до вимог пункту 3.3. договору щодо надання транспортно-експедиційних послуг №15089-109 від 15.08.2019, оплата послуг здійснюється протягом 3 календарних днів з дати пред`явлення рахунку. Рахунок на оплату датований 20.11.2019. Декларантом не подано банківські платіжні документи щодо оплати транспортних послуг.

З метою отримання дозволу на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, Позивач сплатив фінансові гарантії у грошовій формі та подав нову митну декларацію UA110180/2019/420757 від 06.12.2019, в якій товар задекларовано за митною вартістю, яка визначена Відповідачем за резервним методом. Таким чином відповідачем було скориговано митну вартість товарів в сторону, яка вплинула на збільшення на 135 521,43 грн.

Однак, позивач вважаючи, що подані ним документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості, звернувся із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов`язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

За загальним правилом, передбаченим нормами ст.692 Цивільного Кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 "Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року".

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої Відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Так, в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 06.12.2019 року за №UА110000/2019/400102/2 митний орган вказує, що надана сканована копіям контракту не підписана продавцем. Декларантом до митного оформлення не надано Приложение №1 до контракту № 2 від 02.05.2019 року.

Проте суд зазначає, що з наданої до матеріалів справи сканованої копії зовнішньоекономічного договору (контракту) № 2 від 02.05.2019 року та додаткової угоди № 2 від 02.08.2019 року вбачається наявний підпис фірми TIANJIN J AND J INTERNATIONAL TRADING CO., LTD, Китай, (Продавця). Крім того, що також не заперечується Відповідачем, до митного органу в ході проведених консультацій Позивачем були надані додаткові документи, а саме копія зовнішньоекономічного контракту № 2 від 02.05.2019 року.

Тому, твердження Відповідача про відсутність підпису Продавця на Контракті № 2 від 02.05.2019 року є безпідставними.

Також суд вважає безпідставним твердження Відповідача проте, що Декларантом до митного оформлення не надано Приложение №1 до контракту № 2 від 02.05.2019 року.

З наявної у матеріалах справи додаткової угоди № 2 від 02.08.2019 року до контракту № 2 від 02.05.2019 року вбачається, (мовою оригіналу) - Стороны пришли к согласию изложить Приложение №1 к данному договору в следующей редакции і далі зазначено, (мовою оригіналу) - Приложение №1 к контракту № 2 от 02 мая 2019 та наведено перелік товару, який закуповується. Таким чином, саме в додатковій угоді № 2 від 02.08.2019 року до контракту № 2 від 02.05.2019 року і викладено Приложение №1 до контракту № 2 від 02.05.2019 року.

Другою підставною для здійснення відповідачем спірного коригування митної вартості стало те, що - відповідно до контракту №2 від 02.05.2019 передбачені умови оплати: можлива 100 % передплата, але не менше ніж 30%. Умови оплати оцінюваної партії товару у Специфікації 2 від 02.08.2019 та у рахунку фактурі FJ-L 190419-164 відсутні. Фактурна вартість оцінюваної партії товарів 30 644,00 дол. США. До митного оформлення надано банківські платіжні документи на загальну 30 554 дол. США: №5 від 30.08.2019 на суму 8000 дол.США; №8 від 01.10.2019 на суму 9900 дол.США; №9 від 03.10.2019 на суму 9900 дол.США; №10 від 16.10.2019 на суму 2754,00 дол.США. Сплачені суми не відповідають відсотковому співвідношенню оплати, визначеному контрактом №2. Враховуючи зазначене, заявлений рівень вартості не обчислюється як ціна, що фактично сплачена.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, 02.12.2019 року попередньо оплатив за митне оформлення суму у розмірі 152 000,00 гривень, що підтверджується копією платіжного доручення № 78 від 03.12.2019 року. Також, дотримуючись строків визначених чинним законодавством, оплатив суму, нараховану Відповідачем до сплати у розмірі 135 521,43 гривень, однак Позивач сплатив більшу суму в розмірі 136 400,00 гривень. Сплата підтверджується платіжними дорученнями № 81 від 06.12.2019 року.

Також, загальна сума платіжних доручень, а саме: свіфт від 30.08.2019 на суму 8000,00 доларів США, свіфт від 01.10.2019 на суму 9900,00 доларів США, свіфт від 03.10.2019 року на суму 9990,00 доларів США, свіфт від 16.10.2019 року на суму 2754,00 доларів США ,заявлених до митного оформлення відповідає сумі комерційного інвойсу від 27.09.2019 року № FJ-L190419-164 на суму 30644,00 доларів США.

Крім того, відповідно до укладеного між сторонами Контракту №2 від 02.05.2019 року, який було надано Відповідачу при митному оформлені обумовлена можлива 100 % передоплата за товар, але не менше 30 %. Тому суд вважає необґрунтованими посилання Відповідача стосовно сплати Позивачем за товар загальної суми 30 554,00 доларів США, оскільки представником митного органу помилково виключено з платіжного доручення від 03.10.2019 року - 90 доларів США та визначено в оскаржуваному рішенні - свіфт від 03.10.2019 року на суму 9900,00 доларів США, тоді як позивачем надано до митного оформлення - свіфт від 03.10.2019 року на суму 9990,00 доларів США. Відповідно сума, яка зазначена в картці відмови не кореспондується з іншими документами, які було надано декларантом при митному оформленні партії товару. Тобто, помилка, яку було допущено представником митниці потягнуло за собою неправомірне підвищення митної вартості товару, який було заявлено при митному оформленні.

Також не зрозумілим є посилання Відповідача на те, що сплачені суми не відповідають відсотковому співвідношенню оплати, визначеному контрактом №2.

Суд вважає, що позивачем було дотримано порядок оплати за вказану партію товару у відповідності погоджених умов контракту. Оплата за партію товару у відповідності до погоджених умов контракту відвантажена за коносаментом № MRFB 19091581 і відбулося 30.09.2019 року, а згідно умов контракту вся сума була сплачена в повному обсязі.

Третьою підставною для здійснення відповідачем спірного коригування митної вартості стало те, що - у графі 31 ЕМД та рахунку на оплату № 4287 від 20.11.2019 зазначено, що вантаж переміщувався у контейнері OOLU9057350 підвищеної місткості 45-футовий. При цьому у коносаменті зазначено 20-футовий контейнер. У графі 20 ЕМД назва морського судна не відповідає відомостям коносаменту MRFB19091581, що може свідчити про перевантаження товару та пов`язані з цим витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи, що є складовими митної вартості, а також на наявність додаткових транспортних документів, що відображають факт перевантаження товару з одного морського судна на інше, та які не були надані до митного оформлення. На наявність у митниці обгрунтованих сумнівів щодо включення всіх складових до митної вартості товарів свідчить і зазначення у митній декларації країни відправлення реквізитів коносаменту, що не подавався до митного оформлення. Також, за результатами розгляду додатково наданих документів зазначено, що надана довідка щодо транспортних витрат не передбачена умовами договору щодо надання транспортно-експедиційних послуг №15089-109 від 15.08.2019. У наданій довідці витрати на транспортування понесені експедитором до порту Одеси не відповідають числовому значенню рахунку 4287 від 20.11.2019. Відповідно до вимог пункту 3.3. договору щодо надання транспортно-експедиційних послуг №15089-109 від 15.08.2019, оплата послуг здійснюється протягом 3 календарних днів з дати пред`явлення рахунку. Рахунок на оплату датований 20.11.2019. Декларантом не подано банківські платіжні документи щодо оплати транспортних послуг.

Судом встановлено, що Контрактом № 2 від 02.05.2019 укладеним Позивачем з фірмою TIANJIN J AND J INTERNATIONAL TRADING CO.,LTD Китай, ціни на товари встановлені на договірних умовах і поставка вказаних товарів здійснювалась цією фірмою на умовах FOB порт Китай (ІНКОТЕРМС 2010).

Відповідно до ІНКОТЕРМС 2010 - FОВ - (термін "Франко борт") означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок по митному очищенню товару для експорту.

Так, до митного оформлення Позивачем було надано довідку про транспортні витрати від 20.11.2019 року № 2011-1 в якій зазначено, що згідно до умов ІНКОТЕРМС 2010 - FОВ, Продавець поставляє товар на борт судна, номінованого покупцем в найменованому порту відвантаження, або забезпечує надання поставленого таким чином товару.

З зазначеного слідує, що ризик втрати або пошкодження товару переходить, коли товар знаходиться на борту судна, та з цього моменту покупець несе всі витрати. Продавець зобов`язаний або поставити товар на борт судна або забезпечити надання поставленого таким чином товару для відвантаження.

Умовами FOB передбачено обов`язок Покупця укласти договір транспортних витрат щодо доставки контейнера, що і було зроблено Покупцем та укладено договір ТЕО ТОВ Бастет-Хом та ТОВ Хіллдом Логісті від 15.08.2019 року № 15089-109, який надано разом зі всіма документами.

Крім того, Позивачем до митного органу було надано висновок експерта № ГО-2868 від 03.12.2019 року щодо визначення ринкової вартості обідніх столів та стільців, які надійшли за контрактом № 2 від 02.05.2019 року, додатковою угодою № 2 від 02.08.2019 року. В цьому висновку є посилання також на документи, які були надані Позивачем для проведення цієї експертизи, а саме: контракт 2 від 02.05.2019 року, додаткова угода № 2 від 02.08.2019 року, комерційний інвойс № FJ-L190419-164 від 25.09.2019 року, пакувальний лист № FJ-L190419-164 від 25.09.2019 року, коносамент № MRFB1909581 від 30.09.2019 року, експортна декларація № 121720190000358270 від 26.09.2019 року, комерційна пропозиція товаровиробника TIANJIN J AND J INTERNATIONAL TRADING CO.,LTD Китай від 29.04.2019 року, цінова інформація мережі Інтернет.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Як уже зазначалось Позивач подав до митного органу: зовнішньоекономічний договір (контракт) № 2 від 02.05.2019 року; додаткову угоду № 2 від 02.08.2019 року; пакувальний лист б/н від 25.09.2019 року; рахунок-фактура (інвойс) (комерційний інвойс) №FJ-L190419-164 від 27.09.2019 року; коносамент №МRFВ19091581 від 30.09.2019 року; автотранспортну накладну № 1905 від 02.12.2019 року; сертифікат про походження товару ССРІТ040 1903340820 від 25.09.2019 року; банківський платіжний документ (свіфт) № 5, що стосуються товару від 29.08.2019 року на суму 8000,00 доларів США; банківський платіжний документ (свіфт) № 8, що стосується товару від 01.10.2019 року на суму 9900,00 доларів США; банківський платіжний документ (свіфт) № 9, що стосується товару від 03.10.2019 року на суму 9990,00 доларів США; банківський платіжний документ (свіфт) № 10, що стосується товару від 16.10.2019 року на суму 2754,00 доларів США; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 4287 від 20.11.2019 року; прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 29.04.2019 року; договір (контракт) про перевезення № 15089-109 від 15.08.2019 року; заявку від 20.08.2019 року; сертифікат підтвердження оригіналу товару від 25.09.2019 року; копію митної декларації країни відправлення 021720190000358270 від 26.09.2019 року; висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати від 03.12.2019 року ГО-2868 про вартісні характеристики товарів.

Таким чином, відомості, у всіх наданих документах, дозволяють ідентифікувати експортну операцію з конкретною поставкою товару, отже ненадання додаткових документів не є підставою для коригування митної вартості товару.

Щодо не подання Позивачем банківських платіжних документів щодо оплати транспортних послуг ТОВ Хіллдом Логісті суд зазначає наступне.

Згідно Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 "Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року", у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.

Таким чином, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до електронної митної декларації, це не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а відтак для сумнівів у правильності визначенні митної вартості.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості від 06.12.2019 року за №UА110000/2019/400102/2, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст.ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.04.2019 року у справі № 810/1479/16.

За таких обставин, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 06.12.2019 року за №UА110000/2019/400102/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №UА110180/2019/00194 Дніпропетровської митниці ДФС - є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо протиправності рішень Дніпропетровської митниці ДФС, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження сплати судового збору позивачем надано платіжне доручення №101 від 26.12.2019 року про сплату судового збору у сумі 3 842 грн.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Дніпровської митниці Держмитслужби на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3 842 грн.

Також, 28.02.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача зазначив прохання вирішити питання про розподіл судових витрат у справі № 160/13517/19, зокрема, щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн.

12.03.2020 року до суду від представника Дніпровської митниці Держмитслужби надійшло заперечення проти відповіді на відзив в якому серед іншого представник відповідача заперечував проти стягнення судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування заперечень зазначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн., на думку представника відповідача, є завищеним та не співмірним зі складністю справи, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Крім того, вказує, що в рахунку від 16.12.2019 року на оплату юридичних послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 року та у платіжному дорученні від 18.12.2019 року № 89 відсутнє посилання на специфікацію № 2 від 09.12.2019 року до Договору від 19.11.2019 року.

Так, ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із п. п. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом" у справі №160/13517/19 здійснювала адвокат Чехута Вікторія Миколаївна, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3890 від 11.09.2018 року.

Судом встановлено, що між адвокатом Чехута Вікторією Миколаївною та ТОВ "Бастет-Хом" укладено договір про надання правничої допомоги від 19.11.2019 року.

Відповідно до пункту 1.1.; 1.2. Договору - Адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором (далі іменована Правова допомога , Послуги ), а Клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов Договору надану Адвокатським об`єднанням правову допомогу та Витрати, пов`язані з виконанням Договору, що здійснюються Адвокатом.

Конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором Сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до Договору (далі іменована Специфікація ), яка відображає доручення Клієнта Адвокату на надання певної правової допомоги, а також визначає орієнтовний обсяг часу, що має бути витрачений Адвокатом на надання правової допомоги, та її вартість відповідно до такого обсягу.

Підпунктом 2.3.4. п. 2.3. Договору визначено, що Клієнт зобов`язується сплатити (компенсувати) Витрати, пов`язані з виконанням Договору, на умовах і в порядку, визначених Договором.

Згідно п.4.2 Договору сторони погоджують, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за Договором буде здійснюватися відповідно до Специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому Клієнт зобов`язується здійснити попередню виплату гонорару (вартості послуг) Адвокатом за Договором у розмірі 100 % вартості правової допомоги, обчисленої у Специфікації.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано:

1. Специфікація № 2 від 09.12.2019 року на загальну суму 16 000 грн.;

2. Рахунок на оплату юридичних послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 на загальну суму 16 000 грн. від 16.12.2019 року;

3. Платіжне доручення № 89 від 18.12.2019 року на загальну суму 16 000 грн.;

4. Акт приймання-передачі послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 станом на 28.02.2020 року, згідно якого вартість наданої правової допомоги складає 16 000 грн.;

5. Звіт про надання правової допомоги станом на 28.02.2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг) на загальну суму 16 000 грн.

При цьому судом встановлено, що у Звіті про надання правової допомоги станом на 28.02.2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг) на загальну суму 16 000 грн., позивачем не зазначено нормативний акт (кошторис), згідно якого було здійснено розрахунок обсягу сум наданої правової допомоги ТОВ "Бастет-Хом".

Крім того, у рахунку від 16.12.2019 року на оплату юридичних послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 19.11.2019 року та у платіжному дорученні від 18.12.2019 року № 89 відсутнє посилання на специфікацію № 2 від 09.12.2019 року до Договору від 19.11.2019 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 16 000 грн., у зв`язку з чим клопотання щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями: 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом" до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним рішення, картки відмови та їх скасування - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України від 06.12.2019 року за №UА110000/2019/400102/2 щодо коригування митної вартості товарів.

Визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпропетровської митниці ДФС №UА110180/2019/00194.

Стягнути з Дніпровської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350935) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастет-Хом" (код ЄДРПОУ 42974233) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 842 грн.

У стягненні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 13.04.2020 року.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков