Рішення

від 06.04.2020 по справі 910/10610/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2020Справа № 910/10610/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Інко-Терн доНаціонального агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Державного підприємства Сетам 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Союз-Європа ЛТД 3. Товариства з обмеженою відповідальністю Кононівський Елеватор провизнання недійсним договору та стягнення 590 548,00 грн. Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін: від позивача:Більковець А.В. від відповідача:не з`явився від третьої особи 1:Ганчук Г.В. від третьої особи 2:не з`явився від третьої особи 3:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юрс Груп (надалі - ТОВ Юрс Груп ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - Агентство ) про визнання недійсним договору та стягнення 500 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір №1 від 26.03.2018 був укладений між позивачем та відповідачем під впливом помилки, а відтак в силу ст. 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним. Також позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 500 000,00 грн. в якості відшкодування збитків, завданих недійсністю оскаржуваного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Державне підприємство Сетам (надалі - ДП Сетам ), Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Союз-Європа ЛТД (надалі - ТОВ Фірма Союз-Європа ЛТД) та Товариство з обмеженою відповідальністю Кононівський Елеватор (надалі - ТОВ Кононівський Елеватор ) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 провадження у даній справі зупинено до набрання рішенням у справі Господарського суду міста Києва №910/3907/18 законної сили.

10.01.2019 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, з якого вбачається, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі №910/3907/18 залишено без змін, тобто воно набрало законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 зупинено провадження у справі до набрання законної сили постановою Верховного Суду за наслідками перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №910/3907/18.

21.11.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, із змісту якої вбачається, що фактично вона є збільшенням розміру позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача 590 548,00 грн. в якості відшкодування збитків, завданих недійсністю оскаржуваного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 20.01.2020, вказано про зміну назви позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю Юрс Груп на Товариство з обмеженою відповідальністю Інко-Терн та враховано нову назву під час подальшого розгляду справи.

Підготовче засідання відкладалось неодноразово з незалежних від суду обставин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 суд прийняв до подальшого розгляду уточнену позовну заяву позивача від 21.11.2019, встановивши що фактично подана заява є заявою про збільшення розміру позовних вимог, а також залишив її без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з недоплатою судового збору за її подання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у зв`язку з виправленням позивачем недоліків позовної заяви було продовжено розгляд справи, підготовче засідання призначено на 11.03.2020.

В судовому засідання 11.03.2020 суд вирішив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.04.2020.

Представник позивача в судове засідання 06.04.2020 з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується протоколом судового засідання від 11.03.2020.

Представник третьої особи 1 в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Представники третіх осіб 2 та 3 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду про повідомлення про судове засідання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням викладеного, неявка представників третіх осіб 2 та 3, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

В судовому засіданні 06.04.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи 1, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до договору №07/07-0Х складського зберігання сільськогосподарської продукції від 07.07.2017 ТОВ Фірма Союз-Європа ЛТД, як поклажодавець та власник майна, передало ТОВ Кононівський елеватор , як зерновому складу, на зберігання кукурудзу 3 класу кормові потреби, 2017 року урожаю, у кількості 134 776 кг, що підтверджується складськими квитанціями на зерно №567 від 25.10.2017 та №699 від 23.11.2017.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06.12.2017 у справі №552/7979/17 (провадження №1-кс/552/2487/17) було задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Полтавської області про арешт майна, накладено арешт на зерно кукурудзи 3 класу в кількості 134 419 кг, заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні розпоряджатися ним, передано арештоване майно у вигляді зерна кукурудзи 3 класу в кількості 134 419 кг на відповідальне зберігання у приміщеннях, спорудах майнового комплексу, складах ТОВ Кононівський елеватор , поклавши обов`язок зберігання на службових осіб ТОВ Кононівський елеватор .

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17 було частково задоволено апеляційну скаргу представника ТОВ Кононівський елеватор , ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06.12.2017, якою накладено арешт на зерно кукурудзи 3 класу в кількості 134 419 кг та документи, вилучені під час обшуку ТОВ Кононівський елеватор в частині вирішення питання про передачу зерна на зберігання ТОВ Кононівський елеватор та покладення обов`язку зберігання на службових осіб ТОВ Кононівський елеватор скасовано, постановлено в цій частині нову ухвалу, передавши зерно кукурудзи третього класу в кількості 134 419 кг Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження.

19.03.2018 ДП Сетам було проведено електронні торги з продажу лоту №268238, а саме: кукурудзи 3 класу кормові потреби, загальною вагою 134 419 кг, рік збирання урожаю 2017, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Павленківська, 24 (Хорольська дільниця: Полтавська обл., м. Хорол, вул. Вокзальна, 1), переможцем яких було визнано ТОВ ЮРС Груп із ціною продажу у розмірі 500 000,000 грн., про що було складено протокол №322276 проведення електронних торгів від 19.03.2018.

26.03.2018 між Агентством (продавець) та ТОВ ЮРС Груп (покупець) було укладено договір №1 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1 якого визначено, що за результатами проведення електронних торгів (протокол №322276 від 19.03.2018) продавець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати покупцю актив (зерно кукурудзи 3 класу кормові потреби (ДСТУ 4525:2006), у кількості 134 419 кг, право на яке підтверджується складською квитанцією №567 від 25.10.2017 між ТОВ Кононівський елеватор (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма Союз-Європа ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (бланк АЧ №529014); складською квитанцією №699 від 23.11.2017 між ТОВ Кононівський елеватор (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма Союз-Європа ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (бланк АЧ №269689)), а покупець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором оплатити та прийняти актив.

Положеннями пунктів 4-6 Договору встановлено, що ціна активу визначена у протоколі проведення електронних торгів №322276 від 19.03.2018 та становить 500 000,00 грн. Сплата ціни активу здійснена у повному обсязі до моменту укладення цього договору. Право на реалізацію активу належить продавцю відповідно до положень статей 1, 19, 21 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на підставі ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 №522/7979/17.

На підставі Договору продавець передав, а покупець прийняв: складську квитанцію на зерно кукурудзи 3 класу вагою 70 000 кг №567 від 25.10.2017 між ТОВ Кононівський елеватор (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма Союз-Європа ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (АЧ №529014); складську квитанцію на зерно кукурудзи 3 класу вагою 64 776 кг №699 від 23.11.2017 між ТОВ Кононівський елеватор (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма Союз-Європа ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (АЧ №269689), що підтверджується актом приймання-передавання від 26.03.2018.

Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності Договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як на підставу для недійсності спірного договору позивач посилається на те, що такий договір був укладений під впливом помилки в результаті недбальства продавця.

Зокрема, позивач вказує, що з метою реалізації свої права як власника активу та витребування його у зернового складу, Агентство мало передати на користь позивача перші екземпляри складських квитанцій №567 від 25.10.2017 та №699 від 23.11.2017, в той час як відповідачем були передані лише другі, що на думку позивача, робить неможливим настання наслідків, обумовлених Договором.

Також позивач зазначає, що на сайті організатора відповідачем не було опубліковано інформацію про наявність обтяження активу (лоту), зареєстрованого у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зберігачем товару - ТОВ Кононівський елеватор .

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення продавцем (Агентством) вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, що призвело до укладення покупцем договору піж впливом помилки в результаті недбальства продавця.

Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У частині 1 статті 229 зазначеного Кодексу унормовано, що у разі, коли особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору необхідно ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які свідчать про помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

В даному випадку позивач вказує, що помилка під час укладення спірного Договору виникла у зв`язку з тим, що відповідачем не було повідомлено позивача про відсутність перших екземплярів складських квитанцій та наявність обтяження іншої особи (зернового складу), що в свою чергу призвело до неможливості реалізації свого права власності на зерно.

Тобто, фактично позивач вказує на дії відповідача, які унеможливили отримання позивачем оплаченого товару із зернового складу для подальшого розпорядження ним на власний розсуд.

В той же час суд відзначає, що не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталися після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18.

Пунктом 7 Договору передбачено, що підписанням цього договору покупець стверджує, що володіє достатньою інформацією про актив, йому повідомлено про всі обмеження та обтяження щодо активу. Покупець приймає актив таким як він є, будь-які претензії щодо активу у покупця відсутні.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні Договору були вільні у визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Договір.

За таких обставин, наведене вище дає підстави для висновку, що позивач, укладаючи Договір з передбаченою в ньому умовою про обізнаність з інформацією про придбаний актив, усвідомлював всі правові наслідки такої умови.

Таким чином, суд зазначає, що позивач повинен був довести, що при укладанні договору купівлі-продажу він неправильно сприймав предмет зазначеного договору чи інші істотні умови, що вплинуло на його волевиявлення.

Суд також зазначає, що наявність факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, одночасно виключає наявність факту помилки щодо таких обставин.

Проте, позивачем не доведено обставин, які свідчать про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, зокрема позивачем не надано жодних доказів того, що на час укладення спірного договору він неправильно сприймав та трактував предмет правочину та інші істотні умови останнього, що вплинуло на його волевиявлення, враховуючи те, що п. 7 Договору сторони визначили, що покупець приймає актив таким як він є, будь-які претензії щодо активу у покупця відсутні.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору відповідачем були передані позивачеві складські квитанції на зерно кукурудзи 3 класу вагою 70 000 кг №567 від 25.10.2017 та зерно кукурудзи 3 класу вагою 64 776 кг №699 від 23.11.2017, що підтверджується актом приймання-передавання від 26.03.2018.

Факт передання відповідачем не перших примірників складських квитанцій, а других може свідчити лише про неналежне виконання Агентством свого обов`язку з приймання-передавання документів, що посвідчують права на товар, а не на помилку, яка існувала на момент укладення правочину.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Тобто, сам по собі факт неналежного виконання однією із сторін правочину його умов свідчить про наявність підстав для притягнення такої сторони до визначеної відповідальності, а не підстав для визнання такого правочину недійсним, що можливо не інакше як за наслідками встановлення обставин невідповідності його чинним на момент укладення вимогам закону.

Більш того, відсутність у позивача відомостей щодо наявності зареєстрованого обтяження (притримання) спірного майна Товариством з обмеженою відповідальністю Кононівський елеватор станом на момент укладення спірного правочину не приймається судом до уваги як допущення позивачем помилки з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень держатель або реєстратор Державного реєстру зобов`язані на запит будь-якої фізичної або юридичної особи надати завірений держателем або реєстратором Державного реєстру витяг з Державного реєстру. Пошук у Державному реєстрі може здійснюватися за реєстраційним номером запису та/або за найменуванням боржника, ідентифікаційним кодом боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, за індивідуальним ідентифікаційним номером боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Держатель Державного реєстру зобов`язаний на запит бюро кредитних історій надавати витяги з Державного реєстру в електронному вигляді (у форматі бази даних), у разі наявності письмової згоди юридичних, фізичних осіб - власників рухомого майна.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що витяг з Державного реєстру свідчить про внесення записів про обтяження до Державного реєстру або про їх відсутність. У разі наявності обтяження у витягу вказуються всі наявні записи та відомості, що містяться в них.

Із матеріалів справи вбачається, що станом на момент проведення електронних торгів 19.03.2018 за лотом №268238, інформація щодо наявного обтяження спірного майна була наявна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а відтак позивач не був позбавлений можливості звернутися до державного реєстратора за отриманням відповідного витягу про наявність чи відсутність відповідних обтяжень.

За таких підстав, наведені позивачем обставини, не мають своїм наслідком визнання договору недійсним у розумінні положень ст. 229 Цивільного кодексу України, оскільки останній не навів, а суд не встановив фактів, які б підтверджували укладення спірного договору під впливом помилки.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача грошових коштів в якості відшкодування збитків, завданих недійсним правочином, суд відзначає наступне.

Зокрема, у позовній заяві позивач вказує на те, що оскільки реалізація своїх прав як власника придбаного майна була обмежена продавцем ще з моменту підписання оспорюваного Договору, саме з цього моменту у позивача настали збитки в розмірі 500 000,00 грн., які ним були сплачені ще до укладення такого договору. Крім того, позивач на вказану суму нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17 895,89 грн., інфляційні у розмірі 48 323,61 грн. та 3% річних у розмірі 24 328,77 грн.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності частині 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин (частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов`язань, а не причиною.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даній справі позивачем жодними належними та допустимими доказами не було доведено суду наявності повного складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника), що виключає можливість стягнення з відповідача збитків у заявленому розмірі.

Більш того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, правовою підставою для повернення майна (в даному випадку - грошових коштів) за недійсним, на думку позивача, правочином мала бути ст. 216 Цивільного кодексу України, яку позивачем застосовано не було.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інко-Терн не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Інко-Терн відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.04.2020.

Суддя В.П. Босий