Рішення

від 13.04.2020 по справі 925/101/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. Черкаси справа № 925/101/20

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" про стягнення 29243 грн. 90 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Баско" звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" (далі - відповідач) про стягнення 28032 грн. попередньої оплати, 1094 грн. 40 коп. пені, 117 грн. 50 коп. 3% річних, що разом становить 29243 грн. 90 коп. та відшкодування судових витрат.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов`язання з поставки товару, оплаченого позивачем.

Ухвалою суду від 03.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/101/20, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.03.2020 року.

Позивач в особі свого представника подав 02.03.2020 року клопотання (вх. № 3312/20, а.с. 34-35), в якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату та провести наступне судове засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 03.03.2020 року, задоволено клопотання представника позивача (вх. № 3312/20 від 02.03.2020 року), відкладено розгляд справи по суті на 31.03.2020 року, доручено господарському суду Одеської області організувати об 11 год. 00 хв. 31 березня 2020 року участь представника товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" у судовому засіданні у режимі відеоконференції у справі господарського суду Черкаської області № 925/101/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" про стягнення 29243 грн. 90 коп.

Сторони явку представників у судове засідання не забезпечили, хоч належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання. Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін не заперечував, явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Поштові відправлення з ухвалами суду від 03.02.2020 року, від 03.03.2020 року направлені відповідачу повернулось до суду з відміткою пошти про невручення - "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними для спрощеного провадження.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

У позовній заяві позивач зазначив, що між ним та відповідачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб, на виконання якого 19.11.2019 року відповідач виставив позивачу рахунок № 67 на поставку цегли червоної у кількості 8000 шт. по ціні 2,92 грн. за 1 шт баз ПДВ на загальну суму 28032 грн. з ПДВ (а.с. 12).

Із платіжного доручення № 2239 від 20.11.2019 року (а.с. 13) вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Баско", як платник, перерахувало відповідачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко", як отримувачу, грошові кошти на суму 28032 грн. з призначенням платежу: за цеглу червону, рах. 67 від 19.11.19р., у т.ч. ПДВ 20% - 4672,00 грн. .

23.12.2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Баско" надіслало товариству з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" претензію вих. № 1/2312 (а.с. 14, докази відправлення на а.с. 15) про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 28032 грн., мотивуючи тим, що поставка оплаченого товару та відповідні послуги відповідачем не здійснено, відповідно покупець відмовився від свого замовлення.

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та виконання.

За розрахунком позивача, станом на дату подання позовної заяви, відповідач поставку оплаченого товару на суму 28032 грн. не здійснив, кошти попередньої оплати не повернув.

Отже, предметом спору, що розглядається у даній справі, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про повернення грошових коштів попередньої оплати в розмірі 28032 грн. та стягнення 469 грн. 11 коп. пені, 172 грн. 55 коп. інфляційних втрат, 118 грн. 3% річних, обумовлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки, який сторонами у формі єдиного документа не укладався. Доказами його укладення є виставлений відповідачем 19.11.2019 року рахунок № 67 позивачу на поставку цегли червоної. Вимоги позивача витікають із прав і обов`язків сторін за цим договором, за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусового виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу (ГК) України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із викладених обставин справи вбачається, що на виконання укладеного у спрощений спосіб договору поставки від 19.11.2019 року позивач, як покупець, здійснив попередню оплату товару у розмірі 28032 грн., відповідач поставку товару не здійснив, кошти попередньої оплати не повернув, тому вимогу позивача про їх примусове стягнення суд вважає обґрунтованою, доказаною та такою, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з простроченням відповідачем повернення коштів попередньої оплати, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача 1094 грн. 40 коп. пені за період прострочення з 01.12.2019 року по 20.01.2020 року та 117 грн. 50 коп. 3% річних за вказаний період.

Щодо стягнення пені у розмірі 1094 грн. 40 коп., суд зазначає наступне.

Договір поставки між сторонами укладено у спрощений спосіб, який сторонами у формі єдиного документа не укладався, відповідно не узгоджувались умови відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом .

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частини 1, 2 ст. 215, частина 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, внаслідок недотримання форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання у виді пені, цей правочин є нікчемним і не створює юридичних наслідків у виді зобов`язання сплатити пеню за порушення основного зобов`язання.

Розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Частина 6 ст. 231 Господарського кодексу, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18).

Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні, тому вимоги про стягнення пені - у розмірі 1094 грн. 40 коп. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимога позивача про стягнення спірної суми 3% річних відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України, її розрахунок методологічно і арифметично проведено правильно. Відтак позовні вимоги і в цій частині суд визнає обґрунтованими, доказаними і такими, що також підлягають задоволенню повністю.

Крім того, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, викладені в постанові викладену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 331/5054/15-ц у подібних правовідносинах.

Вимога позивача в цій частині позову відповідає наведеним нормам законодавства, умовам договору, встановленим обставинам справи, їх розрахунок проведено позивачем методологічно і арифметично правильно, судом перевірено і визнається такою, що також підлягає задоволенню.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства суд вважає позов обґрунтованим і доказаним, таким що підлягає задоволенню повністю частково.

У позові позивач заявив вимогу про відшкодування понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору і витрат на професійну правничу допомогу.

Платіжним дорученням № 2458 від 16.01.2020 року позивачем сплачено 2102 грн. судового збору за подання позову.

Обґрунтовуючи розрахунок судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн., представник позивача адвокат Хоменко Я.І. надала суду: копію угоди про надання правової допомоги від 01.2017 року , укладеної позивачем з адвокатом Хоменко Яною Іванівною; копію додаткової угоди №3 до угоди № 2 про надання правової допомоги від 03.12.2018 року; копію додаткової угоди №4 до угоди № 2 про надання правової допомоги від 08.01.2020 року; копію додатку до угоди № 2 про надання правової допомоги від 08.01.2020 року - Вартість послуг з надання професійної правничої допомоги на 2020 рік ; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2 від 18.10.2017 року Хоменко Я.І.; копію довідки № 200122 6205333 від 22.01.2020 року про відкриття рахунку адвокатом Хоменко Я.І.; копії рахунків -фактур: № 1/201219 від 20.12.2019 року на суму 1000 грн., № 1/080120 від 08.01.2020 року на суму 4000 грн.; копії платіжних доручень № 2389 від 20.12.2019 року на суму 1000 грн., № 2423 від 09.01.2020 року на суму 4000 грн., сплачених позивачем Хоменко Я.І. за надання правової допомоги на підставі рахунків № 1/201219 від 20.12.2019 року, № 1/080120 від 08.01.2020 року.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, суд приходить до переконання, що вимога позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою в частині 5000 грн. витрат, які понесені позивачем на професійну правничу допомогу та підтверджені належними доказами, зокрема, угодою позивача з адвокатом та платіжними дорученнями про сплату цих витрат.

Однак вимогу представника позивача щодо відшкодування витрат, що підлягає сплаті у розмірі 2000 грн. суд залишає без задоволення.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Витрати на правову допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 301/1894/17).

Представник позивача не надав суду доказів сплати позивачем решти гонорару у розмірі 2000 грн., тому підстави відшкодовувати дані витрати відсутні.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2102 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., а разом 7102 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко", код ЄДРПОУ 25208960, місцезнаходження: 220352, Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, вул. Садова, буд. 17 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Баско", код ЄДРПОУ 20971740, місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 40 - 28032 грн. боргу, 117 грн. 50 коп. 3% річних, 2102 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 1094 грн. 40 коп. пені, 2000 грн. судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Грачов