Постанова

від 18.09.2020 по справі 925/101/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2020 р. Справа№ 925/101/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко", с. Собківка, Черкаська обл.

на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.04.2020

у справі №925/101/20 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско", м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко", с. Собківка, Черкаська обл.

про стягнення 29 243, 90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

До господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" (далі - позивач, ТОВ "Баско") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" (далі - відповідач, ТОВ "Сернік і Ко") про стягнення 29243,90 грн. заборгованості, з яких: 28032,00 грн попередньої оплати, 1094,40 грн пені, 117,50 грн 3% річних.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов`язання з поставки товару, оплаченого позивачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.04.2020 у справі №925/101/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Баско", 28 032 грн боргу, 117,50 грн 3% річних, 2102,00 грн судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 1 094,40 грн пені та 2 000 грн судових витрат відмовлено.

Суд першої інстанції задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 28 032 грн. боргу виходив з того, що позивачем на виконання укладеного у спрощений спосіб договору поставки від 19.11.2019, як покупцем, здійснено попередню оплату товару у розмірі 28032,00 грн, а відповідачем поставку вказаного товару не здійснено, кошти попередньої оплати відповідачем позивачу не повернуто, а відтак вимоги позивача про примусове стягнення вказаних коштів є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення з відповідача 1 094,40 грн пені, місцевий господарський суд виходив з того, що договір поставки між сторонами укладено у спрощений спосіб, який сторонами у формі єдиного документа не укладався, відповідно не узгоджувались умови відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором у вигляді пені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 13.04.2020 в частині стягнення з відповідача 28 032,00 грн боргу, 117,50 грн 3% річних та 2102,00 грн судових витрат, скасувати та постановити нове, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийнято при неповному з`ясуванні обставин справи. За твердженням апелянта, ТОВ "Сернік і Ко" здійснило поставку товару, проте ТОВ "Баско" безпідставно відмовилося від прийняття даного товару. В обґрунтування вказаних обставин апелянтом зазначено, що 20.11.2019 між Фізичною особою підприємцем Бойцун О.В. та ТОВ "Сернік і Ко" було кладено договір перевезення № 4/11, відповідно до якого ТОВ "Сернік і Ко" замовило перевезення у ФОП Бойцун О.В. вантажу (цегли 8000 шт.) з м. Умань до м. Одеса вантажоодержувачу - позивачу. На підтвердження вказаних обставин відповідачем до апеляційної скарги залучені копії товарно-транспортних накладних. За твердженням апелянта, вказані обставини свідчать про виконання останнім обов`язку з поставки товару позивачу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №925/101/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А.(доповідач у справі), суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Сернік і Ко" залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано апелянту строк для усунення недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали, а також роз`яснено, що у випадку не усунення скаржником вказаних в ухвалі недоліків у встановлений судом строк, апеляційну скаргу буде повернуто.

На виконання вимог ухвали суду від 22.06.2020 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги та 13.07.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подано докази, направлення (квитанція та опис вкладення у цінний лист) копії апеляційної скарги сторонам у справі.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою скаржник також просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2019 поновлено ТОВ "Сернік і Ко" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського Черкаської області від 13.04.2020 у справі №925/101/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сернік і Ко" на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.04.2020 у справі № 925/101/20 та ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що між сторонами договір як єдиний письмовий документ не укладався.

19.11.2019 відповідач виставив позивачу рахунок № 67 на поставку цегли червоної у кількості 8000 шт. по ціні 2,92 грн. за 1 шт баз ПДВ на загальну суму 28032 грн. з ПДВ (а.с. 12).

В рахунку зазначено: "оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п.р Постачальника самовивозом, за наявності довіреності і паспорта".

Платіжним дорученням № 2239 від 20.11.2019 (а.с. 13) ТОВ "Баско" перерахувало відповідачу грошові кошти на суму 28032 грн. з призначенням платежу: "за цеглу червону, рах. 67 від 19.11.19р., у т.ч. ПДВ 20% - 4672,00 грн".

23.12.2019 ТОВ "Баско" надіслало ТОВ "Сернік і Ко" претензію вих. № 1/2312 (а.с. 14-15) про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 28032 грн., мотивуючи тим, що поставка оплаченого товару та відповідні послуги відповідачем не здійснено, відповідно покупець відмовився від свого замовлення.

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Станом на день звернення до суду першої інстанції відповідач доказів повернення суми 28032,00 грн не надав.

Предметом спору, що розглядається у даній справі, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про повернення грошових коштів попередньої оплати в розмірі 28032,00 грн,1094,40 грн пені та 117,50 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1 та 7 ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частина 4 ст. 180 ГК України передбачає, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, а саме відповідач шляхом виставлення рахунку № 67 від 19.11.2019 зробив пропозицію (оферту) позивачу щодо поставки товару з зазначенням найменування товару (цегли червоної), його кількості (8000 шт.), вартості (28032,00 грн) та порядку поставки (за фактом надходження коштів на п/р Постачальника самовивозом за наявності довіреності та паспорта).

Позивач прийняв (акцептував) зазначену пропозицію шляхом здійснення оплати товару платіжним дорученням № 2239 від 20.11.2019 на суму 28032,00 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із викладених обставин справи вбачається, що на виконання укладеного у спрощений спосіб договору поставки від 19.11.2019 позивач, як покупець, здійснив попередню оплату товару у розмірі 28032,00 грн, відповідач поставку товару не здійснив, кошти попередньої оплати не повернув, тому вимогу позивача про їх примусове стягнення колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованою та такою, що підлягала задоволенню.

У зв`язку з простроченням відповідачем повернення коштів попередньої оплати, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача 1094,40 грн пені за період прострочення з 01.12.2019 по 20.01.2020 та 117,50 грн 3% річних за вказаний період.

Щодо стягнення пені у розмірі 1094,40 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Договір поставки між сторонами укладено у спрощений спосіб, який сторонами у формі єдиного документа не укладався, відповідно не узгоджувались умови відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

Частина 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні), розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України, а відтак, вказана норма ГК України не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення пені у розмірі 1094, 40 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 117,50 грн 3% річних за період прострочення з 01.12.2019 по 20.01.2020, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки здійснений позивачем та перевірений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 117,50 грн 3 % річних.

Щодо доводів апелянта в частині виконання останнім обов`язку з поставки спірного товару, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що ТОВ "Сернік і Ко" здійснило поставку товару, проте ТОВ "Баско" безпідставно відмовилося від прийняття даного товару. В обґрунтування вказаних обставин апелянтом зазначено, що 20.11.2019 між Фізичною особою підприємцем Бойцун О.В. та ТОВ "Сернік і Ко" було укладено договір перевезення № 4/11, відповідно до якого ТОВ "Сернік і Ко" замовило перевезення у ФОП Бойцун О.В. вантажу (цегли 8000 шт.) з м. Умань до м. Одеса вантажоодержувачу - позивачу. На підтвердження вказаних обставин відповідачем до апеляційної скарги залучені копії товарно-транспортних накладних.

Відповідно ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що відповідачем не надано суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження неможливості подання до суду першої інстанції відповідних доказів, а відтак, дані докази апеляційним господарським судом не приймаються.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи скаржника в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати.

02.09.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Баско" адвоката Хоменко Я.І. надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу б/н від 01.09.2020. Обґрунтовуючи вказану заяву нормами ст.ст. 123, 126 ГПК України, заявник просить апеляційний господарський суд відшкодувати судові витрати понесені ТОВ "Баско" у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, стягнувши з відповідача на його користь 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи розрахунок судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн, представник позивача адвокат Хоменко Я.І. надала апеляційному господарському суду: копію детального опису робіт від 01.09.2020, згідно якого адвокатом Хоменко Я.І. виконано роботи з написання та подачі відзиву на апеляційну скаргу та здійснено витрати, необхідні для надання правничої допомоги за угодою №2 про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2017 на загальну суму 2000,00 грн; копію рахунку-фактури № 1/2808 від 28.08.2020 на суму 2000,00 грн; копію платіжного доручення № 557 від 28.08.2020 на суму 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За таких обставин витрати ТОВ "Баско" на професійну правничу допомогу на підставі поданої позивачем заяви в порядку ст. 129 ГПК України підлягають розподілу з покладенням на ТОВ "Сернік і Ко" повністю в сумі 2 000,00 грн, оскільки саме в такому розмірі підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі №925/101/20.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються апеляційним господарським судом на ТОВ "Сернік і Ко".

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.04.2020 у справі № 925/101/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 13.04.2020 у справі № 925/101/20 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з товариства з обмеженою відповідальністю "Сернік і Ко" (220352, Черкаська область, Уманський район, с. Собківка, вул. Садова, буд. 17, код ЄДРПОУ 25208960) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" (65029, м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 40, код ЄДРПОУ 20971740) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

4. Доручити місцевому господарському суду видати наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

5. Матеріали справи №925/101/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Т.П. Козир