Постанова

від 10.04.2020 по справі 823/5108/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №823/5108/15

адміністративне провадження №К/9901/25620/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Укртехпром-2001"

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року (головуючий суддя - Рідзель О.А.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Оксененко О.М., Федотов І.В.)

у справі №823/5108/15

за позовом Приватного підприємства "Укртехпром-2001"

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Приватне підприємство "Укртехпром-2001" (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просило:

- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Черкасах від 30.09.2015 №0001772301 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 263 745, 81 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 131 872, 90 грн.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань, вказало про реальність виконання умов договорів, укладених з ФОП ОСОБА_1 та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про ненадання Підприємством певних передбачених умовами укладених договорів первинних документів, а також документів, що мали бути надані платником з урахуванням специфіки придбаного позивачем товару. Вказали про наявні неточності та суперечності у наданих позивачем на підтвердження реальності виконання умов укладених між Підприємством та вказаним вище контрагентом договорів поставки документах, а також відсутність у контрагента позивача основних засобів та трудових ресурсів для виконання умов зазначених договорів, тощо.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи належним чином не проаналізовано зміст наданих позивачем первинних документів, не враховано додані Підприємством до матеріалів справи копії додаткових угод, рахунків - фактур та свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 18.09.2015 №219/23-01-22-01/31278463 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 №1333/20071, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на зальну суму 297 144 грн в т.ч. за квітень 2014 року - 87 863 грн, травень 2014 року - 126 678 грн, липень 2014 року - 6 167 грн, серпень 2014 року - 31 033 грн, жовтень 2014 року - 12 005 грн, грудень 2014 року - 33 398 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 30.09.2015 №0001772301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 297 144 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами у сумі 148 572 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального виклнання умов договорів поставки, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - KАС України, в редакції, що діє з 15.12.2015).

На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 14.1.181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ФОП ОСОБА_1 (Постачальник) укладено договори поставки від 10.04.2014 №8, від 18.04.2014 №10, від 29.04.2014 №13, від 02.05.2014 № 14, від 08.05.2014 №15, від 18.07.2014 №37, від 05.08.2014 №40, за умовами яких Постачальник зобов`язується поставити в порядку та на умовах, визначених договорами, товар - КАС-32.

Згідно з п. 1.2 зазначених договорів, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару визначаються сторонами згідно рахунку-фактури.

Пунктом 8.1 зазначених договорів встановлено, що оплата товару на підставі договору здійснюється покупцем у розмірі 100% оплати шляхом безготівкового переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах договорів ( р/р №260051522501 в ПАТ МК Банк , МФО 33933).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надані рахунки-фактури, в яких, за умовами укладених договорів, мають визначатися найменування, одиниці виміру, кількість, асортимент товару, тощо. Також зазначили, що Підприємством не надано належних доказів здійснення позивачем розрахунку з контрагентом за поставлений товар, оскільки у наданих платником платіжних дорученнях зазначений розрахунковий рахунок отримувача інший, ніж вказаний у договорах поставки. Крім того зазначили, що згідно наданих Підприємством товарно-транспортних накладних, адресою навантаження товару є адреса розташування ПАТ Азот , а тому останні жодним чином не підтверджують реальність здійснення поставки на адресу позивача товару, придбаного саме у ФОП ОСОБА_1 .

Натомість скаржник у своїй касаційній скарзі та під час розгляду справи судами попередніх інстанцій зазначав, що свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів та рахунки-фактури про відсутність яких зазначають суди попередніх інстанцій були надані товариством та містяться в матеріалах справи, однак не враховані судами під час її розгляду. Вказує на те, що в матеріалах справи також наявні додаткові угоди, якими були змінені, у тому числі, банківські реквізити, а тому висновок судів попередніх інстанцій про здійснення Підприємством оплати товару на інший ніж визначений у договорах рахунок є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що надані Підприємством товарно-транспортні накладні не підтверджують поставку на адресу Підприємства саме придбаного у ФОП ОСОБА_1 товару, а також зазначили, що останній не набував у власність нерухоме майно, що свідчить про відсутність у нього можливості здійснювати зберігання зазначеного товару. При цьому судами попередні інстанцій залишено поза увагою, що зберігання товару також може здійснюватися третіми особами на підставі відповідних угод, а тому відсутність у контрагента власних приміщень не може бути беззаперечним доказом відсутності фактичного виконання умов укладених договорів. Судами не надано жодної правової оцінки наявним в матеріалах справи копіям платіжних вимог виписаних ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ "Азот" на продукцію КАС-32 на виконання умов договору від 12.05.2014, не встановлено де, у кого та на підставі яких документів зберігався придбаний позивачем у контрагента товар.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи належним чином не проаналізовано надані позивачем на підтвердження реальності виконання укладених з ФОП ОСОБА_1 договорів поставки документи, не перевірено їх на відповідність вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не досліджено та не проаналізовано кожну господарську операцію, не досліджено економічну доцільність проведення відповідних господарських операцій, можливість їх здійснення з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, не встановлено де та ким зберігався придбаний позивачем товар, тощо.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, не забезпечили повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, тощо

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укртехпром-2001" - задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року- скасувати.

Справу 823/5108/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова