Постанова

від 08.04.2020 по справі 607/15468/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 607/15468/18

провадження № 61-2296св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року в складі судді: Грицака Р. М., постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ТОВ Тернопільхлібпром про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 квітня 2013 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП з посади головного бухгалтера ТОВ Тернопільхлібпром та 10 вересня 2013 року проведено розрахунок.

Позивач вважала, що на день звільнення їй було заборговано заробітну плату у розмірі 27 190,67 грн. Із вказаної суми заборгованості 10 вересня 2013 року відповідачем виплачено 27 103,19 грн. Проте залишилась невиплаченою заборгованість по заробітній платі в розмірі 87,48 грн, що встановлено постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року.

ОСОБА_1 просила стягнути із ТОВ Тернопільхлібпром середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період 259 днів, а саме з 25 листопада 2017 року по 10 серпня 2018 року виходячи з розрахунку 861,82 грн * 259 днів = 223 211,38 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустила тримісячний строк звернення із заявою про вирішення трудового спору до суду, встановленого статтею 233 КЗпП та не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ Тернопільхлібпром на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в розмірі 81 118,80 грн без відрахування встановлених законодавством податків і платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку для звернення до суду із вимогою про виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період затримки не ґрунтується на законі. Оскільки позивачем доведено факт порушення терміну проведення остаточного розрахунку призначених позивачеві сум, встановлених судовим рішенням, то компенсація позивачу втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підлягає стягненню з відповідача. Апеляційний суд зазначив, що оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості стягнуті у повному обсязі колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру стягнення.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М., у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не сплатила адвокату обумовлену у договорі та акті про надання правничої допомоги суму гонорарів і відповідно не надала докази понесених нею витрат пов`язаних з оплатою за отриману правничу допомогу, що є головною умовою для вирішення даного питання і стягнення понесених витрат. Підставою для стягнення коштів є реально понесені стороною витрати на виконання угоди укладеної з адвокатом про надання правничої допомоги. Оскільки оплата за надання правничої допомоги не підтверджено належними доказами, то підстав для задоволення заяви не має.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ТОВ Тернопільхлібпром подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2018 року у справі № 607/14495/16-ц встановлено, що позовну давність на вимоги про стягнення компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП, позивачем пропущена. При поданні апеляційної скарги позивачем не сплачено судовий збір. Апеляційний суд неправильно застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМ України № 100 від 08 лютого 1995 року. Також суд не звернув увагу не істотність частки невиплаченої зарплати порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи та застосувати принцип співмірності.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач погасив заборгованість по заробітній платі у розмірі 87,48 грн лише 19 листопада 2018 року. Апеляційний суд неправильно обчислив розмір середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, не врахував заробітну плату за березень і квітень 2013 року. Розмір середнього заробітку за час затримки з 25 листопада 2017 року по 10 серпня 2018 року складає 223 211,38 грн (861,82 грн х 259 днів). Апеляційний суд у резолютивній частині рішення не вказав про скасування рішення суду першої інстанції. Крім того апеляційний суд невірно прийшов до висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченою статтею 117 КЗпП. У цьому перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

У червні 2019 року ТОВ Тернопільхлібпром через представника Менюк С. надало письмові пояснення до касаційної скарги.

У письмових поясненнях ТОВ Тернопільхлібпром зазначає, що судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок середньої заробітна плати за березень 2013 року з врахуванням заробітної плати на роботі за сумісництвом. Також просить врахувати висновок Верховного Суду України у справі № 6-113цс16 та висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16.

У серпні 2019 року ТОВ Тернопільхлібпром через представника Менюк С. надало письмові пояснення до касаційної скарги, в яких наголошує ро необхідність застосування принципу співмірності у цій справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ Тернопільхлібпром ; у задоволенні заяви ТОВ Тернопільхлібпром про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року задоволено клопотання ТОВ Тернопільхлібпром про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року. Зупинено виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у задоволенні клопотання ТОВ Тернопільхлібпром про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ Тернопільхлібпром на посаді головного бухгалтера, а 26 квітня 2013 року була звільнена з роботи за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП.

На момент звільнення ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі становила 27 190,67 грн.

09 вересня 2013 року ТОВ Тернопільхлібпром перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 27 103,19 грн.

Не виплаченою залишилась сума 87,48 грн.

Відповідач заперечував наявність боргу на цю суму, мотивуючи тим, що позивачка 11 квітня 2013 року отримала у касі підприємства на подарунок іменинника 25 грн та на суму 62,48 грн отримала хлібобулочні вироби.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до TOB Тернопільхлібпром про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяної моральної шкоди загалом на суму 1 467 435,20 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/14495/16-ц від 07 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 . Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року, яка набрала законної сили, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року залишено в силі в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та скасовано рішення в частині відмови задоволення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати 87,48 грн, суми індексації 1 585,48 грн, інфляційного збільшення суми боргу 87,54 грн та ухвалено нове рішення, яким дані вимоги задоволено. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 підприємство їй заборгувало заробітну плату у розмірі 27 190,67 грн. Заробітна плата (сума розрахунку) ОСОБА_1 виплачена 10 вересня 2013 року, залишок заборгованості по заробітній платі ТОВ Тернопільхлібпром перед ОСОБА_1 становить 87,48 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц (провадження № 61-42314св18) вказано, що: непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у повній мірі не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, та не врахував, що закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум . У справі, яка переглядається апеляційним судом установлено, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, а залишок невиплаченої заборгованість стягнуто судовим рішенням, ухваленим у даній справі . Викладене свідчить про передчасний висновок апеляційного суду про залишення рішення суду першої інстанції без змін в оскаржуваній частині .

У пунктах 69-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .

У пунктах 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказано, що: відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати :

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП .

Апеляційний суд не врахував, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми; не надав оцінки обставинам, встановленим судовими рішеннями у справі № 607/14495/16-ц; не оцінив критеріїв зменшення розміру відшкодування. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ Тернопільхлібпром на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки в розмірі 81 118,80 грн.

Оскільки постанова Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року підлягає скасуванню, то постанова Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року не може бути залишена без змін.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарги дають підстави для висновку, що оскаржені постанови апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги задовольнити частково, оскаржені постанови апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром та касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року скасувати.

Передати справу № 607/15468/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук