Постанова

від 04.09.2020 по справі 607/15468/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/15468/18Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/817/599/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 311020000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря -Стецюк М.А.

та сторін - представників відповідача ТзОВ "Тернопільхлібпром" Менюка С.А., Іващука В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/15468/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року, ухваленого суддею Грицак Р.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром (надалі ТзОВ Тернопільхлібпром ) про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільнені за період з 25 листопада 2017 року по 10 серпня 2018 року в розмірі 223211 грн. 38 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 26 квітня 2013 року її було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з посади головного бухгалтера ТзОВ Тернопільхлібпром та 10 вересня 2013 року проведено розрахунок. Вказувала, що залишилась невиплаченою заборгованість по заробітній платі в розмірі 87 грн. 48 коп., що було встановлено постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року.

Просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за 259 днів, виходячи з розрахунку 861,82 грн. х 259 днів =223211,38 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2017 р. по 10 серпня 2018 року - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та постановити нове, рішення яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Вказує, що заборгованість по заробітній платі у розмірі 87,48 грн. встановлено постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року по справі №607/14495/16-ц.

Окрім того зазначала, що на день подання позовної заяви дана заборгованість не була погашена, і лише виплачена під час розгляду справи в суді 09 листопада 2018 року, а тому суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про відмову задоволенні позову з підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Дана цивільна справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Позов ОСОБА_1 до ТзОВ Тернопільхлібпром про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні - задоволено. Стягнуто з ТзОВ Тернопільхлібпром на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в розмірі 81118,80 грн коп. без відрахування встановлених законодавством податків і платежів. Стягнуто з ТзОВ Тернопільхлібпром на користь держави з зарахуванням на рахунок 34315206080008, отримувач коштів УКУ у м.Тернополі, 22030101, код банку отримувача (МФО) - 899998 код класифікації доходів бюджету - 2203010, судовий збір в розмірі 811 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ТзОВ « Тернопільхлібпром» та касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року скасовано. Передано справу № 607/15468/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 поступив відзив від ТзОВ «Тернопільзлібпром» , у якому представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У доводах відповідач посилається на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, відповідно до якої суд апеляційної інстанції при обрахунку заборгованості по заробітній платі у зв`язку із затримкою її виплати, виходить із принципу справедливості, пропорційності та співмірності при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначивши про аксіому цивільного судочинства, яка полягає в тому, що справедливість має перевагу над строгим розумінням права. Вважає, що наведене свідчить про те, що заборгованість у розмірі 87,48 грн. становить мізерну частину від заробітку позивача.

У судове засідання не з`явилася позивач ОСОБА_1 , повідомлялась про місце та час розгляду справи належним чином.

03 вересня 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що Кабінет Міністрів України прийняв рішення продовжити дію адаптивного карантину в Україні до 31 жовтня 2020 року, та у зв`язку із зростанням кількості короно хворих. А також зазначивши, що 03 вересня 2020 року Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій включила м. Тернопіль до «Червоної зони» захворюваності на СOVID2019.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутністю особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається,що в судові засідання,призначені на 07 липня 2020 року та 04 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 та її представник не з`являлися. Направлялись клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантином,встановленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19 ( т.2 а.с.11,12,16,17)

В судове засідання, призначене на 04 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явилася. Подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що Кабінетом Міністрів України прийнято рішення продовжити дію адаптивного карантину в Україні до 31 жовтня 2020 року та 03 вересня 2020 року Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій включила м. Тернопіль до «Червоної зони» захворюваності на СOVID2019.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 №500 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів . Постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 №760 продовжено дію адаптивного карантину в України до 31 жовтня 2020 року. 03 вересня 2020 року Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій включила до "Червоної зони" місто Тернопіль. Нове епідемічне зонування розпочинає діяти з початку доби 07 вересня 2020 року.

Колегія суддів зауважує, що позивач ОСОБА_1 , зазначаючи про продовження дії карантинних заходів, в обґрунтування підстав відкладення розгляду справи не вказала яким чином вказані заходи перешкоджають розгляду справи або її прибуттю до суду (перебування в режимі самоізоляції, обсервації, лікарняний в зв`язку із ознаками вірусного захворювання, відсутністю транспортного сполучення тощо).

Неявка позивача ОСОБА_1 , належним чином повідомленої про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги на рішення суду, оскільки адаптований карантин не є перешкодою для прибуття у суд. Даний правовий висновок закладений у постанові КГС ВС від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

Розглянувши клопотання позивача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, із врахуванням думки учасників судового процесу, які з`явилися в судове засідання, суд визнав його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки Постановою Кабінету Міністрів № 760 від 26.08.2020 року карантинні заходи пом`якшені, дозволена робота адвокатських офісів, запроваджено адаптивний карантин, який не містить заборони приймати участь у судових засіданнях, а тому неявка позивача ОСОБА_1 у судове засідання не є підставою для повторного відкладення розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Представники відповідача ТзОВ "Тернопільхлібпром" Менюк С.А., ОСОБА_2 у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на мотиви викладені у поданому відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТзОВ Тернопільхлібпром та 26 квітня 2013 року була звільнена з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з посади головного бухгалтера ТзОВ Тернопільхлібпром .

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до TOB Тернопільхлібпром про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяної моральної шкоди загалом на суму 1 467 435, 20 гривень.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду у справі №607/14495/16-ц від 07.02.2018 року відмовлено в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 до TOB Тернопільхлібпром .

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 10.07.2018р. у справі №607/14495/16-ц, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07лютого 2018 року залишено в силі в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та скасовано рішення в частині відмови задоволення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати 87,48грн.,суми індексації 1585,48грн.,інфляційне збільшення суми боргу 87,54грн.та ухвалено нове рішення,яким дані вимоги задоволено. Зокрема судом апеляційної інстанції встановлено,що на момент звільнення ОСОБА_1 підприємство їй заборгувало заробітну плату у розмірі 27190грн.67коп. Заробітна плата(сума розрахунку) ОСОБА_1 виплачена 10 вересня 2013 року, залишок заборгованості по заробітній платі ТзОВ Тернопільхлібпром перед ОСОБА_1 становить 87 грн. 48 коп.

Постановою Верховного суду від 24 квітня 2019 року постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 лютого 2018 року в частині відмови у стягненні 1442686,68 грн середньомісячного заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ТзОВ "Тернопільхлібпром" в користь ОСОБА_1 2133,93 грн. середньомісячного заробітку за час затримки виплати сум, належних при звільненні за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р.

Стягнуто із ТзОВ "Тернопільхлібпром" в користь ОСОБА_1 826,80 грн судового збору.

Станом на день звернення позивача до суду 08.08.2018 року заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу становила 87 грн. 47 коп., у зв`язку із чим порушено право позивача на оплату праці.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено тримісячний строк визначений для подання заяви до суду, з дати проведення виплат заробітної плати (10.09.2013 року), який закінчився 11.12.2013 року, зазначивши що із позовом позивач ОСОБА_1 звернулася 08 серпня 2018 року.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц (провадження № 61-42314св18) вказано, що: непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності не відповідає обставинам справи, оскільки як встановлено судом повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні на момент звернення із позовною заявою не проведено , а оскільки закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум, то строк на звернення із позовом ОСОБА_1 в даній справі не пропущено.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, виходячи з суми боргу по заробітній платі в розмірі 87 грн. 48 коп. середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період 259 днів, а саме з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. становить 223211, 38 грн. виходячи з розрахунку 861,82 грн.* 259 днів.

Наданий позивачем до позовної заяви ОСОБА_1 розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 від підприємства ТОВ Тернопільхлібпром за період з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. суд вважає не достовірним, оскільки він не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 .

Апеляційним судом установлено, що 10 вересня 2013 року ОСОБА_1 було виплачено 27103,19 грн із 27190,67 грн розрахункових, а невиплаченою залишилась заборгованість в сумі 87,48 грн, яка була стягнута з товариства судовим рішенням і виплачена їй 9 листопада 2018 року.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р.

Як роз`яснено в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За змістом пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до підпункту л пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі - Порядок) цей Порядок застосовується і при обчисленні середнього заробітку у випадку, передбаченому частиною першою статті 117 КЗпП України. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пункт 3 вище згаданого Порядку вказує на те, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час;суміщення професій і посад).

Предметом розгляду у даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р, що складає 259 дні. Оскільки середнньо місячна заробітна плата ОСОБА_1 перед звільненням становила 8072 грн (8072 + 8072 - заробітна плата за лютий, березень 2013 року, що стверджується довідкою №3/358 від 29.04.2013 року , то середньоденна заробітна плата становить - 403,60 грн (8072+8072) : 40 робочих днів за два місяці), тому сума середньомісячної заробітної плати за час затримки за 259 дні (заявлених позивачкою за час розрахунку при звільненні) повинна становити 104532,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Таким чином, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Даний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №607/15468/18.

Апеляційний суд, враховуючи те, що позивачці при звільненні було недоплачено 87,48 грн. розрахункових, нарахованих при звільненні (сума нарахованих розрахункових 27190,67 грн. при звільненні сторонами не оспорювалась), а сума затримки за період з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. становить 104532грн. 40 коп, однак вважає за необхідне застосувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та співмірності при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, аксіому цивільного судочинства, що справедливість має перевагу над строгим розумінням права, що у процентному співвідношенні розмір недоплаченої суми 87,48 грн буде становити 0, 322 % від 27103,19 грн (27103,19 (сума виплачена у вересні 2013 року від загальної суми розрахункових 27190,67 грн - 87,48 *100) : 27103,19).

Отже, сума коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку з 25.11.2017 р. по 10.08.2018 р. з вини відповідача при звільненні ОСОБА_1 буде становити 336 грн.59 коп. ( 403,60(середньоденна заробітна плата) * 259 (дні затримки) * 0,322%).

Відповідно до ст. 376 ч.1 п. 3 ЦПК України - підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Врахувавши вище наведенні обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції , слід скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнувши із ТзОВ "Тернопільхлібпром" в її користь 336 грн.59 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2017 року по 10.08.2018 р.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року- скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ТзОВ "Тернопільхлібпром" про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з ТзОВ "Тернопільхлібпром"(м.Тернопіль,вул.С.Будного,3,код ЄДРПОУ 30836947) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ,проживає АДРЕСА_1 ) 336 грн.59 коп. середньомісячного заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2017 року по 10 серпня 2018 року.

В решті позовних вимог-відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 09 вересня 2020 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Костів О.З.

Судді: Щавурська Н.Б