Рішення

від 13.04.2020 по справі 640/206/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року м. Київ № 640/206/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лекора Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

04.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Лекора Груп (ТОВ Лекора Груп ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДФС у м. Києві) про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.12.2018 №155426151401 про донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 475846 грн та штрафних санкцій в сумі 74924 грн;

- визнання протиправним та скасування податкового-рішення від 07.12.2018 №155626151401 про донарахування податку на додану вартість в сумі 433980 грн та штрафних санкцій в сумі 108495 грн.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 26.11.2018 №723/26-15-14-01-03/38834140 щодо встановлених в ході перевірки порушень ТОВ Лекора Груп вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час формування податкової звітності за результатами здійснення господарських операцій із ТОВ Смартторг ЛТД (код ЄДРПОУ 41125678) та ТОВ Ардо Компані (код ЄДРПОУ 39701334).

Позивач зазначив, що господарські відносини із ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані є реальними, підтверджені належними та достатніми первинними документами та пов`язані із господарською діяльністю позивача, придбаний у вказаних контрагентів товар використаний у господарській діяльності позивача. При цьому, доводи відповідача про неможливість здійснення таких операцій у зв`язку із відсутністю у ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані можливості для здійснення задокументованої діяльності є помилковими та необґрунтованими.

Щодо посилань відповідача на негативну інформацію щодо ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані , яка міститься в матеріалах окремих кримінальних проваджень позивач зазначив, що така інформація сама собі не може розглядатись як підстава недійсності правочинів.

Також позивач звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання у податкових правовідносинах принципу індивідуальної відповідальності платника податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019 позовну заяву ТОВ Лекора Груп прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ Лекора Груп посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 26.11.2018 №723/26-15-14-01-03/38834140, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ Лекора Груп з ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані . Зазначив про:

- відсутність у ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані працюючих осіб, які б могли забезпечити реалізацію товарів, зазначених в первинних документах, задекларованих в звітності види, обсяги реалізації, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, економічно необхідних суб`єкту господарювання для здійснення господарських операцій, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб`єктами господарювання вищезазначених господарських операцій;

- неможливість встановлення операцій з фактичного перевезення товару, внаслідок відсутності в укладеному договорі умов поставки товару (базису поставки, адреси навантаження, адреси розвантаження), ненадання до перевірки документів щодо транспортування вищевказаного товару;

- відсутність у ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані власних складських приміщень або придбання послуг оренди приміщень;

- відсутність факту (джерела) законного введення товару в обіг по ланцюгу псевдо постачання. Згідно бази даних Єдиного реєстру податкових накладних, на адресу ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані за період з дати реєстрації підприємств податкові накладні з постачання: пісок, геотекстиль гелпульс , ґрунт рослинний не реєструвались. Встановлено пересорт номенклатури придбаних та реалізованих товарів;

- неподання податкової звітності ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані ;

- наявність вироку суду щодо визнання директора (засновника) ТОВ Ардо Компані ОСОБА_1, яким встановлено його непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (КК України);

- наявність матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню №32017100100000090 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 КК України про реєстрацію невстановленими слідством особами (встановленими слідством особами) суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) задіяних в злочинних схемах по конвертації грошових коштів та ухиленню від сплати податків, з метою прикриття незаконної діяльності вчиненими за попередньою змовою групою осіб.

В ході розгляду справи представники позивача та відповідача письмово викладені позиції підтримали, а зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України) частини дев`ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

У вересні-листопаді 2018 року ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Лекора Груп (код ЄДРПОУ 38834140) з питань дотримання податкового законодавства.

За результатами перевірки складено акт від 26.11.2018 №723/26-15-14-01-03/38834140 в якому зафіксовано наступні порушення:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134 ПК України, статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV, пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 475846 грн, в тому числі: за 2015 на суму 176150 грн, за півріччя 2017 на суму 299696 грн, за 3 квартали 2017 на суму 299696 грн;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6, статті 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 440602 грн, в тому числі: в жовтні 2015 на суму 6622 грн, в листопаді 2015 на суму 29389 грн, в грудні 2015 на суму 119537 грн, в січні 2016 на суму 7554 грн, в червні 2017 на суму 277500 грн;

- підпункту 201.1 пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість 4550 грн;

- здійснення посадовими особами ТОВ Лекора Груп фінансових операцій з контрагентами-постачальниками на загальну суму 1665000 грн, в т.ч. ТОВ Смартторг ЛТД на суму 1044000 грн, ТОВ Ардо Компані на суму 621000 грн, які мають ознаки таких, що були вчинені з метою конвертації безготівкових грошових коштів в готівку та які мають ознаки операцій, що пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму, передбачені Законом України від 14.10.2014 №1702-VII Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення .

На підставі вказаних висновків акту від 26.11.2018 №723/26-15-14-01-03/38834140 про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.12.2018:

- №155426151401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ Лекора Груп за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на 542475 грн, в тому числі на 433980 грн за податковим зобов`язанням та на 108495 грн за штрафними санкціями;

- №155426151401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ Лекора Груп за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 550770 грн, в тому числі на 475846 грн за податковим зобов`язанням та на 74924 грн за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 07.12.2018 №15542615140 та №155426151401 та вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно пункту 5 Положення бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2010 №20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 6 Положення бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

З акту перевірки та пояснень сторін встановлено, що 05.10.2015 між ТОВ Ардо Компані (Продавець) та ТОВ Лекора Груп (Покупець) укладено договір купівлі-продажу б/н відповідно до якого: Продавець зобов`язується продати Покупцю пісок (товар), а Покупець-прийняти й оплатити його; вартість товару - 69 грн за 1 тону з податком на додану вартість; Продавець зобов`язаний своєчасно відвантажувати товар, Покупець зобов`язаний прийняти товари від Продавця і здійснити за нього оплату; датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача, зазначеного Покупцем (дата оформлення квитанції й штемпеля вантажоодержувача в товарній накладній).

В акті перевірки зазначено, що у додатку №2 від 16.12.2015 до вказаного договору від 05.10.2015 Продавець та Покупець узгодили поставку піску, геотекстилю геопульс та ґрунту рослинного.

Видаткові накладні підписані директором ТОВ Ардо Компані ОСОБА_1 , дебіторська/кредиторська заборгованість на кінець перевіряємого періоду відсутня.

В укладеному договорі купівлі-продажу від 05.10.2015 б/н не визначені умови поставки товару, а саме: базис поставки, адреса навантаження, адреса розвантаження. Документи щодо транспортування вищевказаного товару до перевірки не надані.

Складено акт про часткове ненадання первинних документів від 19.11.2018 №2046/26-15-14-01-03/38834140.

За результатом вказаних операцій із ТОВ Ардо Компані позивач відніс до складу витрат 815512 грн та сформував податковий кредит у сумі 163102 грн.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем не додано жодних доказів, які б документально підтверджували факт здійснення вказаних господарських операцій із ТОВ Ардо Компані . Позивачем не обґрунтовано неможливості подання таких документів.

22.06.2017 між ТОВ Смартторг ЛТД (Постачальник) та ТОВ Лекора Груп Покупець укладено договір від 22.06.2017 №2206-2017 на умовах якого Продавець зобов`язується продати Покупцю пісок (товар), а Покупець прийняти й оплатити його у відповідності до видаткових накладних.

Продавець зобов`язаний своєчасно відвантажувати товар, а Покупець в свою чергу зобов`язаний прийняти товар від Продавця і здійснити за нього оплату. Продавець має право на дострокову передачу товару з письмової згоди Покупця.

Товар відпускається Продавцем Покупцю в тарі згідно з вимогами державних стандартів, технічних умов (або згідно з домовленістю сторін).

Датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача, зазначеного Покупцем (дата оформлення квитанції й штемпеля вантажоодержувача в товарній накладній).

Видаткові накладні підписані директором Янушем С.В.

В укладеному договорі від 22.06.2017 №2206-2017 не визначені умови поставки товару, а саме: базис поставки, адреса навантаження, адреса розвантаження. Документи щодо транспортування вищевказаного товару до перевірки не надані.

Складено акт про часткове ненадання первинних документів від 19.11.2018 №2046/26-15-14-01-03/38834140.

За результатом вказаних операцій із ТОВ Смартторг ЛТД позивач відніс до складу витрат 1387500 грн та сформував податковий кредит у сумі 277500 грн.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем не додано жодних доказів, які б документально підтверджували факт здійснення вказаних господарських операцій із ТОВ Смартторг ЛТД . Позивачем не обґрунтовано неможливості подання таких документів.

Суд враховує, що у матеріалах справи наявні докази вилучення у ТОВ Лекора Груп на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2017 та згідно опису документів від 05.12.2017 документів щодо взаємовідносин ТОВ Лекора Груп із ТОВ Смартторг ЛТД , зокрема: договір купівлі-продажу, видаткові накладні, реєстр податкових накладних.

Разом з цим, зміст акту перевірки від 26.11.2018 №723/26-15-14-01-03/38834140 свідчить про те, що в ході перевірки досліджувались, зокрема, договір від 22.06.2017 №2206-2017 та видаткові накладні на всю суму постачання.

Тобто, станом на час проведення перевірки доступ до документів щодо господарських операцій між ТОВ Лекора Груп та ТОВ Смартторг ЛТД не був обмежений, відтак, позивач мав можливість подати такі документи до суду.

Висновки відповідача про нереальність вказаних господарських операцій між ТОВ Лекора Груп , ТОВ Ардо Компані`та ТОВ Смартторг ЛТД ґрунтуються на твердженнях про:

- відсутність у ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані працюючих осіб, які б могли забезпечити реалізацію товарів, зазначених в первинних документах, задекларованих в звітності види, обсяги реалізації, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, економічно необхідних суб`єкту господарювання для здійснення господарських операцій, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб`єктами господарювання вищезазначених господарських операцій;

- неможливість встановлення операцій з фактичного перевезення товару, внаслідок відсутності в укладеному договорі умов поставки товару (базису поставки, адреси навантаження, адреси розвантаження), ненадання до перевірки документів щодо транспортування вищевказаного товару;

- відсутність у ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані власних складських приміщень або придбання послуг оренди приміщень;

- відсутність факту (джерела) законного введення товару в обіг по ланцюгу псевдо постачання. Згідно бази даних Єдиного реєстру податкових накладних, на адресу ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані за період з дати реєстрації підприємств податкові накладні з постачання: пісок, геотекстиль гелпульс , ґрунт рослинний не реєструвались. Встановлено пересорт номенклатури придбаних та реалізованих товарів;

- неподання податкової звітності ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані ;

- наявність вироку суду щодо визнання директора (засновника) ТОВ Ардо Компані ОСОБА_1, яким встановлено його непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 КК України;

- наявність матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню №32017100100000090 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 КК України про реєстрацію невстановленими слідством особами (встановленими слідством особами) суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) задіяних в злочинних схемах по конвертації грошових коштів та ухиленню від сплати податків, з метою прикриття незаконної діяльності вчиненими за попередньою змовою групою осіб.

Щодо посилань відповідача на матеріали вказаних кримінальних проваджень, суд зазначає наступне.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 КК України.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №814/569/16 факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

При цьому, сам факт існування обвинувального вироку за статтею 205 КК України не є безумовною підставою для такого висновку. Суд повинен встановити, чи мали взагалі місце операції між платником і його контрагентами та чи може вирок мати преюдиційне значення в податковому спорі, а після цього ще й дослідити його зміст. Наявність вироку не завжди свідчить про нереальність господарських операцій.

З мотивів викладених вище, суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ Смартторг ЛТД - відсутні.

Отже, не можуть слугувати безумовним свідченням нереальності господарських операцій між ТОВ Лекора Груп та ТОВ Смартторг ЛТД матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню №32017100100000090 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 КК України, з яких простежується факт створення ТОВ Смартторг ЛТД з метою прикриття незаконної діяльності з надання неправомірної податкової вигоди, а також заява директора ТОВ Смартторг ЛТД ОСОБА_3 про непричетність до створення та будь-якої діяльності ТОВ Смартторг ЛТД .

Водночас, суд зобов`язаний врахувати вказані доводи відповідача, також надавши їм правову оцінку в сукупності з іншими доказами та обґрунтуваннями сторін.

Судом досліджено вирок Печерського районного суду міста Києва від 22.07.2016 у справі №757/32649/16-к, яким визнано директора (засновника) ТОВ Ардо Компані ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 КК України. За змістом даного вироку встановлено непричетність ОСОБА_1 до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ Ардо Компані .

Відтак, вказаний вирок з урахуванням інших обставин справи може слугувати достатньою підставою для висновку про фіктивність діяльності ТОВ Ардо Компані , а отже і неможливість постачання ТОВ Ардо Компані товару для ТОВ Лекора Груп .

Надаючи правову оцінку вказаним висновкам відповідача щодо відсутності у ТОВ Смартторг ЛТД та ТОВ Ардо Компані ресурсів для здійснення задокументованих господарських операцій та відсутність факту (джерела) законного введення товару в обіг, неподання вказаними товариствами податкової звітності, суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/9072/16).

Необхідно зауважити, що залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання товару для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Товари, які в подальшому продані позивачу також могли отримуватись його постачальниками незаконним шляхом про що може свідчити вказаний відповідачем розрив ланцюга постачання. При цьому, суд зазначає, що зазначений розрив ланцюга постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких позивач не має доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Тому, суд не може вважати обґрунтованими вказані висновки відповідача, адже вони базуються виключно на даних автоматизованих систем Державної фіскальної служби України.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Відтак, вказані доводи відповідача окремо не можуть мати самостійного доказового значення, при цьому, суд може побічно врахувати такі доводи у сукупності із іншими доказами та обґрунтуваннями.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі №804/9072/16 зауважив, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд наголошує на тому, що на підтвердження вказаних господарських операцій із ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД позивачем до суду не надано жодних документів. Матеріали справи містять виключно докази постачання ТОВ Лекора Груп товарів, аналогічних тим, які придбані у ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД .

Тобто, матеріали справи не містять жодних первинних документів, складених за результатом господарських відносин із ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД . Дані про оформлення таких документів та операції в них зафіксовані судом взято з акту перевірки, який містить посилання на окремі первинні документи.

Разом з цим, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності об`єктивних перешкод надати до суду первинні документи на підтвердження господарських відносин із

ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД .

З урахуванням наведеного у сукупності, суд констатує, що:

- реальність господарських операцій ТОВ Лекора Груп із ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД документально не підтверджена;

- щодо директора ТОВ Ардо Компані наявний обвинувальний вирок за стваттею 205 КК України, а щодо ТОВ Смартторг ЛТД дані кримінального провадження №32017100100000090 та заяви директора ТОВ Смартторг ЛТД ;

- відсутні будь-які докази, які б дозволили обґрунтовано стверджувати про реальність операцій ТОВ Лекора Груп із ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД .

Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже позивачем не спростовано, а також не поставлено під обґрунтований сумнів, висновки відповідача щодо порушення ТОВ Лекора Груп вимог податкового законодавства під час відображення в податковому обліку результатів господарських взаємовідносин із ТОВ Ардо Компані та ТОВ Смартторг ЛТД , а встановлені в ході розгляду даної справи обставини свідчать про протилежне. У зв`язку із цим, підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого позивачем судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Лекора Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Лекора Груп (місцезнаходження юридичної особи: 02095, місто Київ, вулиця Урлівська, будинок 1/8, квартира 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 38834140).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Суддя О.М. Чудак