Постанова

від 13.04.2020 по справі 914/2083/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2020 р. Справа №914/2083/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючий суддя: Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.,

Якімець Г.Г.,

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ССМ і К з іноземними інвестиціями» б/н від 20.12.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2019, суддя: Морозюк А.Я., м. Львів, повний текст рішення складено 05.12.2019

за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» , м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ССМ і К з іноземними інвестиціями» , м. Львів

про стягнення 14 368,53 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2019 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ССМ і К з іноземними інвестиціями» про стягнення 14 368,53 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна №28/05-2019 від 01.07.2019 та заборгованості по відшкодуванню послуг охорони, які виникли в період з 01.07.2019 по 05.10.2019.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач в період з 01.07.2019 по 05.10.2019 користувався переданим йому на підставі договору №28/05-2019 від 01.07.2019 та акту приймання-передачі приміщенням, однак всупереч п. 2.2.2, 2.2.3 цього договору не сплачував позивачу орендну плату та відшкодування послуг охорони.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст.ст. 509, 526, 530, 546, 549, 611, 612, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173-174, 193, 220, 231, 283 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2019 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ССМ і К з іноземними інвестиціями» на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 13 149 грн. 34 коп. - заборгованості по орендній платі, 326 грн. 97 коп. - заборгованості по відшкодуванню послуг охорони, 892 грн. 22 коп. - пені, та 1 921 грн. 00 коп. - судового збору.

Місцевий господарський суд встановивши, що нежитлове приміщення площею 118,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Івано-Франківська обл., м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27, у період з 01.07.2019 по 05.10.2019 використовувалось відповідачем на підставі договору №28/05-2019 від 01.07.2019 без справляння ним орендної плати та відшкодування послуг охорони, дійшов до висновку про наявність правових підстав для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення сум заборгованості та штрафних санкцій у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 ЦК України за змістом якої орендар звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини за які він не відповідає.

Місцевий господарський суд залишив поза увагою, що на момент підписання акта приймання-передачі орендар не оглядав приміщення, а орендоване приміщення є непридатним до використання, що підтверджується звітом про технічний стан приміщень, який складений відповідачем та направлений на адресу орендодавця.

Позивач не скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між публічним акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (надалі - орендодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю ССМ і К з іноземними інвестиціями (надалі - орендар, відповідач) укладено договір №08/05-2019 від 01.07.2019 за умовами якого орендодавець передає орендарю у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 118,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27, з метою ведення господарської діяльності.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності. Зазначене свідчить про те, що сторони встановили межі здійснення своїх прав та обов`язків за договором.

Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти до висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У зв`язку з наведеним місцевий господраський суд дійшов до правильного висновку, що договір №08/05-2019 від 01.07.2019 за своєю правовою природою є договором найму (оренди), внаслідок укладення між сторонами виникли орендні правовідносини.

Згідно з статтею 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №924/195/16, пункті 54 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №921/309/18, пункті 26 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18).

Судами встановлено, що на виконання умов договору 01.07.2019 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 118,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення (а.с. 26), який підписано уповноваженими представниками сторін та їх підписи скріплено печатками юридичних осіб.

Відповідно до акта приймання-передачі приміщення сторонами погоджено, що приміщення, що передається в оренду, перебуває в задовільному стані, відповідає умовам договору оренди нежитлового приміщення №08/05-2019 від 01.07.2019 та придатне для використання згідно умов вказаного договору.

Відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Тлумачення частини шостої статті 762 ЦК України свідчить, що звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним поширюється тільки на ті випадки, за яких зовсім неможливо користуватися предметом найму. Саме тому закріплюється звільнення від виконання обов`язку за весь час. Обставини, за які не відповідає наймач, повинні охоплювати собою ті ситуації, за яких користування річчю неможливе або можливе тільки певною мірою внаслідок недоліків майна чи дій (бездіяльності) наймодавця.

Наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані (частина третя статті 767 ЦК України).

Аналіз частини третьої статті 767 ЦК України дозволяє стверджувати, що на наймача при передачі речі покладено обов`язок перевірити у присутності наймодавця справність речі. У тому разі якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, вона вважається такою, що передана йому в належному стані. Тобто встановлюється презумпція належного стану речі, за умови, що наймач не перевірить її справність.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них .

Таким чином, відповідач отримав в оренду нежитлове приміщення площею 118,8 кв.м., яке розташоване за адресою: Івано-Франківська обл., м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27, в належному та придатному для використання стані, а посилання на необхідність здійснення позивачем капітального ремонту через неможливість використання речі обґрунтовано відхилено судом першої інстанцій як безпідставне.

З огляду на зазначене, а також враховуючи умови укладеного між сторонами договору, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку стосовно наявності в даному випадку протиправної поведінки відповідача, як умови відповідальності, яка полягає у неналежному виконанні обов`язків, передбачених умовами укладеного між сторонами договору.

Доводи скаржника в цій частині зазначеного не спростовують, а тому відхиляються апеляційним господарським судом. Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на звіт про технічний стан приміщень, оскільки такий не був долучений до матеріалів справи в суді першої інстанції, а тому в силу вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України не оцінюється судом. Окрім того, відповідач не скористався своїм правом на розірвання договору в установленому законом порядку.

Пунктами 2.2.1, 2.1.2 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 01.07.2019 року, та що строк оренди закінчується 31 грудня 2019 року включно.

Таким чином, в спірний період 01.07.2019 по 05.10.2019 відповідач використовував об`єкт оренди.

Зі змісту ч. 1 ст. 759 ЦК України вбачається, що обов`язку орендодавця щодо передачі майна кореспондує обов`язок орендаря по здійсненні орендних платежів.

Пунктом 2.2.2 договору визначено, що орендна плата за місяць становить 4 158,00 грн., та сплачується з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Розрахунки по орендній платі проводяться щомісячно, шляхом перерахування орендарем на рахунок орендодавця суми, визначеної відповідно до умов п. 2.2.1 договору.

Пунктом 2.2.3 договору визначено, що орендна плата нараховується з дати передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі та сплачується орендарем не пізніше 25-го числа поточного місяця на підставі оригіналів або скан-копій рахунків орендодавця, направлених на електронну адресу орендаря. Орендна плата за перший та останній місяць строку оренди сплачується протягом 5 банківських днів з дати передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі на підставі рахунку.

Пунктом 2.2.4 сторони погодили, що крім орендної плати, орендар щомісячно відшкодовує орендодавцю, серед іншого, вартість послуг охорони (в разі наявності) не пізніше 5 числа наступного місяця, від місяця в якому виписано орендодавцем відповідні рахунки та акти виконання договору оренди та відшкодування комунальних послуг, направлених на адресу орендаря рекомендованим листом, пропорційно до орендованої площі або показників лічильників.

Пунктом 3.1.1 договору орендар зобов`язався: (а) сплачувати орендодавцю орендну плату; (б) відшкодовувати вартість послуг охорони (в разі наявності).

Загальний розмір нарахованої відповідачу орендної плати, а також вартості послуг охорони за період з 01.07.2019 по 05.10.2019 становить 14 368,53 грн. (з яких 13 149,34 грн. - заборгованість по орендній платі, 326,97 грн. - заборгованість по відшкодуванню послуг охорони та 892,22 грн. - пеня).

Судами встановлено, що сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення від 01.07.2019 (а.с. 26) та виставлено рахунки за оренду нежитлового приміщення, загальною площею 118,8 кв.м, яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27 за липень - жовтень 2019 року (а.с. 27, 32, 44, 97), які скеровані на адресу ТОВ ССМ і К з іноземними інвестиціями (а.с. 28-30, 33-35, 45-46, 101-104) на загальну суму 13 149,34 грн. (4 158,00 грн. (липень 2019 року) + 4 158,00 грн. (серпень 2019 року) + 4 158,00 грн. (вересень 2019 року + 675,34 грн. (з 01 по 05 жовтня 2019 року).

Позивач також скерував на адресу відповідача претензії за №01-1/5478 від 05.08.2019 (а.с. 36-38) та за №01/5847 від 05.09.2019 (а.с. 39-42) з вимогою погасити заборгованість за оренду нежитлового приміщення. Проте відповіді та належного реагування відповідач не надав, заборгованості не погасив.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 285 ГК України, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом з`ясовано, що доказів сплати заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що виникла в період з 01.07.2019 по 05.10.2019 в розмірі 13 149,34 грн. відповідачем до матеріалів справи не долучено.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що виникла в період з 01.07.2019 по 05.10.2019 в розмірі 13 149,34 грн.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: застосування штрафних санкцій.

Отже, загальна норма ГК України передбачає захист у вигляді застосування штрафних санкцій до суб`єктів які неналежно виконуються зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов`язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Відповідно до п. 3.1.1. договору орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період невиконання грошових зобов`язань, за кожний день прострочення від суми порушеного зобов`язання по будь-якому з вищезазначених платежів.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення пені за несплату орендної плати в період з 01.07.2019 по 05.10.2019 в сумі 892,22 грн., яка нарахована з суми загальної заборгованості 13 149,34 грн.

Судами встановлено, що відповідачем в порушення вимог п.п. 2.2.4, 3.1.1. не оплачено послуги охорони нежитлового приміщення, загальною площею 118,8 кв.м, яке розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27 за період з 01.07.2019 по 05.10.2019 на суму 326,97 грн.

Наявність послуг охорони підтверджується:

договором за № 32Д від 27.12.2017 про надання послуг охорони укладеного між ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк (замовник), ТОВ Деос-Плюс (виконавець) та фонд гарантування вкладів фізичних осіб (фонд), виконавець зобов`язується надати послуги з фізичної охорони нерухомого майна та матеріальних цінностей, що знаходяться у прниміщення замовника за адресою: Івано-Франківська область, м. Тисмениця, вул. Вербова, 9/27 (а.с. 47-53)

актом здачі об`єктів під охорону від 28.12.2017 з переліком об`єктів нерухомості та адміністративної будівлі (а.с. 54-55)

актами надання-прийняття послуг за №Д-000000099 від 31.07.2019, за №Д-000000100 від 31.08.2019, за №Д-000000101 від 30.09.2019 та за №Д-000000102 від 31.10.2019 (а.с. 56, 57, 99, 100).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з охорони нежитлового приміщення, що виникла в період з 01.07.2019 по 05.10.2019 в розмірі 326,97 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «ССМ і К з іноземними інвестиціями» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2019 - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення за апелянтом судового збору в розмірі 2 881,50 грн., який сплачений згідно з квитанцією за №15С70D2992 від 20.12.2019.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ССМ і К з іноземними інвестиціями» б/н від 20.12.2019 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2019 в справі №914/2083/19 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 2 881,50 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Матущак О.І.

Якімець Г.Г.