Рішення

від 19.02.2020 по справі 910/14711/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2020Справа № 910/14711/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Юрковської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп"

про стягнення 158 875, 20 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція"

про визнання недійсним договору

Представники учасників справи:

Від позивача (за первісним позовом): Годованець Л.Ю.;

Від відповідача (за первісним позовом): не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" (далі - відповідач) про стягнення штрафу у розмірі 143 688, 60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 02/04-01/ЄР від 02.04.2019 в частині своєчасної поставки товару, за що позивачем нараховані штрафні санкції відповідно до п. 6.3. Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2019 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.11.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

04.12.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним правочину в частині.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги позивач вказав на те, що пункт 6.3 Договору поставки є таким, що суперечить чинному законодавству на момент його укладення та просить суд визнати вказаний Договір недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" до розгляду, об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/14711/19, вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.01.2020.

23.12.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача (за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач (за зустрічним позовом) зазначив, що під час укладення Договору позивач та відповідач були вільними у вибору умов Договору та за взаємною згодою погодили та підписали текст Договору, у тому числі і розмір штрафу, передбачений п.6.3., а тому відповідач вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

02.01.2020 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача (за зустрічним позовом) надійшли додаткові пояснення до відзиву на зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача (за первісним позовом) у підготовче засідання 13.01.2012 не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052986293.

Представник позивача (за первісним позовом) у підготовчому засіданні 13.01.2020 заявив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 13.01.2020 року судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, спір вирішується з її урахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.20, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання по справі № 910/14711/19 на 27.01.2020.

Представник відповідача (за первісним позовом) у підготовче засідання 27.01.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052989675.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.02.2020 року.

Представник позивача (за первісним позовом) підтримав заявлені первісні позовні вимоги, заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача (за первісним позовом) у судове засідання 19.02.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103053370920.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 19.02.2020 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Євро - реконструкція (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Парімет Груп (далі - постачальник) було укладено Договір поставки №02/04-01/ЄР, відповідно до п.1.1. якого постачальник бере на себе зобов`язання за замовленням покупця поставити товар належної якості, код за ДК 021:2015-42140000-2 зубчасті передачі та приводні елементи (Запасні частини до пиложивильників) (далі - товар), а покупець прийняти цей товар та оплатити його, в порядку та на умовах, визначених Договором.

Як встановлено п.1.2 Договору перелік, характеристика, кількість та вартість товару, визначені у Специфікації, що викладена у Додатку №1 до цього Договору, яка є невід`ємною його частиною.

Відповідно до п.2.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах терміну DDP міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2010 до місця призначення: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20.

Товар постачається партіями, обсяг та вартість яких, зазначається у відповідній Специфікації (п.2.2. Договору).

За змістом 2.6. Договору постачальник зобов`язаний письмово повідомити покупця про дату поставки товару до місця призначення не менше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до за планової дати поставки.

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна вартість товару складає 389 400 (триста вісімдесят дев`ять тисяч чотириста) грн.. 00 коп., у тому числі ПДВ 20 % - 64 900 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот) грн..00 коп.

Оплата партій товару, визначених у Специфікаціях за цим Договором здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату у наступному порядку (п.3.2. Договору), в якості попередньої оплати покупець перераховує постачальнику 50 % від вартості партії товару (п. 3.2.1. Договору).

Як передбачено п. 3.2.2. Договору остаточний розрахунок у розмірі 50 % від вартості партії товару здійснюється протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання - передачі товару.

Відповідно до п.6.3. Договору у разі прострочення постачальником строків поставки товару, а також за недотримання строків, визначених для заміни, ремонту та/або повернення дефектного товару, покупець має право вимагати від постачальника сплати штрафу у розмірі 0, 3% від загальної ціни Договору за кожний день затримки виконання зобов`язання та відшкодування збитків, завданих постачальником неналежним виконанням умов Договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, але у будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1. Договору).

На виконання умов Договору між сторонами було підписано дві Специфікації на поставку двох партій товару, а саме: Специфікацію № 1 від 03.04.2019 на суму 249 636, 00 грн. та Специфікацію № 2 від 20.05.2019 на суму 139 764, 00 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору позивач перерахував відповідачу 50% передоплати у розмірі 124 818, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22633014 від 08.05.2019 та 69 882, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 226333587 від 21.06.2019.

Відповідач здійснив поставку товару за видатковими накладними № РН- 0000003 від 07.08.2019 на суму 60 012, 00 грн., № РН - 0000004 від 07.08.2019 на суму 9 972, 00 грн., № РН- 0000005 від 10.09.2019 на суму 52 800, 00 грн., № РН - 0000006 від 10.09.2019 на суму 47 520, 00 грн., № РН - 0000007 від 16.09.2019 на суму 45 312, 00 грн., № РН - 0000008 від 16.09.2019 на суму 45 312, 00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач (за первісним позовом) звертався до відповідача з претензією № 1 від 25.06.2019 року з проханням терміново здійснити поставку товару, передбачену Договором та Специфікаціями № 1, 2 до Договору.

Вказану претензію відповідач отримав 01.07.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0209418085068, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як вказує позивач за первісним позовом, відповідач порушуючи вимоги п.2.3. Договору не поставив товар у встановлені строки за Специфікацією № 1 на суму 34 200,00 грн. та за Специфікацією № 2 на суму 94 272, 00 грн., а тому позивачем на підставі п.6.3. Договору нараховано штраф у розмірі 158 875, 20 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), який позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог подав зустрічну позовну заяву, в якій зазначив, що пункт 6.3 Договору поставки є таким, що суперечить чинному законодавству на момент його укладення та просив суд визнати п.6.3 Договору недійсним з моменту укладення на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом відповідачем (за первісним позовом) було порушено умови Договору та прострочено поставку товару з 18.06.2019 по 31.10.2019 року, а саме на 136 днів, у зв`язку з чим позивачем на підставі п.6.3. Договору нараховано штраф у розмірі 158 875, 20 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідно до п.6.3. Договору у разі прострочення постачальником строків поставки товару, а також за недотримання строків, визначених для заміни, ремонту та/або повернення дефектного товару, покупець має право вимагати від постачальника сплати штрафу у розмірі 0, 3% від загальної ціни Договору за кожний день затримки виконання зобов`язання та відшкодування збитків, завданих постачальником неналежним виконанням умов Договору.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В матеріалах справи наявні видаткові накладні № РН - 0000009 від 01.11.2019 на суму 91 512, 00 грн. та № РН - 0000010 від 01.11.2019 на суму 36 960, 00 грн., якими підтверджено, що відповідачем здійснено поставку товару лише в 01.11.2019, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача (за первісним позовом) підлягають задоволенню.

Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, як сторонами в Договорі було визначено розмір неустойки у розмірі 0, 3% від загальної ціни Договору за кожний день затримки виконання зобов`язання, а в матеріалах справи наявні видаткові накладні № РН - 0000009 від 01.11.2019 на суму 91 512, 00 грн. та № РН - 0000010 від 01.11.2019 на суму 36 960, 00 грн., якими підтверджено, що відповідачем здійснено поставку товару лише 01.11.2019, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача (за первісним позовом) підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та приписів Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до вказаної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що пункт 6.3 Договору поставки є таким, що суперечить чинному законодавству на момент його укладення та просить суд визнати п.6.3 Договору недійсним з моменту укладення на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що відповідно до частини 2 статті 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд дійшов висновку, що вищевказані дії відповідача свідчать про безумовне схвалення укладеного між сторонами Договору поставки № 02/04-01/ЄР від 02.04.2019, жодних заперечень з боку відповідача щодо недотримання п. 6.3. Договору чинному законодавству в момент його укладення матеріали справи не містять.

В свою чергу, встановлене судом подальше схвалення оспорюваного Договору унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наведені вище приписи процесуального закону покликані забезпечити змагальність судового процесу, а також забезпечити додержання принципу правової визначеності, одним з проявів якого є неможливість задоволення позовних вимог за відсутності доказів.

Позивачем (за зустрічним позовом) належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності підстав для визнання п.6.3. Договору поставки недійсним не доведено.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору покладаються на відповідача, а судовий збір за подання зустрічної позовної заяви покладається на позивача за зустрічним позовом, з огляду на відмову у зустрічній позовній заяві.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Євро - реконструкція задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Парімет Груп (03062, м. Київ, вул. Стрийська, буд. 4; код ЄДРПОУ 40835782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євро - реконструкція (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, оф. 20; код ЄДРПОУ 37739041) неустойку (штраф) у розмірі 158 875 (сто п`ятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 383 (дві тисячі триста вісімдесят три) грн. 12 коп.

3. В задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Парімет Груп відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 13.04.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова