Постанова

від 16.12.2020 по справі 910/14711/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2020 р. Справа№ 910/14711/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.12.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 (повний текст рішення складено 13.04.2020) у справі №910/14711/19 (суддя М. Є. Літвінова)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп"

про стягнення 158 875, 20 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" про стягнення штрафу у розмірі 143 688, 60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 02/04-01/ЄР від 02.04.2019 в частині своєчасної поставки товару, за що позивачем нараховані штрафні санкції відповідно до п. 6.3. Договору.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним правочину в частині.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом вказує на те, що пункт 6.3 Договору поставки є таким, що суперечить чинному законодавству на момент його укладення та просить суд визнати вказаний Договір недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція" задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція" неустойку (штраф) у розмірі 158 875 грн. 20 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 383 грн. 13 коп.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 та викласти його резолютивну частину в наступній редакції: " Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція" неустойку (штраф) у розмірі 15 888 (п`тнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовити."

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

25.06.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 та призначено розгляд справи на 12.08.2020.

16.07.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просить залишити в силі.

10.08.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2466/20 від 12.08.2020, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В. В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Кравчук Г. А. Яковлєв М. Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Кравчук Г.А.., Яковлєв М. Л. та призначено до розгляду на 09.09.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2982/20 від 09.09.2020, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г. А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В., Яковлєв М. Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л. та призначено до розгляду на 04.11.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4223/20 від 04.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В. В. на лікарняному та судді Яковлєва М. Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б. та призначено до розгляду на 16.12.2020.

В судовому засіданні 16.12.2020 представник позивача за первісним позовом заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити в силі.

В судове засідання 16.12.2020 скаржник свого представник не направив, про причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників скаржника.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 02.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро - реконструкція" (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" (надалі - постачальник) було укладено Договір поставки №02/04-01/ЄР, відповідно до п.1.1. якого постачальник бере на себе зобов`язання за замовленням покупця поставити товар належної якості, код за ДК 021:2015-42140000-2 зубчасті передачі та приводні елементи (Запасні частини до пиложивильників) (надалі - товар), а покупець прийняти цей товар та оплатити його, в порядку та на умовах, визначених Договором.

Пунктом 1.2 Договору встановлено перелік, характеристика, кількість та вартість товару, визначені у Специфікації, що викладена у Додатку №1 до цього Договору, яка є невід`ємною його частиною.

Згідно з п.2.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах терміну DDP міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2010 до місця призначення: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20.

Товар постачається партіями, обсяг та вартість яких, зазначається у відповідній Специфікації (п.2.2. Договору).

У відповідності до змісту п. 2.6. Договору постачальник зобов`язаний письмово повідомити покупця про дату поставки товару до місця призначення не менше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до за планової дати поставки.

Згідно з п. 3.1. Договору загальна вартість товару складає 389 400 (триста вісімдесят дев`ять тисяч чотириста) грн.. 00 коп., у тому числі ПДВ 20 % - 64 900 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот) грн..00 коп.

Оплата партій товару, визначених у Специфікаціях за цим Договором здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату у наступному порядку (п.3.2. Договору), в якості попередньої оплати покупець перераховує постачальнику 50 % від вартості партії товару (п. 3.2.1. Договору).

Пунктом 3.2.2. Договору передбачено, що остаточний розрахунок у розмірі 50 % від вартості партії товару здійснюється протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання - передачі товару.

У відповідності до п.6.3. Договору у разі прострочення постачальником строків поставки товару, а також за недотримання строків, визначених для заміни, ремонту та/або повернення дефектного товару, покупець має право вимагати від постачальника сплати штрафу у розмірі 0, 3% від загальної ціни Договору за кожний день затримки виконання зобов`язання та відшкодування збитків, завданих постачальником неналежним виконанням умов Договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, але у будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1. Договору).

Між сторонами, на виконання умов Договору було підписано дві Специфікації на поставку двох партій товару, а саме:

Специфікацію № 1 від 03.04.2019 на суму 249 636, 00 грн.

Специфікацію № 2 від 20.05.2019 на суму 139 764, 00 грн.

У відповідності до п. 3.2. Договору позивач перерахував відповідачу 50% передоплати у розмірі 124 818, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22633014 від 08.05.2019 та 69 882, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 226333587 від 21.06.2019.

Відповідач здійснив поставку товару за видатковими накладними № РН- 0000003 від 07.08.2019 на суму 60 012, 00 грн., № РН - 0000004 від 07.08.2019 на суму 9 972, 00 грн., № РН- 0000005 від 10.09.2019 на суму 52 800, 00 грн., № РН - 0000006 від 10.09.2019 на суму 47 520, 00 грн., № РН - 0000007 від 16.09.2019 на суму 45 312, 00 грн., № РН - 0000008 від 16.09.2019 на суму 45 312, 00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач (за первісним позовом) звертався до відповідача з претензією № 1 від 25.06.2019 року з проханням терміново здійснити поставку товару, передбачену Договором та Специфікаціями № 1, 2 до Договору.

Відповідач, вказану претензію отримав 01.07.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0209418085068, копія якого наявна в матеріалах справи.

Позивач за первісним позовом вказує, що відповідач порушуючи вимоги п.2.3. Договору не поставив товар у встановлені строки за Специфікацією № 1 на суму 34 200,00 грн. та за Специфікацією № 2 на суму 94 272, 00 грн., а тому позивачем на підставі п.6.3. Договору нараховано штраф у розмірі 158 875, 20 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), який позивач просить стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач подав зустрічну позовну заяву, в якій зазначив, що пункт 6.3 Договору поставки є таким, що суперечить чинному законодавству на момент його укладення та просив визнати п.6.3 Договору недійсним з моменту укладення на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Як передбачено п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 663 Цивільного кодексу України, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідачем (за первісним позовом) було порушено умови Договору та прострочено поставку товару з 18.06.2019 по 31.10.2019 року, а саме на 136 днів, у зв`язку з чим позивачем на підставі п 6.3. Договору нараховано штраф у розмірі 158 875, 20 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Згідно з п.6.3. Договору у разі прострочення постачальником строків поставки товару, а також за недотримання строків, визначених для заміни, ремонту та/або повернення дефектного товару, покупець має право вимагати від постачальника сплати штрафу у розмірі 0, 3% від загальної ціни Договору за кожний день затримки виконання зобов`язання та відшкодування збитків, завданих постачальником неналежним виконанням умов Договору.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

У відповідності до зазначено норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних № РН - 0000009 від 01.11.2019 на суму 91 512, 00 грн. та № РН - 0000010 від 01.11.2019 на суму 36 960, 00 грн., підтверджується, що відповідачем здійснено поставку товару лише 01.11.2019, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги позивача (за первісним позовом) підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи викладене, та те, що сторонами в Договорі було визначено розмір неустойки у розмірі 0, 3% від загальної ціни Договору за кожний день затримки виконання зобов`язання, а в матеріалах справи наявні видаткові накладні № РН - 0000009 від 01.11.2019 на суму 91 512, 00 грн. та № РН - 0000010 від 01.11.2019 на суму 36 960, 00 грн., якими підтверджено, що відповідачем здійснено поставку товару лише 01.11.2019, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимоги позивача (за первісним позовом).

Місцевий господарський суд, щодо зустрічних позовних вимог зазначає наступне.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Разом з тим, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та приписів Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу);

порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача;

належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до вказаної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви, позивач вказав на те, що пункт 6.3 Договору поставки є таким, що суперечить чинному законодавству на момент його укладення та просить визнати п.6.3 Договору недійсним з моменту укладення на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Місцевим господарським судом вірно враховано, що відповідно до частини 2 статті 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищевказані дії відповідача свідчать про безумовне схвалення укладеного між сторонами Договору поставки № 02/04-01/ЄР від 02.04.2019, жодних заперечень з боку відповідача щодо недотримання п. 6.3. Договору чинному законодавству в момент його укладення матеріали справи не містять.

Разом з тим, встановлене судом подальше схвалення оспорюваного Договору унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України).

Позивачем (за зустрічним позовом) належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності підстав для визнання п.6.3. Договору поставки недійсним не доведено.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Щодо вимог скаржника про зміну оскаржуваного рішення в частині стягуваної суми, а саме, останній просить суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача неустойку (штраф) у розмірі 15 888 грн., а в іншій частині позову відмовити, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Враховуючи те, що відповідачем (за первісним позовом) було порушено умови Договору та прострочено поставку товару з 18.06.2019 по 31.10.2019 року, а саме на 136 днів, відсутні підстави для зменшення неустойки (штрафу) з 158 875 грн. 20 коп. до 15 888 грн.

Інші посилання скаржника викладені в апеляційній скарзі судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парімет Груп"- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/14711/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14711/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.01.2021 у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному з 17.12.2020 по 31.12.2020 та відпусткою судді Шаптали Є.Ю. з 04.01.2021 по 06.01.2021

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко