Постанова

від 10.04.2020 по справі 616/1/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 616/1/18

провадження № 61-6623св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , фермерське господарство Агротемп 2015 ,

третя особа - Великобурлуцька районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 16 жовтня 2018 року в складі судді: Рикова М. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , ФГ Агротемп 2015 , третя особа - Великобурлуцька РДА Харківської області, про визнання недійсним наказу, договору оренди земельної ділянки, договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації речових прав за договором оренди та повернення земельної ділянки у володіння держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Великобурлуцької ради Харківської області XVIII сесії XXIII скликання від 28 грудня 2001 року з активного обробітку виведено та переведено у пасовища 76,3 га ріллі із земель запасу і резервного фонду Великобурлуцької селищної ради, частина яких належала ПОСП Нива та використовувалася мешканцями с. Голубівка Великобурлуцького району Харківської області для випасу худоби.

30 вересня 2014 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 22,6996 га, що розташована на території Великобурлуцького району Харківської області, зареєстрована у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровим номером 465025163214.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24 грудня 2015 року № 4781-СГ ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,6996 га з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, яка розташована за межами населених пунктів Великобурлуцької селищної ради на території Великобурлуцького району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

31 грудня 2015 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який був зареєстрований 14 березня 2016 року у державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру за номером 13716937.

31 травня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області видано наказ № 4698-СГ Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду , на підставі якого 03 червня 2016 року ОСОБА_2 передав цю земельну ділянку в суборенду ФГ Агротемп 2015 . Договір суборенди б/н зареєстрований у ГУ Держземагенства у Харківській області 07 червня 2016 року, номер запису 14880583.

Позивач зазначала, що, незважаючи на неодноразові звернення до органів прокуратури, внутрішніх справ, депутата селищної ради та інших контролюючих органів, обробка ріллі здійснюється агрохімікатами, в тому числі за допомогою засобів авіаційного транспорту. Оскільки вказана земельна ділянка примикає до населеного пункту, отруйні речовини потрапляють на подвір`я мешканців села, у зв`язку з чим створюється небезпека забруднення колодязів добривами внаслідок ерозійного небезпечного вододілу з ухилами на земельній ділянці.

Крім того вважає, що ОСОБА_2 не мав наміру та можливостей обробляти надану йому в оренду спірну земельну ділянку, оскільки не здійснив державної реєстрації фермерського господарства, а в подальшому передав її в суборенду ФГ Агротемп 2015 , яке вже використало своє право на отримання не на конкурсних умовах земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6321483500:02:000:0322 площею 5,737 га на території Великобурлуцького району Харківської області згідно з договором суборенди від 28 грудня 2015 року, укладеним з ОСОБА_3

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24 грудня 2015 року № 4781-СГ;

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 31 грудня 2015 року (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495), укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 03 червня 2016 року (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495), укладений між ОСОБА_2 та ФГ Агротемп 2015 ;

скасувати державну реєстрацію прав за договором оренди земельної ділянки від 31 грудня 2015 року (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495);

зобов`язати ФГ Агротемп 2015 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495) у володіння держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позові ОСОБА_1 вказує, що внаслідок незаконних дій щодо зміни цільового використання земельної ділянки з пасовищ на землі для ведення фермерського господарства, позивач та інші мешканці с. Голубівка Великобурлуцького району Харківської області позбавлені права, гарантованого статтею 34 ЗК України, на оренду спірної земельної ділянки або її частини для випасання худоби та сінокосіння, можливості використання її в якості громадського пасовища. Проте на вказане твердження позивачем не додано документів, що підтверджують зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель сінокосіння і випасання худоби на землі для ведення фермерського господарства. ОСОБА_1 посилається лише на намір переведення вказаної земельної ділянки у пасовища. Як встановлено судом спірна земельна ділянка тільки планувалась на переведення до земель пасовища, однак цільове призначення земельної ділянки не здійснювалось. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не доведено, які саме права та охоронювані законом інтереси було порушено, матеріали позовної заяви не містять доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, а також не містять звернень жителів с. Голубівка з заявами для надання земельної ділянки для випасу худоби.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 16 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають, як обставини, що оспорений акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом;

земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 22,6996 га, що розташована на території Великобурлуцького району Харківської області, зареєстрована у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровим номером 465025163214 30 вересня 2014 року, власник - ГУ Держземагенства у Харківській області, яке не звернулось за захистом прав стосовно цього нерухомого майна;

позов пред`явлено, зокрема, до ГУ Держгеокадастру у Харківській області. ОСОБА_1 не є стороною договору оренди земельної ділянки від 31 грудня 2015 року (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495), укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 , та договору суборенди земельної ділянки від 03 червня 2016 року (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495), укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Агротемп 2015 . Права позивача укладенням цих угод, а також виданням наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24 грудня 2015 року № 4781-СГ про надання в оренду ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не порушуються;

вимоги щодо скасування державної реєстрації прав за договором оренди земельної ділянки від 31 грудня 2015 року (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495) та зобов`язання ФГ Агротемп 2015 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6321455100:04:000:0495) у володіння держави також не підлягають задоволенню, як похідні від спору;

ОСОБА_1 , на обґрунтування позовних вимог зазначила, що обробка ріллі здійснюється агрохімікатами, у тому числі за допомогою засобів авіаційного транспорту, оскільки вказана земельна ділянка примикає до населеного пункту, отруйні речовини потрапляють на подвір`я мешканців села, у зв`язку з чим створюється небезпека забруднення колодязів добривами внаслідок ерозійного небезпечного вододілу з ухилами на земельній ділянці. Разом з тим щодо цих вимог не зазначений спосіб захисту прав або інтересів ОСОБА_1 , передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. На підставі частини другої статті 5, пункту 4 частини 3 статті 175 ЦПК України суд позбавлений можливості визначити у своєму рішенні відповідний спосіб захисту щодо вимоги про створення небезпеки забруднення колодязів добривами внаслідок ерозійного небезпечного вододілу з ухилами на земельній ділянці.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставами позову є не порушенням речових прав на земельну ділянку, а у зв`язку з порушенням прав на безпечне навколишнє природне середовище та загальне користування природними ресурсами. Апеляційний суд не застосував норми матеріального права що прав на безпечне навколишнє середовище та на загальне користування природними ресурсами. Оскаржуваними наказом та договором порушуються вимоги природоохоронного законодавства, яким забороняється розорювання ерозійно небезпечних земельних ділянок. Внаслідок надання в користування відповідачам спірної земельної ділянки, розорювання якої заборонено приписами діючого законодавства, порушуються права позивача на безпечне для життя та здоров`я навколишнє середовище, що надає ОСОБА_1 право оскаржувати до суду дії та рішення осіб, які порушують норми законодавства, що стосуються безпечного навколишнього середовища.

При зверненні із позовом ОСОБА_1 вказувала, що внаслідок незаконної зміни цільового використання земель сільськогосподарського призначення (переведення з пасовищ до земель для ведення фермерського господарства) позивач та інші мешканці с. Голубівка позбавлені права випасати власну худобу, а також це унеможливлює створення на цих землях громадського пасовища. Внаслідок незаконної зміни виду використання спірної земельної ділянки в межах видів використання земель сільськогосподарського призначення з пасовищ на землі для ведення фермерського господарства, позивач та інші мешканці с. Голубівка позбавлені права випасати худобу в порядку загального використання природних ресурсів та можливості ініціювати влаштування на цій земельній ділянці громадського пасовища.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області порушено норми цивільного законодавства, які регулюють порядок передачі земельних ділянок у користування на правах оренди внаслідок порушення порядку зміни цільового використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення. ГУ Держгеокадастру у Харківській області при винесенні оскаржуваного наказу та укладенні спірного договору порушено права позивача на загальне використання природних ресурсів рослинного світу, безпечне природне середовище внаслідок обробки ерозійно небезпечної земельної ділянки, а також порушуються норми земельного законодавства, якими встановлюється порядок зміни видів використання земель сільськогосподарського призначення, та захист земель від ерозії.

Суди не надали оцінки доводам про порушення оспорюваним наказом та договорами прав позивача на безпечне навколишнє середовище та загальне використання природних ресурсів. Суди не дослідили акт обстеження земельної ділянки, яким встановлений ерозійно небезпечний вододіл та схили від 2 до 10 градусів, та рішення Великобурлуцької районної ради Харківської області XVIII сесії XXIII скликання від 28 грудня 2001 року, яким спірну земельну ділянку з категорії земель рілля переведено в пасовища. Також суди не оцінили доводи про те, що ОСОБА_2 не мав наміру обробляти земельну ділянку та після укладення договору оренди передав її в суборенду фермерському господарству.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Великобурлуцької ради Харківської області XVIII сесії XXIII скликання від 28 грудня 2001 року з активного обробітку виведено та переведено у пасовища 76,3 га ріллі із земель запасу і резервного фонду Великобурлуцької селищної ради, частина яких належала ПОСП Нива та використовувалася мешканцями с. Голубівка Великобурлуцького району Харківської області для випасу худоби.

30 вересня 2014 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 22,6996 га, що розташована на території Великобурлуцького району Харківської області, зареєстрована у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровим номером 465025163214.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24 грудня 2015 року № 4781-СГ ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,6996 га з кадастровим номером 6321455100:04:000:0495, яка розташована за межами населених пунктів Великобурлуцької селищної ради на території Великобурлуцького району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

31 грудня 2015 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який був зареєстрований 14 березня 2016 року у Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру за номером 13716937.

31 травня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області видано наказ № 4698-СГ Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду , на підставі якого 03 червня 2016 року ОСОБА_2 передав цю земельну ділянку в суборенду ФГ Агротемп 2015 . Договір суборенди б/н зареєстрований у ГУ Держземагенства у Харківській області 07 червня 2016 року, номер запису 14880583.

При зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 не мав наміру та можливостей обробляти надану йому в оренду спірну земельну ділянку, оскільки не здійснив державної реєстрації фермерського господарства, а в подальшому передав її в суборенду ФГ Агротемп 2015 , яке вже використало своє право на отримання не на конкурсних умовах земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 6321483500:02:000:0322 площею 5,737 га на території Великобурлуцького району Харківської області згідно з договором суборенди від 28 грудня 2015 року, укладеним з ОСОБА_3 .

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Встановивши, що права позивача не порушені, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі про те, що суди не надали оцінки доводам про порушення оспорюваним наказом та договорами прав позивача на безпечне навколишнє середовище та загальне використання природних ресурсів, колегія суддів відхиляє.

Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи , що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною . Кожен має право вимагати припинення такої діяльності . Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду (частина перша та друга статті 293 ЦК України).

Наявність підстав для визнання договору недійсним (наказу незаконним) має встановлюватися судом на момент його укладення (видання). Видання оспорюваного наказу, вчинення оспорюваних договорів не є в розумінні статті 293 ЦК України діяльністю, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков