Ухвала

від 13.04.2020 по справі 476/309/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 476/309/18

провадження № 61-3643ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства Дельта про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства Дельта (далі - ФГ Дельта ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

На обґрунтування позову зазначав, що 24 березня 2012 року між ним та

ФГ Дельта укладено договір оренди належної йому земельної ділянки, площею 5,2608 га з кадастровим номером 4823080700:01:000:0455, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Водяно-Лоринської сільської ради Єланецького району Миколаївської області строком

з 24 березня 2012 року по 31 грудня 2061 року. Після підписання вказаного договору, на виконання його умов, відповідач сплатив йому в рахунок орендної плати 20000 грн. одним платежем. Інших платежів, які б свідчили про сплату відповідачем орендної плати за договором, чи жодних послуг в рахунок орендної плати від відповідача він не отримував. Крім того, після реєстрації договору йому не було надано один із примірників вищевказаного договору оренди, а тому він не був обізнаний з умовами укладеного договору.

У жовтні 2016 року він виявив, що у порушення вимог статті 15 Закону України Про оренду землі пункти 5 та 9 договору не містять інформації про орендну плату та нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки, які є істотними умовами.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд визнати договір оренди землі недійсним.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

21 лютого 2020 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня

2020 року.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ).

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав.

У частинах першій та другій статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди встановили, що у договорі наданого позивачем у пунктах 5, 9 договору не вказано розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки на момент укладення договору та щорічного відсоткового розміру орендної плати необхідної до сплати.

Проте, із наданого відповідачем примірника договору оренди, укладеного між сторонами, убачається, що розмір орендної плати складає 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 91 211,97 грн. Указаний договір підписано сторонами і зареєстровано у відділі Держкомзему у Єланецькому районі Миколаївської області 05 травня 2012 року.

Із заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2012 року, засвідченої приватним нотаріусом Єланецького районного нотаріального округу Миколаївської області

Волошиним В. В., вбачається, що позивач своєю заявою свідомо, діючи без стороннього фізичного або психічного примусу і тиску, підтвердив, що ним у повному обсязі отримана орендна плата від ФГ Дельта за користування належною йому земельною ділянкою, площею 5,2608 га за договором оренди землі від 24 березня 2012 року за весь період оренди. Також зазначив, що претензії по розрахунку за вищевказаним договором оренди земельної ділянки до ФГ Дельта у нього відсутні.

Підписаний позивачем договір оренди землі від 24 березня 2012 року та отримання ним від відповідача у рахунок орендної плати за вказаним договором 20 000,00 грн, одним платежем, а також отримання орендної плати за 2018 та 2019 роки, свідчить про визнання орендних відносин, наявність волевиявлення позивача на укладення договору, саме на зазначених в ньому умовах та погодження з усіма істотними умовами договору оренди.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18 липня

2012 року у справі № 6-77цс12, оскільки в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, провадження № 14-608цс19, вказано, що відступ від вказаного правового висновку фактично відбувся ще 25 грудня 2013 року (постанова Верховного Суду України у справі № 6-94цс13).

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 61-32836св18, у якому були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд 27 листопада 2019 року в справі № 685/261/17 (провадження № 61-32836св18) уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області

від 14 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 23 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства Дельта про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська