Постанова

від 15.04.2020 по справі 320/5948/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5948/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., секретар судового засідання:Закревська І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварського управління Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Броварського управління ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-140077-52 від 06.09.2018.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем добросовісно було нараховано і сплачено суму зобов`язання по єдиному внеску, однак сплачена сума не була зарахована на належний рахунок з вини відповідача внаслідок необґрунтованої бездіяльності щодо такого зарахування. За таких умов, відсутні обставини, які характеризують ненадходження коштів від сплати позивачкою єдиного внеску як недоїмку, а відтак - відсутні правові підстави для винесення оскаржуваної вимоги.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про заміну відповідача по справі (обґрунтоване тим, що заявлений раніше відповідач не є юридичною особою), оскільки заявлена підстава не є підставою для заміни відповідача у справі відповідно до ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України. В силу вимог п.7 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, поняття суб`єкт владних повноважень , як критерій визначення належного відповідача у справі не передбачає наявність у такої особи статусу юридичної особи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування фактичних обставин справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні, викладеним у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з 19.04.2018 по 25.06.2018 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а 25.06.2018 державним реєстратором було припинено реєстрацію вказаної фізичної особи-підприємця.

Згідно з даними інтегрованих карток платника податків, за позивачем обліковується борг з єдиного соціального внеску на суму 2457,18 грн., який виник згідно поданої декларації №27309 від 07.08.2018.

17.07.2018 позивач сплатив всю суму заборгованості на рахунок відповідача, визначений на його офіційному сайті http://kyivobl.sfs.gov.ua/byudjetni-rahunki/, що відповідачем не заперечується.

Також суд першої інстанції, посилаючись на приписи ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, прийняв як достовірні обставини те, що 17.08.2018 податковий інспектор Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області у телефонному режимі повідомила позивача про помилкову сплату єдиного внеску на невірний рахунок, у зв`язку з чим є необхідність для подання заяви про перерахування помилково сплачених коштів на відповідний рахунок.

20.08.2018 позивач подав до Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області заяву відповідно до вимог ч.6 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів (далі - Порядок №6 від 16.01.2016) - з проханням перерахувати помилково сплачені кошти у сумі 2457,18 грн. з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 .

Відповідач не заперечує факт подачі заяви та не пояснює, чи були прийняті ним відповідні рішення щодо розгляду такої заяви.

04.10.2018 позивачем отримана вимога ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-140077-52 від 06.09.2018 на суму 2457,18 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вимоги ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-140077-52 від 06.09.2018, рішенням ГУ ДФС у Київській області від 02.11.2018 залишено скаргу без розгляду на підставі п.4 Розділу ІV Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 09.12. 2015 №1124 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 за №178/28308.

Фактичною підставою для залишення скарги без розгляду стало звернення позивача до неналежного органу.

19.04.2019, в порядку примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-140077-52 від 06.09.2018, винесеної ГУ ДФС у Київській області, накладено арешт на майно позивача, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору. Стягувач - Броварське управління ГУ ДФС у Київській області.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч. 1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загально обов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.12 Закону №2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влада, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об`єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 Про Державну фіскальну службу України Державна фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 2 ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VI днем сплати єдиного внеску у разі сплати єдиного внеску готівкою вважається день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до визначення в п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2019 у справі №822/3323/17, допущена підприємцем помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок. До того ж, згодом така помилка була виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю. Здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом №2464, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Колегія суддів звертає увагу, що в контексті значення поняття вина слід виходити з того, що платника податків можна вважати винним, якщо юридичним фактом, що лежить в основі протиправних дій такого платника, є події і фактичні обставини, виникнення яких зумовлено його певними протиправними діями або бездіяльністю. Як наслідок, платник податків вважається винним в порушенні законодавства, якщо він мав можливість для дотримання вимог законодавства, однак не здійснив всіх належних для цього заходів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач вживав усіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушення строків сплати заборгованості з єдиного внеску.

17.07.2018 позивач сплатив всю суму заборгованості на рахунок відповідача, визначений на його офіційному сайті http://kyivobl.sfs.gov.ua/byudjetni-rahunki/, що відповідачем не заперечується.

Викладене беззаперечно вказує на відсутність вини у діях платника, як одного з елементів складу податкового правопорушення.

За таких умов, відсутні обставини, які характеризують ненадходження коштів від сплати позивачем єдиного внеску як недоїмку, як наслідок відсутні правові підстави для винесення оскаржуваної вимоги.

Доводи апеляційної скарги податкового органу викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом першої інстанції.

Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі, що наслідком пред`явлення позову у даній справі до неналежного відповідача (Броварське управління ГУ ДФС у Київській області), який є структурним підрозділом ГУ ДФС у Київській області, не зареєстрований юридичною особою та немає жодного відношення до нарахування боргу, є достатньою підставою для відмови у позові, колегія суддів відзначає наступне.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх заміна у разі необхідності.

Водночас позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Положення статті 48 КАС України передбачають, що суд першої інстанції, встановивши, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, а у випадку його незгоди - залучає як другого відповідача, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, оскільки частиною сьомою статті 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Однак, як правильно вказано судом першої інстанції, статус юридичної особи і статус суб`єкта владних повноважень не взаємопов`язані між собою, тобто державний орган, будучи наділеним владними управлінськими функціями, може і не мати статусу юридичної особи, що не впливає на обсяг його компетенції, відповідно і правосуб`єктності у публічно-правовому спорі.

Броварське управління ГУ ДФС у Київській області є структурним підрозділом ГУ ДФС у Київській області, хоча і не є юридичною особою. Між тим, є стягувачем при примусовому виконанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-140077-52 від 06.09.2018, винесеної ГУ ДФС у Київській області.

В той же час, колегія суддів приймає до уваги, що представництво інтересів Броварського управління ГУ ДФС у Київській області у даній справі здійснювалось від імені ГУ ДПС у Київській області.

Суд першої інстанції вирішував питання заміни відповідача у даній справі, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку, що поняття суб`єкт владних повноважень , як критерій визначення належного відповідача у справі не передбачає наявність у такої особи статусу юридичної особи.

Згідно частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Підсумовуючи усе в сукупності, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке не призвело до неправильного вирішення справи.

Наведений висновок узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 року у справі №805/2174/17-а.

Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 15 квітня 2020 року. Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко