Рішення

від 15.04.2020 по справі 910/1881/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.04.2020Справа № 910/1881/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" бул. Лесі Українки, 26, м. Київ , 01133

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" вул.Саксаганського,70-А, м. Київ, 01032

про стягнення 12 281,97 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа - Гарант" 07.02.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" про стягнення 12281,97 грн., а саме 11 958,50 грн. страхового відшкодування, 290,14 грн. пені та 33,33 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR/АМ-0009852444 від 06.04.2019 року, в зв`язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Уніка", позивач просить стягнути з останнього в порядку суброгації страхове відшкодування в сумі 12281,97 грн., включаючи нараховані пеню та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача № 208 від 20.02.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1881/20, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/2036/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу АК № 8618822.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року у справі № 910/1881/20 через відділ діловодства суду 12.03.2020 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/8127 від 10.03.2020 року щодо Полісу АК № 8618822, яка судом долучена до матеріалів справи

Також 18.03.2020 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив № 1437 від 16.03.2020 року на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що до заяви про виплату страхового відшкодування, яка надійшла на адресу відповідача 04.10.2019 року, позивачем не було додано жодних документів (додатків), про що працівниками ПАТ СК УНІКА складено відповідний акт. Як зазначає відповідач, не отримавши від позивача документів, передбачених ст. 35 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату був збільшений, отже твердження позивача про граничний строк на виплату страхового відшкодування 02.01.2020 року, на переконання відповідача, є помилковим. Оскільки Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія УНІКА після отримання позовної заяви 13.02.2020 року прийнято вмотивоване рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 11 958,50 грн. та перераховано вказані кошти 13.03.2020 року, на думку відповідача, в межах встановлених законодавством строків та добровільно, нарахування пені та процентів річних є незаконним, у зв`язку з чим останній просить суд закрити провадження у справі, поклавши витрати на позивача. Відзив разом з доданими до нього доказами, зокрема, копією платіжного дорученням № 141210 від 13.03.2020 року на суму 11958,50 грн., долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 30.03.2020 року надійшла заява позивача № 252 від 24.03.2020 року про зменшення позовних вимог, в якій позивач повідомляє про визнання позову відповідачем та підтверджує сплату останнім 13.03.2020 року страхового відшкодування в порядку суброгації в сумі 11958,50 грн., в зв`язку з чим зменшує суму позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 290,14 грн. пені та 33,33 грн. процентів річних, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору. Заява разом з доказами надсилання на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача про зменшення позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про зміну розміру(зменшення) позовних вимог в частині основного боргу .

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду до початку першого судового засідання у справі (розгляду справи по суті), відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 06.04.2019 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR/АМ-0009852444 (далі - Договір страхування), предметом якого, згідно п.9 є, зокрема, майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, тип. Марка, модель, номер кузова (шасі), реєстраційний номер, рік випуску якого та інша інформація відповідають п.п.7, 8 Полісу ОСЦПВ.

Зокрема, відповідно до п. 7 Полісу АМ № 9852444 до Договору страхування (далі - Поліс) застраховано транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб).

Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн. (п. 7 Договору страхування та п.4 Полісу).

Відповідно до п. 5 Полісу та п. 8 Договору страхування безумовна франшиза становить 0,00 грн.

Строк дії Договору страхування згідно п.5 останнього встановлено з 09.04.2019 року по 08.04.2020 року.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 16.04.2019 року об 11 год. 15 хв. по вул. Кришталева , 6, с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святоошинського району, сталася ДТП, під час якої гр. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та при здійсненні маневру допустив зіткнення з транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 під керуванням гр. ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Одним зі страхових випадків за умовами п. 6 Договору страхування є пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо - транспортної пригоди (далі - ДТП) без вини водія транспортного засобу та виключно за участі двох або більше транспортних засобів за умови, що всі учасники ДТП є встановленими, і згідно з Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"виникла цивільно - правова відповідальність іншого/інших учасників зазначеної пригоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в ч.ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п.15.1 Договору страхування страховик не пізніше ніж через 15 робочих днів після отримання останнього з усіх необхідних документів, передбачених розділом 16 Договору, зобов`язаний скласти та затвердити страховий акт або прийняти рішення про відмову, часткову відмову або відстрочку у виплаті страхового відшкодування. Страхове відшкодування сплачується в строк не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати затвердження страхового акту.

Згідно п.15.6 Договору страхування визначення розміру збитку проводиться на підставі документів рекомендованої СТО. Документом на підставі якого здійснюється розрахунок страхового відшкодування є, за рішенням страховика, деталізована калькуляція щодо вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, складена на рекомендованій СТО, або акт автотоварознавчого дослідження, проведеного експертом, погодженим зі страховиком. Виплата страхового відшкодування здійснюється на рахунок СТО, якщо інше не узгоджено зі страховиком.

Так, як свідчать матеріали справи, у зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою від 18.04.2019 року про настання події, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 16.04.2019 року страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № СТ/19/0125 від 16.09.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

З метою визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді, Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант було замовлено Звіт про оцінку транспортного засобу, проведення якого доручено суб`єкту оціночної діяльності Видуті Денису Юрійовичу (свідоцтво Фонду державного майна України про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 146 від 13.06.2017 року; кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 27 від 18.03.2017 року ).

Відповідно до Звіту № 17-D/57/4 про вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , складеного 24.07.2019 року, вартість відновлювального ремонту зазначеного транспортного засобу, необхідного для усунення пошкоджень, отриманих 16.04.2019 року у дорожньо-транспортній пригоді, станом на 18.04.2019 року становить 13806,42 грн. Копія вказаного Звіту наявна в матеріалах справи.

Окрім цього згідно з рахунком на оплату замовлення № 2117 від 10.09.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , визначена СТО - Фізичною особою - підприємцем Сайко Тетяною Петрівною у розмірі 11958,50 грн. без ПДВ.

В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 11958,50 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 - ФОП Сайко Т.П., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 16.09.2019 року № 3240 на вказану суму.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR/АМ-0009852444 від 06.04.2019 року, а також перебування отриманих автомобілем марки Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 16.04.2019 року, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 11958,50 грн. у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок ФОП Сайко Т.П., яким безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку ФОП Сайко Т.П. № 2117 від 10.09.2019 року та платіжного доручення № 3240 від 16.09.2019 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 16.04.2019 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, при цьому постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Хрипун С.В.) від 06.05.2019 року (справа №369/5407/19), винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні п. 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУаАП, визнано гр. ОСОБА_2 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду , викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 16.04.2019 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві Страхова компанія УНІКА відповідно до договору (полісу) АК № 8618822 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт відповідальності по майну - 100000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , Поліс станом на момент скоєння ДТП 16.04.2019 року був чинний.

З огляду на вищевикладене, до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства Страхова компанія УНІКА як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.

Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - ТОВ СК "Альфа-Гарант", виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до ПАТ СК УНІКА , яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.

При цьому з урахуванням наявності полісу АК № 8618822 відповідача, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство Страхова компанія УНІКА , до якого правомірно заявлено позов.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Mercedes-Benz Sprinter, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно на розмір визначеної Договором страхування франшизи не зменшувався.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги № 03/3646 від 03.10.2019 року в порядку суброгації до ПАТ СК УНІКА на виплату страхового відшкодування в сумі 11958,50, копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому в якості додатків до вказаної вимоги зазначено такі документи в кількості 16 штук: копія Договору страхування, копія заяви про настання події, копія паспорту та довідки про присвоєння ІПН, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія, копії адміністративних матеріалів, копія протоколу огляду транспортного засобу, копія постанови суду, копія рахунку, копія звіту, копія розрахунку страхового відшкодування, копія страхового акту, оригінал платіжного доручення, копія довіреності представника, копія довідки , копія наказу, копія протоколу.

Факт отримання заяви (вимоги) відповідачем 04.10.2019 року підтверджується копією наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0210007784559.

Окрім цього, відповідач у відзиві на позовну заяву також підтверджує факт та дату отримання зазначеної вимоги позивача.

Оскільки в порушення п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 11958,50 грн. в порядку суброгації.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь - якій стадії судового процесу

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою суду від 03.03.2020 року здійснено виплату спірного страхового відшкодування в сумі 11958,50 грн. на рахунок позивача платіжним дорученням № 141210 від 13.03.2020 року, копія якого надана разом з відзивом від 16.03.2020 року.

Факт сплати вказаних коштів також підтверджено відповідачем в поданій суду заяві про зменшення розміру позовних вимог від 24.03.2020 року № 252, в якій позивач зменшує суму позовних вимог у вказаній частині та враховуючи, що у правовідносинах сторін даного спору має місце допущене з боку відповідача порушення грошового зобов`язанням з виплати страхового відшкодування в сумі 11958,50 грн., підтримує викладені в позовній заяві вимоги про нарахування пені в сумі 290,14 грн. за період з 03.01.2020 року по 05.02.2020 року та процентів річних в сумі 33,33 грн. за період з 03.01.2020 року по 05.02.2020 року, які просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR/АМ-0009852444 від 06.04.2019 року та Полісу АК № 8618822 та/або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що правовідносини, які складись між сторонами підпадають під правове регулювання Закону Україну "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Порядок здійснення страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України встановлено розділом ІІІ Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Згідно п.35.2 ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"до заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.

Пунктом 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

За приписами п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

При цьому п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).

Як зазначено судом вище, 03.10.2019 року (лист №03/3646 від 03.10.2019 року) позивач направив на адресу відповідача вимогу про відшкодування в порядку суброгації шкоди, завданої ДТП від 16.04.2019 року, у розмірі 11958,50 грн., факт отримання якої 04.10.2019 року відповідачем не заперечується.

При цьому заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві посилається на той факт, що до вимоги про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації, яка відповідачем була отримана 04.10.2019 року, позивачем не було додано жодних документів в якості додатків, на підтвердження чого відповідачем надано копію складеного працівниками ПАТ СК УНІКА , а саме Керівником напрямку з документообігу Заменською А.В., головним фахівцем групи документообігу Тімошенко - Стужною М.С. та головним фахівцем групи документообігу Гаврилюк К.О. акту № 1 від 04.10.2019 року, згідно якого під час розкриття конверту, який надійшов від ТДВ СК Альфа-Гарант , було виявлено відсутність додатків в кількості 16 штук до вимоги в порядку суброгації вих. № 03/3646 від 03.10.2019 року та у ньому знаходиться лише зазначена вимога.

В свою чергу будь - яких заперечень щодо викладених у відзиві обставин про ненадсилання на адресу відповідача додатків до вимоги в порядку суброгації або письмових пояснень щодо зазначених фактів позивачем до суду не подано.

Наразі суд зазначає, що надане позивачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за відсутності інших доказів на підтвердження змісту вкладення в поштове відправлення, не підтверджує ані зміст листа (вимоги), ані перелік документів, які вкладено у таке поштове відправлення, як і копія самої вимоги в порядку суброгації тощо.

Разом з тим відповідач наголошує на ненаданні позивачем документів, передбачених ст. 35 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , та посилається на наявність передбачених п.36.2 ст. 36 вказаного Закону підстав для збільшення строку прийняття рішення про здійснення регламентної виплати, зазначаючи при цьому на кількаразове звернення до позивача з вимогами про надання відповідного пакета документів для розгляду його заяви, та надаючи при цьому на підтвердження зазначених фактів прінт-скріни службового листування з приводу отримання зазначених документів від 05.11.2019 року та 23.01.2020 року.

В свою чергу посилання відповідача на той факт, що при розкритті конверту уповноваженою особою відповідача було виявлено лише вимогу № 03/3646 від 03.10.2019 року в порядку суброгації без жодних додатків, про що працівниками ПАТ СК УНІКА було складено відповідний акт № 1 від 04.10.2019 року як на підставу збільшення строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату на кількість днів такого прострочення згідно п.36.2 ст.36 вказаного Закону судом оцінюються критично з огляду відсутність будь - яких доказів юридичного/нормативного врегулювання питання складення актів відповідного змісту в ПАТ СК УНІКА , зокрема, Інструкції з діловодства, а також ненадання відповідачем будь - яких інших доказів звернення до позивача з вимогами про надання необхідних документів окрім прінт-скрінів, зокрема, відповідних листів з доказами надсилання їх на адресу позивача.

Також судом враховано та наголошується на тому факті, що в наданих прінт - скрінах відсутнє посилання на зазначений акт № 1 від 04.10.2019 року та не йдеться мова про відсутність додатків до отриманої вимоги позивача №03/3646 від 03.10.20219 року в порядку суброгації; електронне листування здійснювалась особами, дані, посадове становище та обсяг повноважень/посадових обов`язків яких в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази на підтвердження використання зазначених електронних адрес в якості офіційної електронної адреси сторін, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості прийняти надані відповідачем докази (прінт-скріни) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для збільшення відповідачем строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та здійснення його виплати, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права посилатись на приписи п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" як на підставу для здійснення виплати страхового відшкодування в порядку суброгації в строк, що перебільшує законодавчо визначений.

Поряд із цим суд звертає увагу, що відповідачем доказів прийняття рішення про відмову або задоволення вимоги позивача про виплату страхового відшкодування в порушення приписів чинного законодавства, а саме п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" станом на час розгляду справи також не надано.

Суд зазначає, враховуючи розподіл обов`язку доказування між сторонами, встановлений ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, що саме відповідач, як особа, яка отримала вимогу в порядку суброгації та є відповідальною за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом, повинен довести обґрунтованість причин неможливості прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату у строк, визначений ст. 36 вищезазначеного Закону, а саме, що зі сторони позивача мало місце не тільки невиконання ним встановлених законом обов`язків, а і що саме це невиконання призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування 13.03.2020 року таким, що вчинене з порушенням п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Приписами п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Cтаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування у законодавчо визначений строк, позивачем нараховано пеню в сумі 290,14 грн. за період з 03.01.2020 року по 05.02.2020 року та проценти річних в сумі 33,33 грн. за період з 03.01.2020 року по 05.02.2020 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, встановленого у відповідності до приписів п. 36.2 статті 36 вказаного Закону з урахуванням граничного строку виконання зобов`язання 02.01.2020 року включно, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 290,14 грн. пені та 33,33 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невчасного виконання відповідачем в добровільному порядку своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми страхового відшкодування в порядку суброгації та на момент прийняття рішення доказів вчасного погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за прострочення виплати страхового відшкодування в порядку суброгації є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та процентів річних у вказаних вище сумах є правомірними.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн. суд зазначає, що відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, окрім посилання у поданому відзиві на позовну заяву на ч. 9 ст. 129 ГПК України, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: витяг з Договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019 року, укладеного між ТДВ СК Альфа-Гарант та Адвокатським Бюро Грідін і Партнери , завдання - доручення № 38 від 16.01.2019 року на надання професійної правничої допомоги, згідно якого встановлено гонорар в сумі 3000,00 грн., акт прийому - передачі наданої правничої допомоги від 05.02.2020 року, детальний розрахунок та опис робіт (наданих послуг), виконаних робіт від 05.02.2020 року, платіжне доручення № 11259 від 20.01.2020 року на суму 3000,00 грн., копію посвідчення адвоката № 6203/10 від 06.10.2017 року на ім`я Грідіна В.В., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 6203/10 від 06.10.2017 року, ордеру № 1006708 від 17.09.2019 року.

За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/1881/20, склала 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. опис наданих послуг та враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія УНІКА (вул. Саксаганського, 70А, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 20033533) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (бул. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 32382598) 290,14 грн. (двісті дев`яносто грн. 14 коп.) пені, 33,33 грн. (тридцять три грн. 33 коп.) процентів річних, 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору та 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 квітня 2020 року.

Суддя А.М.Селівон