Рішення

від 17.04.2020 по справі 440/738/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/738/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Недогарківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Недогарківської сільської ради (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 13 грудня 2019 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" та зобов`язання Недогарківської сільської ради надати громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. Вказує, що резервування ділянки з метою надання її військовослужбовцям, які виконують завдання по здійсненню АТО, не є передачею її у власність, а тому надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність не заборонено законом. Посилається на висновки щодо застосування норм права, сформовані у постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №806/5106/15.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/738/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази.

Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не подано.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 звернулася до Недогарківської сільської ради з заявою від 23 березня 2018 року (вхідний номер С-02-14/78 від 30 березня 2018 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,00 га, розташованої за межами с. Максимівка Кременчуцького району для ведення особистого селянського господарства /а.с. 27/. До вказаної заяви позивачем було додано: копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, висновки Максимівської сільської ради за 2004, 2008 та 2011, 2 рішення Максимівської сільської ради від 29.04.2004, лист до ГУ Держгеокадастру /а.с. 28- 34/.

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням 41 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18 червня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" вирішено відмовити ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради /а.с. 10/.

В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що земельна ділянка, на яку претендує гр. ОСОБА_2 , використовувалась родичем заявника без правовстановлюючих документів, та рішенням сесії Недогарківської сільської ради вказана земельна ділянка зарезервована для подальшого надання учасникам антитерористичної операції з числа учасників бойових дій (АТО, ООС) та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради.

Не погодившись з вказаним рішенням 41 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18 червня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі №440/2805/19, яке набрало законної сили 05 листопада 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Недогарківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення сорок першої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18 червня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства". Зобов`язано Недогарківську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Недогарківської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

За результатами повторного розгляду заяви позивача 13 грудня 2019 року прийнято рішення 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства", яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради /а.с. 14/.

В обґрунтування спірного рішення зазначено, що на території Недогарківської сільської ради відсутні вільні земельні ділянки для надання у власність для ведення особистого селянського господарства учасникам АТО, рішенням 41 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради від 18 червня 2019 року "Про резервування земельних ділянок для учасників антитерористичної операції з числа учасників бойових дій (АТО, ООС) та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради із земель комунальної власності (землі запасу)" вказана земельна ділянка зарезервована для подальшого надання учасникам антитерористичної операції з числа учасників бойових дій (АТО, ООС) та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради.

Позивач, не погодився з рішенням 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 13 грудня 2019 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства", у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до приписів частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до Недогарківської сільської ради з заявою від 23 березня 2018 року (вхідний номер С-02-14/78 від 30 березня 2018 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,00 га, розташованої за межами с. Максимівка Кременчуцького району для ведення особистого селянського господарства /а.с. 27/. До вказаної заяви позивачем було додано: копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, висновки Максимівської сільської ради за 2004, 2008 та 2011, 2 рішення Максимівської сільської ради від 29.04.2004, лист до ГУ Держгеокадастру /а.с. 28- 34/.

Отже, позивачем у заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду.

За результатами повторного розгляду заяви позивача, здійсненого відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі №440/2805/19, яке набрало законної сили, 13 грудня 2019 року прийнято рішення 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства", яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради /а.с. 14/.

Зі змісту рішення 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" від 13 грудня 2019 року судом встановлено, що підставою для повторної відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є та обставина, що рішенням 41 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради від 18 червня 2019 року "Про резервування земельних ділянок для учасників антитерористичної операції з числа учасників бойових дій (АТО, ООС) та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради із земель комунальної власності (землі запасу)" вказана земельна ділянка зарезервована для подальшого надання учасникам антитерористичної операції з числа учасників бойових дій (АТО, ООС) та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради.

Відповідачем не надано суду копії рішення 41 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.06.2019 "Про резервування земельних ділянок для учасників атитерористичної операції з числа учасників бойових дій (АТО, ООС) та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради із земель комунальної власності (землі запасу)", на яке наявне посилання у оскаржуваному рішенні 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 13 грудня 2019 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства", хоча вказане рішення витребувано від відповідача ухвалою суду від 17 лютого 2020 року.

Суд зазначає, що передача земельних ділянок у власність або користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (статті 118, 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).

Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували право власності чи право користування на обрану позивачем земельну ділянку інших осіб.

Проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Недогарківська сільська рада.

Не може бути підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність надання чи намір надання у подальшому такого дозволу на розробку проекту землеустрою на ту ж саму земельну ділянку іншій особі.

Аналіз статей 116, 118 Земельного кодексу України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 120/1491/19-а.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України та положення статті 123 Земельного кодексу України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі №806/5106/15.

Вказана в оскаржуваному рішенні підстава повторної відмови не передбачена частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України як підстава для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимогам даної норми відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного у даній справі рішення.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку що оскаржуване рішення 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради від 13 грудня 2019 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" прийнято відповідачем не на підставі та у не спосіб, що визначені Конституцією та Земельним кодексом України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, наявність дискреційних повноважень не означає, що суб`єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.

За правовою позицією, яку Європейський суд з прав людини неодноразово викладав у своїх рішеннях, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві.

Отже, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 у справі №0840/2979/18, від 02.04.2020 у справі №826/568/18, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

У свою чергу, повторна відмова відповідача за відсутності підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, свідчать про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Зважаючи на протиправну поведінку відповідача, а саме - невиконання ним обов`язку, передбаченого приписами діючого законодавства, та неврахування рішення суду, що набрало законної сили, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів (у заяві від 23.03.2018 (вхідний № 549 від 30.03.2018) позивачем зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, позивачем надано відповідачу необхідний та повний пакет документів, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України та ідентифікаційного номеру), враховуючи недоведеність відповідачем існування, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, суд погоджується з обраним позивачем способом захисту порушеного права та вважає за необхідне зобов`язати Недогарківську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №0840/2979/18.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією відділення "Софіївське" Полтавського ГРУ АТ КБ "ПриватБанк" №0.0.1606732158.1 від 06 лютого 2020 року /а.с. 8/, а також випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 18/.

З огляду на вищевикладене, при задоволенні позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Недогарківської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Недогарківської сільської ради (ідентифікаційний код 22543929, вул. Приморська, 154, с. Недогарки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39722) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 45 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради від 13 грудня 2019 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Недогарківську сільську раду (ідентифікаційний код 22543929, вул. Приморська, 154, с. Недогарки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39722) надати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Недогарківської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич