Рішення

від 17.04.2020 по справі 440/762/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/762/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради" та про зобов`язання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17.12.2019 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради" позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради у зв`язку з відсутністю вільних рільних земель запасу на території Дібрівської сільської ради. Позивач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням вимог Земельного кодексу України, оскільки наведена відповідачем у спірному рішенні підстава для відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/762/20, клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази.

02 березня 2020 року до суду надійшли письмові пояснення Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області /а.с. 23/, у яких зазначено, що вільних земельних ділянок на території Дібрівської сільської ради не значиться, згідно поданого викопіювання земельні ділянки знаходяться у користуванні жителів сільської ради, підтвердження (рішення) про перебування у власності чи в користуванні даних земельних ділянок знаходиться у районному архіві (матеріали сільської ради здано по 2015 рік включно).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області з клопотанням від 28.11.2019 (вх. №05-07/43 від 28.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту (кадастровий номер суміжної ділянки з бажаною 5321085802:02:001:0020 /а.с. 8, 25/. До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /зворот а.с. 8, а.с. 27/, посвідчення ветерана ОВС.

Рішенням 42 сесії 8 скликання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради" відмовлено гр. ОСОБА_1 , жителю міста Полтави, в виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,00 га в зв`язку з відсутністю вільних рільних земель запасу на території Дібрівської сільської ради /а.с. 9, 24/.

Не погодившись з рішенням 42 сесії 8 скликання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до приписів частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області з клопотанням від 28.11.2019 (вх. №05-07/43 від 28.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту (кадастровий номер суміжної ділянки з бажаною 5321085802:02:001:0020 /а.с. 8, 25/. До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /зворот а.с. 8, а.с. 27/, посвідчення ветерана ОВС /а.с. 28/.

Отже, позивачем у клопотанні зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду.

Рішенням 42 сесії 8 скликання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради" відмовлено гр. ОСОБА_1 , жителю міста Полтави, в виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,00 га в зв`язку з відсутністю вільних рільних земель запасу на території Дібрівської сільської ради /а.с. 9, 24/.

У письмових поясненнях вих. №02-23/86 від 27.02.2020 представник Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області зазначив, що вільних земельних ділянок на території Дібрівської сільської ради не значиться, згідно поданого викопіювання земельні ділянки знаходяться у користуванні жителів сільської ради /а.с. 23/.

При цьому відповідачем не вказано дані про осіб, у яких, за твердженням відповідача знаходиться у користування обрана позивачем земельна ділянка, не вказано кадастрового номера такої земельної ділянки.

Суд зазначає, що передача земельних ділянок у власність або користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (статті 118, 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).

Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували право власності чи право користування на обрану позивачем земельну ділянку інших осіб, зокрема, доказів реєстрації права власності чи права користування (оренди) обраної позивачем земельної ділянки за іншими громадянами чи юридичними особами.

Суд також зауважує, що у клопотанні від 28 листопада 2019 року (вх. №05-07/43 від 28.11.2019) та у графічних матеріалах позивачем, в якості бажаного місця розташування земельної ділянки, зазначено не земельну ділянку з кадастровим номером 5321085802:02:001:0020, а суміжну з нею земельну ділянку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України та положення статті 123 Земельного кодексу України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 18.09.2018 у справі №806/5106/15.

У спірному рішенні відповідачем не зазначено, яким саме законам чи прийнятим відповідно до них нормативно-правових актам чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, чи схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, чи проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, не відповідає місце розташування об`єкта - обраної позивачем земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У даній справі відповідачем не доведено наявності підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а отже, не доведено правомірності оскаржуваного рішення 42 сесії 7 скликання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради".

Таким чином, рішення 42 сесії 7 скликання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради" прийнято відповідачем не на підставі та у не спосіб, що визначені Конституцією та Земельним кодексом України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги про зобов`язання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

У даній справі оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Суд не може досліджувати інших обставин, що можуть бути перешкодою в наданні такого дозволу, які не досліджувалися відповідачем, оскільки ці повноваження відносяться до його виключної компетенції.

З огляду на вищевикладене, вимога про зобов`язання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради задоволенню не підлягає, натомість, належним способом захисту та відновлення порушеного права позивача у цій справі, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов`язання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28 листопада 2019 року (вх. №05-07/43 від 28.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5100 грн.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією відділення "Корпусний парк" Полтавського ГРУ АТ КБ "ПриватБанк" №0.0.1611436232.1 від 11.02.2020 /а.с. 6/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 16/.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представництво інтересів позивача Грибанова О.І. у даній справі здійснювалося ОСОБА_2 на підставі ордеру серії ВІ №1008088 про надання правової допомоги ОСОБА_1 /а.с. 14/.

ОСОБА_2 (свідоцтво № НОМЕР_1 , видане Радою адвокатів Полтавської області 09 квітня 2019 року) включений до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/67947).

До суду надано копію договору №07/02 про надання правничої допомоги від 07.02.2020 /а.с. 10-11/, за умовами якого адвокат ОСОБА_2 бере на себе зобов`язання надати клієнту ( ОСОБА_1 ) правничу допомогу за позовом клієнта до Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області про скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії тощо.

Пунктами 4.1, 4.2 цього договору встановлено вартість по договору за надання правничої допомоги, тобто правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина, захисту цих прав та свобод, відновлення у разі порушення, становить 900 (дев`ятсот) гривень, зокрема, але не виключно, за: надання адвокатом правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання запитів, заяв (у тому числі до Європейського суду з прав людини), скарг, звернень, клопотань, інших процесуальних документів правового характеру; виготовлення копій документів; вивчення /ознайомлення/ аналіз наданих клієнтом матеріалів (доказів), підбір нормативної бази; здійснення представництва інтересів клієнта в судах, других державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення, тощо. Під час здійснення адвокатом представництва клієнта (п. 9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") останній сплачує адвокату кошти за виконану роботу (надані послуги) відповідно до калькуляції вартості правничої допомоги фактично витрачених годи роботи, але не менше вартості однієї години, зазначеної у п. 4.1

До суду надано копію звіту №11/02 про виконані адвокатом роботи (надалі послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом /а.с. 12/, які підписані адвокатом та клієнтом.

Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 5100,00 грн., що підтверджується квитанцією на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) від 11.02.2020, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 13/.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

За відомостями звіту №11/02 на формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установленої судової практики та написання позовної заяви, роздрукування її копій відповідно до кількості інших учасників справи та подання до суду адвокатом витрачено 4 години 11 хвилин та вартість виконаних робіт (наданих послуг) оцінено в 3756 грн. = (4 години 11 хвилин*900 грн.).

Водночас, до звіту №11/02 додатково включено такі роботи: проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення до суду з адміністративним позовом, які оцінені в 600 грн.; підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень, які оцінені у 735 грн. /а.с. 12/, які за своєю суттю відносяться до робіт зі складання позовної заяви.

Крім того, суд враховує, що дана справа є справою незначної складності та не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Для виконання адвокатом робіт щодо складення позовної заяви у даній справі незначної складності, а також для роздрукування копій позовної заяви та подання позовної заяви до суду достатньо 4 годин, що згідно умов договору має бути оцінено в суму 3600 грн. = (4 год. *900 грн.).

Таким чином, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих адвокатом робіт (послуг), зважаючи на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 грн. 40 коп. = (840 грн. 80 коп./2) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1800 грн. = ((3600 грн. /2).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 132, 134, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області (ідентифікаційний код 21046727, с. Діброва, Диканський район, Полтавська область, 38530) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 42 сесії 7 скликання Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області від 17 грудня 2019 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради".

Зобов`язати Дібрівську сільську раду Диканського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28 листопада 2019 року (вх. №05-07/43 від 28 листопада 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дібрівської сільської ради Диканського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1800 грн. (одна тисяча вісімсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич