Ухвала

від 16.04.2020 по справі 910/7108/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/7108/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Квірін

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 (суддя Картавцева Ю. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 (головуючий суддя Кравчук Г. А., судді Коробенко Г. П., Козир Т. П.)

у справі № 910/7108/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Квірін

до Приватного акціонерного товариства Центр електробезпеки

про стягнення 161 475,12 грн

ВСТАНОВИВ:

22.10.2019 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

20.03.2020 скаржник надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 910/7108/19.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 31.03.2020 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 910/7108/19 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, запроваджені законодавцем правила щодо обмеження права на касаційне оскарження відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Положеннями частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення в розмірі 161 475,12 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання касаційної скарги у 2020 році (2 102 грн х 100 = 210 200 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 910/7108/19 є малозначною.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктом в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що справа має виняткове значення для нього, як учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки ТОВ Квірін , як суб`єкт господарювання, здійснює господарську діяльність протягом 25 років, здійснює господарську діяльність пов`язану із виробництвом інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації, які використовуються у господарській діяльності, оборонній промисловості та правоохоронній діяльності та має понад 300 контрагентів, які користуються послугами ТОВ Квірін в якості замовників та підрядників, саме тому, питання належності і допустимості доказів на підтвердження факту виконання робіт, наданих послуг та передання виконаних робіт, як підставу заявлених вимог, має для скаржника виняткове значення, яке вплине на взаємовідносини між ТОВ Квірін та іншими учасниками господарських взаємовідносин.

Втім, зазначені обставини, а також інші доводи скаржника і аналіз судових рішень у справі не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положень підпункту в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку щодо відсутності в матеріалах справи доказів, які б підтверджували направлення позивачем відповідачу Акта надання послуг від 27.07.2018. Посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій постановлені без урахування висновків викладених щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18 і від 03.02.2020 у справі № 910/23734/17.

Проте, колегією суддів вищенаведене не приймається до уваги, оскільки правові висновки викладені в постановах Верховного Суду, зазначених скаржником, не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами (доведеність або недоведеність факту направлення на передання замовнику акта виконаних робіт), в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Окрім цього, доводи скаржника у поданій касаційній скарзі по суті зводяться до необхідності дослідження та оцінки доказів у справі, зокрема, дослідження обставин щодо належного направлення або передання замовником акта виконаних робіт, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та має індивідуальний характер.

Суд зазначає, що в силу приписів частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.

Крім того, використання скаржником оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

У рішенні Європейського суду з прав людини Levages Prestations Services v. France (№ 21920/93, § 48, ЄСПЛ, від 23.10.1996) акцентовано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що інших доводів у підтвердження необхідності відкриття касаційного провадження у цій справі скаржником не наведено та не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а , б і г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі тому відмовляє у такому відкритті, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Квірін на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 910/7108/19.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил