Рішення

від 16.04.2020 по справі 927/244/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

16 квітня 2020 року м. Чернігів справа № 927/244/20 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О. М.

Позивач: Дочірнє підприємство «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» , код ЄДРПОУ 30042170, вул. Попова, 8-а, м. Чернігів, 14001

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівське РСУ» ,

код ЄДРПОУ 30648058, вул. Попова, 10-а, м. Чернігів, 14001

Предмет спору: про стягнення 780 000,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівське РСУ» про стягнення заборгованості за виконані роботи у розмірі 780 000,00 грн.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 30.03.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 16.04.2020 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, але у підготовче засідання 16.04.2020 не з`явились. Явка сторін у це підготовче засідання обов`язковою не визнавалась.

До початку підготовчого засідання від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника у зв`язку з оголошенням Кабінетом Міністрів України карантину та режиму надзвичайної ситуації в Україні. У поданому клопотанні позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

До початку підготовчого засідання від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника у зв`язку з оголошенням Кабінетом Міністрів України карантину та режиму надзвичайної ситуації в Україні. Крім того, у поданому клопотанні відповідач визнає суму заборгованості за основним боргом у розмірі 780 000,00 грн та не заперечує проти задоволення позову, а також зазначає, що відзив на позовну заяву подаватись не буде.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID 19 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №239 від 25.03.2020) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня до 24 квітня 2020 року в Україні введено карантин.

Крім того, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338-р "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24.04.2020.

При цьому суд зазначає, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 27 Конституції України обов`язком держави є захист життя людини.

Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Частиною 1 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

У свою чергу приписами ч. 3 ст. 196 Господарського процесуального кодексу України надано учасникам справи право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У частині 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, з метою недопущення розповсюдження особливо небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 та необхідності забезпечення захисту здоров`я людей, зокрема учасників судового процесу і співробітників суду, враховуючи те, що явка сторін у це підготовче засідання обов`язковою не визнавалась, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання сторін про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Зі змісту поданого відповідачем клопотання вбачається, що він визнає заявлену позивачем до стягнення заборгованість у розмірі 780 000,00 грн, не заперечує проти задоволення позову, а відмова від подання відзиву у призмі ст. 161, 165 Господарського процесуального кодексу України також свідчить про відсутність у відповідача заперечень проти позову. Відтак суд розцінює таке клопотання у відповідній частині саме як заяву про визнання позову.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання, відповідно до ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписане у нарадчій кімнаті судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, у судовому засіданні не проголошувалось.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на виконання робіт №11 від 06.06.2019.

Відповідач визнає позовні вимоги у розмірі 780 000,00 грн, про що подав відповідну заяву про визнання позову.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

06.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Чернігівське РСУ (далі - Замовник) та Дочірнім підприємством «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» (далі - Виконавець) було укладено договір на виконання робіт №11 (далі - Договір) (а.с. 6-7).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе виконання загальнобудівельних робіт по капітальному ремонту промислової будівлі з майстернями та будівлею служби охорони по вул. Івана Мазепи, 63, приміщення 1, м. Чернігів.

Виконання робіт за Договором: червень 2019 року (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору договірна ціна вартості робіт тверда та становить 780 000,00 грн, у тому числі ПДВ 130 000,00 грн.

У п. 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за виконані роботи Замовник проводить за фактично виконані обсяги робіт на підставі Акту приймання виконаних робіт і довідки ф. КБ-3, протягом 7 робочих днів.

Акт приймання виконаних робіт готує Виконавець і передає для підписання Замовнику. Замовник протягом трьох робочих днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині фактично виконаних обсягів робіт (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 9.4 Договору договір набирає чинності з дати підписання договору і діє до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

27.06.2019 ТОВ Чернігівське РСУ та ДП «Укрсівербуд» ЗАТ «ДСК» підписано акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року, згідно з яким загальна вартість виконаних позивачем робіт за Договором становить 780 000,00 грн з ПДВ (а.с. 9).

Вказана вартість виконаних будівельних робіт за Договором у розмірі 780 000,00 грн з ПДВ зазначена у підписаній сторонами 27.06.2019 довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2019 року (а.с. 10).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000414 від 27.06.2019 на сплату за виконані роботи з капітального ремонту промислової будівлі з майстернями та будівлею служби охорони за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 63, пр. 1, на загальну суму 780 000,00 грн з ПДВ (а.с. 11).

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за виконані роботи, позивач направив на адресу відповідача претензію №66/1 від 17.02.2020 про сплату заборгованості за Договором у розмірі 780 000,00 грн (а.с. 13).

На вказану претензію відповідач надав відповідь від 18.02.2020, у якій підтвердив наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 780 000,00 грн та зобов`язався погасити її у найкоротший термін (а.с. 14).

Також сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків станом на 23.03.2020, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 780 000,00 грн (а.с. 12).

Доказів сплати заборгованості у розмірі 780 000,00 грн відповідач суду не надав, натомість у поданій ним заяві визнав існування цієї заборгованості.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору на виконання робіт №11 від 06.06.2019 вбачається, що цей Договір за своєю правовою природою є договором підряду.

За приписами ч. 1-2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив позивачу кошти за виконані роботи у розмірі 780 000,00 грн у встановлений Договором строк, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» .

За подання позовної заяви позивач згідно з платіжним дорученням №480 від 24.03.2020 сплатив 11 700,00 грн судового збору.

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 5850,00 грн.

Водночас ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору, підстави для повернення останньому 5850,00 грн судового збору цим рішенням у суду відсутні.

При цьому позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору після прийняття судом рішення.

Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 5850,00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівське РСУ» (код ЄДРПОУ 30648058, вул. Попова, 10-а, м. Чернігів, 14001) на користь Дочірнього підприємства «Укрсівербуд» Закритого акціонерного товариства «ДСК» (код ЄДРПОУ 30042170, вул. Попова, 8-а, м. Чернігів, 14001) 780 000,00 грн заборгованості за виконані роботи та 5850,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повне рішення складено 17.04.2020.

Суддя В.В. Шморгун