Постанова

від 16.04.2020 по справі 551/97/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 551/97/20 Номер провадження 33/814/349/20Головуючий у 1-й інстанції Сиволап Д. С. Доповідач ап. інст. Костенко В. Г.

Категорія: ч.2 ст.172-7 КпАП

ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНПРАВОПОРУШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Полтава

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Костенко В.Г.,

з секретарем Гнітько А.М.,

з участю прокурора Колоса В.О.,

захисника Дробота Р.Д.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Шишацького районного суду Полтавської області від 19 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Цією постановою ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Носівка Чернігівської області, зареєстрований в АДРЕСА_1 , мешканець АДРЕСА_2 , громадянин України, з вищою освітою, одружений, маючий на утриманні трьох неповнолітніх дітей, працюючий директором Державного підприємства Шовкорадгосп Гоголівський ,

визнаний винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст.172-7 КпАП України, а провадження у справі закрите на підставі п.7 ст.247 цього Кодексу в зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КпАП України.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 визнаний винуватим в тому, що він , являючись директором Державного підприємства Шовкорадгосп Гоголівський , яке засновано на основі державної власності та входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України, тобто посадовою особою юридичної особи публічного права та суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України Про запобігання корупції , всупереч вимогам п.2 ч.1 ст.28 цього Закону, не повідомив у встановленому порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів та вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів за таких обставин.

ОСОБА_1 , маючи як директор державного підприємства повноваження на укладання господарських угод, діючи в умовах реального конфлікту інтересів, уклав 03 квітня 2018 року та 03 квітня 2019 року в с. Соснівка Шишацького району Полтавської області від імені очолюваного ним державного підприємства договори про надання послуг з фермерським господарством Полтавська Нива (код ЄДРПОУ 32802862), засновником та керівником якого є його вітчим ОСОБА_2 , який на підставі ч.1 ст.1 Закону України Про запобігання корупції віднесений до кола близьких осіб суб`єкта відповідальності.

За виконання робіт в період дії договорів державне підприємство перерахувало фермерському господарству грошові кошти на загальну суму 604 083, 91 грн у 2018 році та в розмірі 236 062, 83 грн у 2019 році.

Крім того, 20 липня 2019 року в с. Соснівка Шишацького району Полтавської області, переслідуючи приватний інтерес та діючи в умовах реального конфлікту інтересів, ОСОБА_1 від імені очолюваного ним державного підприємства уклав договір про надання послуг із собою як з фізичною особою - підприємцем, після чого підписав акт здачі-приймання робіт з обмолоту жита озимого комбайном на суму 21775 грн, перерахувавши кошти в цьому розмірі платіжними дорученнями № 238 від 29 липня та № 246 від 15 серпня 20019 року з рахунків ДП Шовкорадгосп Гоголівський на рахунок ФОП ОСОБА_1 .

За змістом апеляційної скарги ОСОБА_1 вважає себе невинуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст.172-7 КпАП України.

При цьому заперечує наявність конфлікту інтересів при укладенні договорів з господарством, яке очолює його вітчим, оскільки фермерське господарство самостійно визначає напрямки своєї діяльності та має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними та фізичними особами.

Стосовно господарського договору, укладеного ним як директором державного підприємства із собою як фізичною особою - підприємцем, вважає, що в даному випадку представництва не відбувалося, а мало місце управління підприємством, визначене п. 10.1. 10.2 Статуту та ст.97 ЦК України.

Стверджує про відсутність реального конфлікту інтересів з огляду на вартість виконаних робіт, яка фактично встановлена на рівні собівартості. Вважає, що прибутку не було отримано ні фермерським господарством Полтавська Нива ні ним, як фізичною особою - підприємцем.

Також наводить зміст листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №223-943/0/4-17 від 22 травня 2017 року та посилається на відсутність достатнього фінансування і необхідного технічного забезпечення державного підприємства.

Водночас звертає увагу, що на момент розгляду справи закінчились строки притягнення до відповідальності, що виключає можливість визнання його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення.

Вислухавши думку порушника та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, міркування прокурора про законність та обґрунтованість судового рішення, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до такого.

Висновки судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень ґрунтуються на зібраних у встановленому порядку і перевірених в судовому засіданні доказах, яким судом першої інстанції, з дотриманням вимог ст.252 КпАП України , була надана правильна оцінка шляхом повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Диспозицією ч.1 ст.172-7 КпАП України передбачена відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, а ч.2 цієї статті Кодексу, - за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

При цьому приписами п.2 Примітки визначено, що у цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України Про запобігання корупції особи зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону , зобов`язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_1 , суддя місцевого суду правильно встановив наявність у правопорушника факту приватного інтересу при укладенні договорів про надання послуг державному підприємству, яке він очолює, ним самим як фізичною особою - підприємцем та його близькою особою - вітчимом.

Обґрунтовано суддя зазначив і про наявність факту суперечності між таким приватним інтересом і повноваженнями ОСОБА_1 , як директора державного підприємства, оскільки на підставі вказаних договорів він особисто та його вітчим отримували грошові кошти від цього підприємства;

Також узгоджується із вимогами закону вказівка судді про доведеність в даному випадку факту реального впливу суперечності між приватним та службовим інтересом на неупередженість рішення і наявність повноважень у ОСОБА_1 , як директора державного підприємства, укладати відповідні договори та погоджувати виплату коштів на їх виконання.

Також суд правильно взяв до уваги, що ОСОБА_1 , являючись суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, всупереч вимогам ст.28 Закону України Про запобігання корупції , не повідомив про наявність у нього реального конфлікту інтересів Національне агентство чи Міністерство аграрної політики України, хоча достовірно знав про наявність такого конфлікту інтересів та уклав вказані договори про надання послуг державному підприємству, виплативши в подальшому грошові кошти за їх виконання.

Наведе спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 реального конфлікту інтересів.

Твердження апелянта про те, що інші особи, крім нього та вітчима, не мали бажання чи змоги укладати відповідні договори жодним чином не спростовує висновки судді про його винуватість у вчиненні правопорушень.

Враховуючи викладене, з огляду на дотримання приписів закону працівниками Національної поліції при складанні протоколу та суддею під час розгляду справи, вважаю обґрунтованим висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та правильною кваліфікацію його дій за ч.1 та ч.2 ст.172-7 КпАП України.

Водночас, оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КпАП України, суддя правильно закрив провадження в справі на підставі п.7 ст.247 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги порушника про те, що суддя не може встановлювати винуватість особи, закриваючи провадження в справі в зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення не ґрунтуються на вимогах закону.

Підстава для закриття провадження в справі згідно зі ст.38 КпАП України не є такою, що реабілітує особу. Тому таке закриття можливе лише в разі вчинення особою протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Закриття провадження в справі на підставі ст.38 КпАП України щодо особи, в діях якої відсутній склад адміністративного правопорушення, є порушенням прав цієї особи та є недопустимим.

Тобто, обов`язковою умовою закриття провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності з нереабілітуючих підстав є вчинення особою адміністративного правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення суддя повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад адміністративного правопорушення і особа винувата в його вчиненні. Тільки після цього можна постановити у визначеному КпАП України порядку відповідне судове рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 та в п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №4.

Таким чином, встановлюючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення при закритті провадження в справі в зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, суддя діяв у відповідності до вимог законодавства та керувався засадами верховенства права.

Судове рішення належним чином мотивоване і відповідає вимогам ст.283 КпАП України. Порушень закону, які були б підставою для скасування постанови судді не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.294 КпАП України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову судді Шишацького районного суду Полтавської області від 19 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а його апеляційну скаргу, - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Полтавського апеляційного суду В.Г. Костенко