Рішення

від 21.04.2020 по справі 640/19012/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/692

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2020 року м. Київ № 640/19012/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства Юрекс

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне підприємство Юрекс (код ЄДРПОУ 32708553, адреса: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 28/2, н.п. №43) (далі - Позивач або ПП Юрекс ) із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) (далі - Відповідач або ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення від 10 липня 2019 року № 0041381404, № 0041401404.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що висновки Відповідача про порушення ПП Юрекс податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю Сімузар (код ЄДРПОУ 39601662) (далі - ТОВ Сімузар ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Арсенал Компані (код ЄДРПОУ 40503975) (далі - ТОВ Арсенал Компані ) є хибними та не підтверджені належними доказами. Посилався на реальність господарських операцій з вказаними контрагентами у період, що перевірявся. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що вимоги Позивача є такими, що не підлягають задоволенню, і посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини Позивача з підприємствами, які, на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між Позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у Позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності з податку на додану вартість. За таких обставин, контролюючий орган просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

У період з 03.06.2019 по 07.06.2019 ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Юрекс з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ Сімузар за травень 2016 року та з ТОВ Арсенал Компані за липень 216 року показників декларації з податку на додану вартість та по взаємовідносинах з ТОВ Арсенал Компані за 2016 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток.

За результатами перевірки складено акт від 14.062019 № 610/26-15-14-04-05/32708553 (далі - Акт перевірки), яким зафіксовано порушення ПП Юрекс :

1) п. 44.1 ст. 44, п. 19.1 п.п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49, п. 200.1 ст. 200 Податового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнми (далі - ПКУ), у звязку із неподанням декларації з податку на прибуток за 2016 рік;

2) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПКУ, у результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у загальній сумі 12 631 грн (у тому числі за липень 2016 року - 12 631 грн) та занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 76 033 грн (у тому числі: за травень 2016 року у сумі 38 631 грн та за липень 2016 року - 37 402 грн).

10.07.2019, на підставі висновків Акту перевірки, контролюючим органом винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0041381404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 46 753 грн, в тому числі 37 402 грн - за основним платежем та 9 351 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0041401404, яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 12 631 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Позивач звернувсь з відповідним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування, згідно п. 185.1 ст. 185 ПКУ, є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно п. 200.1 ст. 200 ПКУ, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (абз. 1 п. 200.2 ст. 200 ПКУ).

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПКУ).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацами 1 - 3 п. 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-ХIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст. 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у період травня 2016 року Позивач перебував у фінансово - господарських взаємовідносинах із ТОВ Сімузар . Письмові договори між сторонами не укладалися, натомість, на підставі усної домовленості, ТОВ Сімузар ніби-то поставляло на адресу ПП Юрекс будівельні матеріали.

За результатами вчинення таких правовідносин, сторонами складено та підписано рахунки-фактури від 19.05.2016 №190516, від 25.05.2016 №250516 та видаткові накладні від 19.05.2016 №СР-190516, від 25.05.2016 №СР-250516, копії яких надано до суду (а.с. 38 - 41).

Розрахунок за поставлені матеріали здійснювався у безготівковій формі, на підтвердження чого Позивачем надано копію виписки по банківському рахунку (а.с. 51 - 54).

У свою чергу, ТОВ Сімузар на адресу ПП Юрекс оформлено (зареєстровано) податкові накладні від 19.05.2016 № 42, від 25.05.2016 №77 (а.с. 42 - 45).

Також, на підставі усного договору, ТОВ Сімузар ніби-то виконувало для Позивача монтажні роботи.

На підтвердження таких операцій до суду надано копії рахунків-фактур від 27.05.2016 №270516, від 31.05.2016 №310516, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2016 №СР-270516, від 31.05.2016 №СР-310516 (а.с. 61 - 65), податкових накладних від 31.05.2016 № 173, від 31.05.2016 №217 (а.с. 46 - 50) та виписок по банківському рахунку (а.с. 56 - 58).

Судом встановлено, що у період липня 2016 року, Позивач перебував у взаємовідносинах із ТОВ Арсенал Компані . На виконання своїх зобов`язань, ТОВ Арсенал Компані поставило на адресу ПП Юрекс будівельні матеріали, що підтверджується копіями складених первинних документів, а саме: рахунком-фактурою від 13.07.2016 №АК-1307-16, видатковою накладною від 20.07.2016 №АК-1307-16 (а.с. 34 - 35), податковою накладною від 20.07.2016 №43. Згідно Акту перевірки, оплату поставленого товару Позивач підтвердив платіжним дорученням від 20.07.2016 №2434 (а.с. 21).

На підтвердження факту використання отриманих від ТОВ Сімузар та ТОВ Арсенал Компані товарів та послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських правовідносин, Позивачем надано копії первинних документів із контрагентом-замовником ТОВ САВ-Дістрибьюшн , а саме: копія договору на виконання монтажних робіт та актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 66 - 91).

В Акті перевірки та у відзиві на позовну заяву Відповідач посилається на те, що у контрагентів Позивача відсутні трудові ресурси, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реальність господарських операцій.

Окрім того, у Акті перевірки та у відзиві на позовну заяву ГУ ДФС у м. Києві посилається на судові рішення винесенні по відношенню до посадових осіб підприємств-контрагентів Позивача - ТОВ Сімузар та ТОВ Арсенал Компані , а саме: вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 761/26927/17 та вирок Києво-Святошинський районний суд Київської області від 14.12.2016 у справі № 369/10007/16-к.

Так, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 761/26927/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

10 жовтня 2018 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ухвалила скасувати вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29.08.2017 щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В подальшому, ухвалою Шевченківський районний суд міста Києва від 31.01.2020 у справі № 761/26927/17 (провадження № 1-кп/761/1103/2020) кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.1 ст. 205 КК України, закрито у зв`язку із набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою на підставі п. 4 ч .1 ст. 284 КПК України. Проте, по суті, обставини, які були встановлені під час кримінального провадження, щодо непричетності ОСОБА_1 до фінансово-господарської діяльності ТОВ Сімузар не спростовані належними та об`єктивними доказами позивачем.

Разом з тим, за доводами відповідача, які не були спростовані позивачем, ОСОБА_1 (одноосібний керівник/головний бухгалтер/засновник на час спірних операцій), не підписував та не надавав доручень іншим особам на представництво інтересів, реєстрації, подачу звітності до відповідних контролюючих органів та вчиняти будь-яких дій від свого імені, пов`язаних з діяльністю ТОВ Сімузар та не причетний до фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ Сімузар (Т.1, стр. 20).

Слід зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі позовом ТОВ "Нафта" до Шосткінської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Окрім наведеного слід зазначити наступне, згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 26 січня 2016 року №826/11928/15, платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, є не достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Вироком Києво-Святошинський районний суд Київської області від 14.12.2016 у справі № 369/10007/16-к (провадження № 1-кп/369/516/16) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного суду увалою від 02.04.2019 у справі № 11-кп/824/922/2019 вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.12.2016 по справі № 369/10007/16-к, ухвалений щодо ОСОБА_3 , скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Ухвалою Києво-Святошинський районний суд Київської області від 01.08.2019 у справі № 369/10007/16-к (провадження №1-кп/369/746/19) відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості від 31.10.2016, укладену між підозрюваною ОСОБА_4 та прокурором, кримінальне провадження ухвалено повернути прокурору Київської місцевої прокуратури № 10 для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.ст. 468-475 КПК України. Ухвала Києво-Святошинський районний суд Київської області від 01.08.2019 у справі № 369/10007/16-к набрала законну силу 17.09.2019.

Проте, по суті, обставини, які були встановлені під час кримінального провадження, щодо непричетності ОСОБА_4 до фінансово-господарської діяльності ТОВ Арсенал Компані не спростовані належними та об`єктивними доказами позивачем.

Разом з тим, за доводами відповідача, які не були спростовані позивачем, ОСОБА_5 (одноосібний керівник/головний бухгалтер на час спірних операцій), не підписувала та не надавала доручень іншим особам на представництво інтересів, реєстрації, подачу звітності до відповідних контролюючих органів та вчиняти будь-яких дій від свого імені, пов`язаних з діяльністю ТОВ Арсенал Компані та не причетна до фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ Арсенал Компані (Т.1, стр. 21-22).

При цьому, суд звертає увагу на те, що первинна бухгалтерська та податкова документація на адресу позивача від спірних контрагентів підписана невстановленими особами саме від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , яку заперечували свою причетність до відповідних підприємств.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні послуг (товарів) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання послуг (товарів) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, акти, платіжні доручення тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень суду не вдалось встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, та спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарських операцій.

Крім того, по всім вищевказаним господарським операціям позивачем жодним чином не обґрунтовано ділової мети замовлення вказаних послуг, не підтверджено доказами рух коштів, що ці послуги були дійсно оплачені.

Фактично надано лише копії договорів на замовлення послуг, специфікацій, акти надання послуг, платіжні доручення, акти звірки взаєморозрахунків, податкові накладні, які частково не відповідають вимогам щодо оформлення (з підстав показань посадових осіб контрагентів ).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що контрагентами позивача здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій на користь позивача і складено первинні бухгалтерські документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання послуг.

Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Сам факт наявності документів, складених з посиланням на надання послуг не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду від 06 червня 2018 року справа №П/811/2247/14, від 04 квітня 2018 року справа №813/1687/17.

Тобто, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані товари/послуги надані.

При цьому, відповідач наполягав на нереальності вказаних господарських операцій, в т.ч. у зв`язку з наявністю матеріалів кримінальних проваджень.

Оскільки наявні в матеріалах справи документи щодо здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, директори яких заперечують свою участь у створенні та діяльності вказаних підприємств - контрагентів позивача, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що такі документи не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг) (постанова від 12.04.2016 у справі №826/17617/13-а та постанова від 26.04.2016 у справі №2а-4201/11/2670).

Отже, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду України від 27.06.2017 у справі №21-3418а16 зазначено, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв`язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.06.2019 № 610/26-15-14-04-05/32708553, і, як результат, оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 10 липня 2019 року № 0041381404, № 0041401404 є правомірними та обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ПП Юрекс такими, що не підлягають задоволенню, а судові витрати відповідно не підлягають стягненню.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 257 - 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволені адміністративного позову приватного підприємства Юрекс до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень від 10 липня 2019 року № 0041381404, № 0041401404.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя Н.В. Клочкова