Постанова

від 19.10.2020 по справі 640/19012/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19012/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів: Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Юрекс" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємста "Юрекс" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Юрекс" звернулось до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2019 року № 0041381404, № 0041401404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство"Юрекс" просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спірні податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2019 року № 0041381404, № 0041401404 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімузар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Компані" є хибними та не підтверджені належними доказами. Крім того, вказано, що на час проведення перевірки, складання акту та винесення податкових повідомлень-рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень були відсутні вироки по зазначеним відповідачем в Акті перевірки кримінальним справам щодо посадових осіб контрагентів.

У відзиві Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на апеляційну скаргу Приватного підприємства "Юрекс" вказано на правомірність висновків суду першої інстанції, який прийняв обґрунтоване рішення, належно та повно встановивши обставини справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування такого рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Юрекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ "Сімузар" за травень 2016 року та з ТОВ Арсенал Компані" за липень 216 року показників декларації з податку на додану вартість та по взаємовідносинах з ТОВ Арсенал Компані" за 2016 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток, результати якої оформлено актом від 14.06.2019 № 610/26-15-14-04-05/32708553, яким зафіксовано порушення ПП "Юрекс":

1) п. 44.1 ст. 44, п. 19.1 п.п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49, п. 200.1 ст. 200 Податового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), у зв`язку із неподанням декларації з податку на прибуток за 2016 рік;

2) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПКУ, у результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у загальній сумі 12 631 грн. (у тому числі за липень 2016 року - 12 631 грн.) та занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 76 033 грн. (у тому числі: за травень 2016 року у сумі 38 631 грн. та за липень 2016 року - 37 402 грн.).

На підставі висновків Акту перевірки, контролюючим органом винесено податкові повідомлення - рішення від 10.07.2019:

- № 0041381404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 46 753 грн., в тому числі 37 402 грн. - за основним платежем та 9 351,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0041401404, яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 12 631 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскільки в матеріалах справи наявні документи щодо здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, директори яких заперечують свою участь у створенні та діяльності вказаних підприємств - контрагентів позивача, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відтак, такі докази не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податковому обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з підпунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відтак, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в травні 2016 року позивач перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ "Сімузар". Письмові договори між сторонами не укладалися, натомість, на підставі усної домовленості, ТОВ "Сімузар" ніби-то поставляло на адресу ПП "Юрекс" будівельні матеріали.

За результатами вчинення таких правовідносин, сторонами складено та підписано рахунки-фактури від 19.05.2016 № 190516, від 25.05.2016 № 250516 та видаткові накладні від 19.05.2016 № СР-190516, від 25.05.2016 № СР-250516, копії яких надано до суду. Розрахунок за поставлені матеріали здійснювався у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем надано копію виписки по банківському рахунку.

У свою чергу, ТОВ "Сімузар" на адресу ПП "Юрекс" оформлено (зареєстровано) податкові накладні від 19.05.2016 № 42, від 25.05.2016 № 77. Також, на підставі усного договору, ТОВ "Сімузар" ніби-то виконувало для позивача монтажні роботи.

На підтвердження таких операцій до суду надано копії рахунків-фактур від 27.05.2016 №270516, від 31.05.2016 №310516, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2016 № СР-270516, від 31.05.2016 № СР-310516, податкових накладних від 31.05.2016 № 173, від 31.05.2016 № 217 та виписок по банківському рахунку.

Крім того, в липні 2016 року позивач перебував у взаємовідносинах із ТОВ "Арсенал Компані". На виконання своїх зобов`язань, ТОВ "Арсенал Компані" поставило на адресу ПП "Юрекс" будівельні матеріали, що підтверджується копіями складених первинних документів, а саме: рахунком-фактурою від 13.07.2016 № АК-1307-16, видатковою накладною від 20.07.2016 № АК-1307-16, податковою накладною від 20.07.2016 № 43. Згідно Акту перевірки, оплату поставленого товару позивач підтвердив платіжним дорученням від 20.07.2016 № 2434.

На підтвердження факту використання отриманих від ТОВ "Сімузар" та ТОВ "Арсенал Компані" товарів та послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських правовідносин, позивачем надано копії первинних документів із контрагентом-замовником ТОВ "САВ-Дістрибьюшн", а саме: копія договору на виконання монтажних робіт та актів здачі - прийняття робіт (надання послуг).

В Акті перевірки та у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реальність господарських операцій.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Водночас, частина наданих позивачем первинних документів підписані особами, які заперечували причетність до ведення господарських операцій вище вказаних контрагентів позивача.

Колегія суддів враховує, що відповідачем вказано на судові рішення винесенні по відношенню до посадових осіб підприємств-контрагентів - ТОВ "Сімузар" та ТОВ "Арсенал Компані", а саме: вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 761/26927/17 та вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.12.2016 у справі № 369/10007/16-к.

Так, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 761/26927/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

10 жовтня 2018 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ухвалила скасувати вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29.08.2017 щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В подальшому, ухвалою Шевченківський районний суд міста Києва від 31.01.2020 у справі № 761/26927/17 (провадження № 1-кп/761/1103/2020) кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, закрито у зв`язку із набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою на підставі п. 4 ч .1 ст. 284 КПК України. Проте, по суті, обставини, які були встановлені під час кримінального провадження, щодо непричетності ОСОБА_1 до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Сімузар" не спростовані належними та об`єктивними доказами позивачем.

ОСОБА_1 (одноосібний керівник/головний бухгалтер/засновник на час спірних операцій), не підписував та не надавав доручень іншим особам на представництво інтересів, реєстрації, подачу звітності до відповідних контролюючих органів та вчиняти будь-яких дій від свого імені, пов`язаних з діяльністю ТОВ "Сімузар" та не причетний до фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ "Сімузар".

Вироком Києво-Святошинський районний суд Київської області від 14.12.2016 у справі № 369/10007/16-к (провадження № 1-кп/369/516/16) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного суду увалою від 02.04.2019 у справі № 11-кп/824/922/2019 вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.12.2016 по справі № 369/10007/16-к, ухвалений щодо ОСОБА_3 , скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Ухвалою Києво-Святошинський районний суд Київської області від 01.08.2019 у справі № 369/10007/16-к (провадження №1-кп/369/746/19) відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості від 31.10.2016, укладену між підозрюваною ОСОБА_4 та прокурором, кримінальне провадження ухвалено повернути прокурору Київської місцевої прокуратури № 10 для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.ст. 468-475 КПК України. Ухвала Києво-Святошинський районний суд Київської області від 01.08.2019 у справі № 369/10007/16-к набрала законну силу 17.09.2019.

Проте, по суті, обставини, які були встановлені під час кримінального провадження, щодо непричетності ОСОБА_4 до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Арсенал Компані" не спростовані належними та об`єктивними доказами позивачем, в т.ч. і під час апеляційного розгляду справи.

В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що наведені дані у сукупності викликають сумнів у реальності здійснення господарських операцій між ПП "Юрекс" та його контрагентами ТОВ "Сімузар", ТОВ Арсенал Компані".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 листопада 2018 року у справі №826/14440/17 (адміністративне провадження №К/9901/57326/18) зазначив, що надані позивачем під час розгляду справи документи бухгалтерського обліку не спростовують тверджень контролюючого органу про те, що вищевказані контрагенти Товариства здійснюють фіктивну діяльність, а самі документи бухгалтерського обліку підписані особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Отже, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє надані позивачем первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій (постанова Верховного Суду у справі від 16.01.2018 №826/1398/14).

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку (постанова Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №826/11531/14, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2018 у справі №2а-7067/11/1370).

Враховуючи викладене, безпідставними є твердження апелянта щодо реальності спірних господарських операцій з ТОВ "Сімузар" та ТОВ "Арсенал Компані", позаяк під час апеляційного розгляду справи останнім не спростовано вищенаведені висновки суду першої інстанції, та не надано відповідних доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України.

Колегія суддів вказує, що відповідачем спростовано достовірність відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за правочинами з ТОВ "Сімузар" та ТОВ "Арсенал Компані"

Формальна ж наявність договорів, податкових та видаткових накладних не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій.

За наведених обставин, колегія суддів вказує, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Поряд з наведеним, судова колегія відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що на час проведення перевірки, складання акту та винесення податкових повідомлень-рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень були відсутні вироки по зазначеним відповідачем в Акті перевірки кримінальним справам щодо посадових осіб контрагентів, оскільки такі твердження жодним чином не спростовують обгрунтованість викладених вище висновків суду, та не доводять реальність проведення спірних господарських операцій.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Юрекс" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов