Постанова

від 14.04.2020 по справі 520/10853/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 р.Справа № 520/10853/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року (суддя Тітов О.М.; м. Харків) по справі № 520/10853/19

за позовом ОСОБА_1

до Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 2, смт. Мартове, Печенізький район, Харківська область,62820, код ЄДРПОУ 04397804 ) в якому просила суд:

- визнати дії Мартівської сільської ради щодо ненадання повної відповіді на інформаційний запит незаконними;

- зобов`язати Мартівську сільську раду надати повну та розгорнуту відповідь з документальним підтвердженням на інформаційний запит від 30 липня 2019 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача усі судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30.07.2019 року вона звернувся із запитом про доступ до публічної інформації до Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області щодо доказів на підтвердження відсутності можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою. 06.08.2018 позивачу надіслана відповідь на запит, у якому зазначено, що запитувана інформація не знаходиться у володінні Мартівської сільської ради, відповідно до ч. 3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а запит позивача направлено за належністю до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, для подальшого розгляду та підготовки інформаційного запиту у визначений Законом термін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що саме відповідач є розпорядником інформації за отриманням якої позивач звернулася із запитом від 30.07.2019, запитувана позивачем інформація знаходиться у володінні Мартівської сільської ради і слугувала підставою для прийняття відповідачем рішення від 04.07.2019 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту - с. Мартівське Печенізького району Харківської області.

Розгляд справи проведено за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Мартівської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

В подальшому відповідач направив на адресу позивача лист разом із Рішенням ХХХХІУ сесії VII скликання від 04 липня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності, землі житлової та громадської забудови для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Мартове, для подальшої передачі у власність гр. ОСОБА_1 ".

Даним рішенням позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою орієнтовною площею 0,2500 га, по причині відсутності вільної земельної ділянки вказаному на графічному матеріалі доданому до заяви.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із запитом про надання інформації від 30.07.2019 року, в якому просила надати докази підтвердження відсутності можливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території с. Мартове, Печенізького району Харківської області, згідно наданого графічного матеріалу у порядку і строки, передбачені Законом України Про доступ до публічної інформації .

Відповідач направив свою відповідь про розгляд запиту на інформацію від 06.08.2019 року №147, в якій зазначив, що запитувана інформація не знаходиться у володінні Мартівської сільської ради і відповідний запит направлено за належністю до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області розглянуло запит позивача та в листі від 12.08.2019 року № ПІ-211/0-200/0/63-19, зазначило на тому, що розпорядником земельних ділянок вказаної категорії є виключно сільська рада і саме вона є володільцем інформації про вільні земельні ділянки, та направило копію запиту на інформацію для надання відповіді запитувачу відповідно до компетенції Мартівській сільській раді.

Повторно розглядаючи запит, відповідач надав відповідь від 22.08.2019 року №162 в якій повідомлено позивача про те, що Мартівська сільська рада вважає, що відповідно до вимог законодавства у сфері земельних відносин забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки відображено в Державному земельному кадастрі, введення якого покладено на органи Держгеокадастру , які також формують та зберігають фонд документації із землеустрою. Зазначено, що Мартівська сільська рада не володіє документально підтверджуючою запитуваною позивачем інформацією та рекомендовано ОСОБА_1 самостійно звернутися до органів Держгеокадастру, для отримання інформації, а вразі не вирішення питання - в компетентні органи.

Вважаючи таку відповідь незаконною та неповною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що докази, які ОСОБА_1 бажала отримати у запиті від 30.07.2019, спрямовані на вирішення питання щодо не отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, а зміст запиту не містить загального опису публічної інформації або виду, назви, реквізити чи змісту документа, щодо якого зроблено запит, що не відповідає п. 2, ч.5 ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з таких підстав.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації визначається Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII.

Відповідно до статті 5 Закону N 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з ст. 6 Закону N 2657-XII зазначено, що право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно зі статтею 7 Закону N 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VІ від 13.01.2011 (у подальшому - Закон № 2939).

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939 визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону, доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема: надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до статті 12 Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Статтею 13 Закону визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно зі статтею 19 Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 20 Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Підстави відмови та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію передбачено статтею 22 Закону, згідно якої, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі та в ній має бути зазначено: прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.

Зі змісту запиту позивача від 30.07.2019 колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до відповідача за отриманням інформації, що стала підставою для прийняття Мартівською сільською радою рішення від 04.07.2019 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, оскільки в якості підстави для його прийняття зазначено лише про відсутність вільної земельної ділянки, яка зазначена у графічному матеріалі, без посилання на будь-які відомості, що засвідчують цей факт.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, Мартівська сільська рада є розпорядником запитуваної позивачем інформації, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави, передбачені статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відмови у задоволенні запиту про надання такої інформації.

Посилання відповідача на те, що Мартівська сільська рада не володіє запитуваною позивачем інформацією колегія суддів відхиляє, оскільки саме відповідач є розпорядником земель комунальної власності, що знаходяться в межах населеного пункту - с. Мартівське Печенізького району Харківської області, та саме запитувана позивачем інформація була використана Мартівською сільською радою під час прийняття рішення від 04.07.2019 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах не довів правомірності своїх дій щодо відмови у наданні інформації на запит позивача від 30.07.2019, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. (ч. 6 ст. 139 КАС України).

Матеріали справи свідчать, що позивач при поданні позову просила стягнути з відповідача всі судові витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру у розмірі 768,40 грн. (а.с. 20), а також за подання апеляційної скарги - у розмірі 1152, 60 грн. (а.с. 60), що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

Враховуючи, що справа фактично вирішена на користь позивача, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача судових витрат в частині судового збору у загальному 1921,00 грн. за подання позивачем позовної заяви та апеляційної скарги підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

05.11.2019 представником позивача - адвокатом Ляшенко Ю.О., подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів, що підтверджують понесені витрати на правничу допомогу (а.с. 26-33), а саме: договір № 11НП про надання правової допомоги від 12.02.2018, здавання № 5 до Договору № 11 НП про надання правової допомоги від 12.02.2018, акт виконаних робіт № 5 від 21.10.2019, квитанцію на суму 3000 грн.

З акту наданих послуг встановлено, що вартість наданих послуг у розмірі 3000 грн. складається із написання та направлення до суду позовної заяви.

Колегія суддів зауважує, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у разі, якщо відповідач заперечує визначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, він зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Матеріали справи свідчать, що відповідачами відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не було заявлено та жодних доводів щодо неспівмірності понесених витрат - не наведено, як і не зазначено обставин, які б спростували відповідний розмір судових витрат.

За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3600 грн. та стягнення цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року по справі № 520/10853/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області щодо ненадання повної відповіді на інформаційний запит Моісеєнко Олени Миколаївни від 30 липня 2019 року.

Зобов`язати Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області надати ОСОБА_1 повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 30 липня 2019 року.

Стягнути з Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 2,смт. Мартове,Печенізький район, Харківська область,62820, код ЄДРПОУ 04397804 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. та витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді (підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 21.04.2020 року