Постанова

від 15.04.2020 по справі 910/7265/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/7265/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.04.2020 року у справі №910/7265/19 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019, повний текст якого складено 13.12.2019

у справі №910/7265/19 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Новітнє обладнання

до товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп

про стягнення 225 698,30 грн.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю Новітнє обладнання (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп 388 862,00 грн, з яких: 225 698,30 грн штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару та 163 163,70 грн штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання щодо виконання робіт.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив виконання передбачених договором поставки №172010 від 20.10.2017 зобов`язань щодо поставки товару та виконання робіт з монтажу товару.

26.09.2019 позивач подав до Господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог до 225 698,30 грн, з яких: 52 084,22 грн пені та 173 614,08 грн 20% штрафу за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 позов задоволено частково та присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп на користь товариства з обмеженою відповідальністю Новітнє обладнання 47 743,87 грн пені, 173 614,08 грн штрафу, 3 320,37 грн судового збору, 19 125,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги. При цьому, суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 8 680,70 грн та штрафу у розмірі 176 614,08 грн і прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Також скаржник просить при вирішенні питання щодо судових витрат зменшити їх суму пропорційно до розміру задоволених вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також скаржник посилається на те, що він по об`єктивним причинам, які не залежали від його волі не виконав своєчасно свої зобов`язання по поставці повару згідно додаткової угоди до договору поставки №172010 від 20.10.2017, що призвело до прострочки виконання зобов`язань на дев`ять календарних днів, а не на одинадцять, як визначив суд першої інстанції.

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції застосовано один і той самий вид неустойки - штраф, чим порушив закріплену у ст.61 Конституції України про недопустимість двічі притягнення до відповідальності за одне і теж саме правопорушення, а також не враховано факт зменшення позовних вимог та в порушення ст.129 ГПК України присуджено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 125,00 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2020, справу №910/7265/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 призначено на 19.02.2020 о 14:40 год.

28.01.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

19.02.2020 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Яковлєва М.Л. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 призначено на 18.03.2020 о 14:00 год.

18.03.2020 учасники справи в судове засідання не з`явились. При цьому, від представника скаржника надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп про відкладення розгляду справи №910/7265/19 задоволено та розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 відкладено на 15.04.2020 о 13:45 год.

15.04.2020 в судове засідання з`явився лише представник позивача, скаржник повторно не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, судом апеляційної інстанції було повідомлено його про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (трекінг номер 0411630435994).

Враховуючи зазначене вище та те, що явка учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу у відсутності зазначеного учасника справи.

15.04.2020 в судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.10.2017 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, був укладений договір поставки №172010 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність) на умовах, вказаних в цьому договорі, покупцеві обладнання та програмні продукти (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму, визначену у виставлених рахунках-фактурах та/або у специфікаціях та/або у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

У відповідності до п.п.1.2, 1.3 Договору постачальник зобов`язується встановити та налаштувати товар, комплектуючі та витратні матеріали до нього, програмні продукти, а також інші супутні та технічні товари з найменуванням, кількістю та цінами, зазначеними у рахунках-фактурах та/або у специфікаціях та/або у видаткових накладних, що є предметом цього договору, у місці та у спосіб, погоджені сторонами, здійснити монтаж, тестування, пусконалагоджувальні роботи, введення в дію та передачу уповноваженим представникам покупця функціонуючого товару (надалі роботи).

22.03.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору (далі - додаткова угода до Договору), відповідно до п.1.1 якої постачальник зобов`язувався поставляти (передавати у власність) покупцеві обладнання для відеоаналітики та відеомоніторингу згідно зі специфікацією товару та робіт (додаток №1 до додаткової угоди) на умовах додаткової угоди та договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму, визначену у специфікації товару та робіт (додаток №1 до додаткової угоди).

Пунктом 3.2 додаткової угоди до Договору сторони погодили, що строк поставки товару постачальником складає 45 робочих днів з дати перерахування покупцем на поточний рахунок постачальника суми попередньої оплати (авансу) в обсязі та порядку узгодженому у п. 2.1 цієї додаткової угоди.

Як свідчать матеріли справи, позивач платіжним дорученням №155 від 29.03.2018 здійснив 100% передплату вартості товару у розмірі 2 931 713,40 грн.

Даний факт сторонами не оспорюється.

Таким чином, виходячи з викладеного відповідач зобов`язаний був поставити товар до 06.06.2018 включно.

На підставі видаткової накладної №РН-0000384 від 04.06.2018 постачальник поставив товар на суму 2 052 829,50 грн, в т.ч. ПДВ 342 138,25 грн, а також на підставі видаткової накладної №РН-0000490 від 18.06.2018 постачальник поставив товар на суму 868 070,40 грн, в т.ч. ПДВ 144 678,40 грн.

Таким чином, викладене свідчить про прострочення з 07.06.2018 поставки товару на суму 868 070,40 грн (видаткова накладна №РН-0000490 від 18.06.2018).

Даний факт скаржником належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76, 77, 79 ГПК України не спростовано.

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, є господарськими за своєю правовою природою та регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Господарського кодексу України при визначенні відповідальності сторін за порушення договірних зобов`язань за спірним договором поставки та застосуванні штрафних санкцій (штрафу та пені).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір визначена частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу статей 217, 230 Господарського кодексу України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, а також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 06.11.2018 у справі №916/174/18.

Пунктом п.5.2 додаткової угоди до Договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару та/або виконання робіт, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,5% від вартості простроченого зобов`язання за кожен день порушення строку. За порушення строку виконання зобов`язання понад 10 (десять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від вартості простроченого зобов`язання, за порушення строку виконання зобов`язання понад 20 (двадцяти) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості простроченого зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені (неустойки), яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.03.2017 по справі №917/889/17 та на яку посилається скаржник.

З огляду на що, сторони на власний розсуд погодили господарсько-правову відповідальність за порушення господарських зобов`язань у вигляді сплати постачальником пені (неустойки) у розмірі 0,5% від вартості простроченого зобов`язання за кожен день порушення строку, а також за порушення строку виконання зобов`язання понад 10 (десять) календарних днів додатково погодили сплату штрафу у розмірі 20% (двадцять відсотків) від вартості простроченого зобов`язання.

Отже, виходячи з приписів статей 217, 230, 232 Господарського кодексу України та статті 627 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції правомірно застосовано до відповідача господарсько-правову відповідальність у вигляді пені та 20% штрафу, так як застосування до постачальника таких штрафних санкцій погоджено в договірному порядку між сторонами та за своєю суттю є застосуванням до постачальника різних санкцій (штраф, пеня) в межах одного виду господарсько-правової відповідальності (як штрафних санкцій).

Відтак, висновки суду першої інстанції за змістом оскаржуваного рішення в цій частині не суперечать приписам статті 61 Конституції України щодо неможливості застосування до порушника подвійної відповідальності за одне і теж правопорушення, зокрема, у сфері господарських відносин.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок штрафних санкції, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 47 743,87 грн та 20% штрафу у розмірі 173 614,08 грн.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки позивачем невірно визначено період нарахування пені.

Стосовно посилань скаржника на те, що судом першої інстанції не було враховано факт зменшення позовних вимог та в порушення ст.129 ГПК України присуджено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 125,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №925/1090/18.

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України витрати пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як встановлено вище, рішенням суду першої інстанції від 04.11.2019 у даній справі позовні вимоги задоволено частково.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем надано належні докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 500,00 грн (договір про надання правової допомоги № 22/05/19-1 від 22.05.2019, додаткова угода №1 від 22.05.2019, акт приймання-передачі наданих послуг, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, квитанція до прибуткового касового ордеру № 3 від 17.10.2019, розрахунки наданих послуг).

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши зазначені вище докази виконаних робіт, колегією суддів встановлено, що в останніх міститься детальний опис виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), а також те, що розмір витрат на оплату цих робіт є співмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Тобто, матеріали справи містять всі необхідні докази в розумінні п.1 ч.2 ст.126 та ст.129 ГПК України, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, що мають бути сплачені.

З огляду на що та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судом першої інстанції правомірно покладено на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 19 125,00 грн.

Посилання скаржника на не врахування судом першої інстанції зменшення позовних вимог, колегією суддів відхиляються з огляду на вище викладене та, оскільки зменшення позовних вимог не впливає на зменшення обсягу наданих послуг адвокатом.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/7265/19 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на товариства з обмеженою відповідальністю Істагрупп .

4.Матеріали справи №910/7265/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 21.04.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

А.І. Тищенко