Рішення

від 21.04.2020 по справі 910/1808/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2020Справа № 910/1808/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС"

до Акціонерного товариства "Завод "МАЯК"

про стягнення 18 220, 14 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ІЕС (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Завод Маяк (далі -відповідач) про стягнення 14 448, 70 грн. - основного боргу, 3 371, 10 грн. - пені, 315, 00 грн. - 3 % річних та 85, 34 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 203 від 28.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ІЕС залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю ІЕС строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.02.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ІЕС надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

12.03.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Завод "МАЯК" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач частково визнає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 14 448, 70 грн та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % від визначеної до стягнення суми.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2018 між Публічним акціонерним товариством "Завод "МАЯК", яке перейменоване на Акціонерне товариство "Завод "МАЯК" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЕС" (далі - постачальник) укладено договір поставки № 203, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується постачати товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти на умовах даного договору.

Предметом поставки є товар, найменування, перелік, характеристики та вартість якого узгоджуються сторонами у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору. Товар поставляється покупцю окремими партіями відповідно до окремої заявки покупця (п. 3.1. договору), що складається за формою, визначеною додатком № 1 до договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, поставка товару відбувається протягом 5-ти календарних днів після 100 % оплати суми замовлення, згідно додатку № 1 даного договору.

Згідно п. 3.5. договору, поставка товару відбувається на умовах FCA (Інкотермс-2010) за рахунок постачальника на склад покупця - м. Київ, проспект Степана Бандери, 8.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює 100 % передоплату вартості обладнання та матеріалів, згідно додатку № 1 до договору, відповідно до рахунку-фактури постачальника.

Загальна сума договору складає загальну вартість всіх партій товару, які будуть поставлені за договором та не може перевищувати 103 728, 44 грн без урахування ПДВ, 17 288, 12 грн - ПДВ, 103 728, 70 грн з ПДВ (п. 4.2. договору).

За умовами п. 5.2. договору, покупець зобов`язаний, зокрема оплачувати товар згідно з умовами, визначеними у цьому договорі.

Відповідно до п. 6.4. договору, у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 20 % вартості товару, за який прострочено оплату.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31.12.2018 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 9.1. договору).

Відповідно до специфікації № 1 від 28.11.2018 до договору № 203 від 28.11.2018 сторони домовились про поставку товару, а саме: електрообігрівач білюкс У2000 у кількості - 24 шт.; бокс наружний 2-4 м у кількості - 11 шт.; автоматичний вимикач 3ф 25 А у кількості - 1 шт.; автоматичний вимикач 3ф 63 А у кількості - 1 шт.; автоматичний вимикач 1ф 20 А у кількості - 12 шт.; автоматичний вимикач 1ф 10 А у кількості - 2 шт.; кабель ВВГ нгд 5х2,5 у кількості - 125 м; кабель ВВГ нгд 3х1,5 у кількості - 90 м; кабель ВВГ нгд 4х1,5 у кількості - 60 м; кабель ВВГ нгд 4х1,5 у кількості - 60 м; кабель ПВ 3,6 у кількості - 5 м; коробка розподільча у кількості - 6 шт; клемніки WAGO 3 - зажимний у кількості - 24 шт.; Рбд 80 у кількості - 6 шт.; кріплення у кількості - 1 шт.; витратні матеріали у кількості - 1 шт. Загальна вартість товару - 103 728, 70 грн з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідно до заявки № 2 від 28.11.2018 позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 14 448, 70 грн., що підтверджується видатковою накладною № 20 від 13.05.2019, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Проте, відповідач за поставлений товар за вказаною видатковою накладною не розрахувався, внаслідок чого за Акціонерним товариством "Завод "МАЯК" утворилась заборгованість у розмірі 14 448, 70 грн.

При цьому, листом № 1252/100 від 20.11.2019 відповідачем було надано відповідь на претензію позивача № 339 від 24.05.2019, в якому повідомлено, що на грошові кошти товариства, що містяться на всіх відкритих рахунках накладено арешт в рамках виконавчих проваджень, у зв`язку з чим у відповідача відсутні кошти для здійснення розрахунку з позивачем, в той же час відповідач зазначив про здійснення всіх можливих заходів для погашення заборгованості.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 14 448, 70 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 371, 10 грн. - пені за період з 14.05.2019 по 03.02.2020, 315, 00 грн. - 3 % річних за період з 14.05.2019 по 03.02.2020 та 85, 34 грн - інфляційних втрат за період з 14.05.2019 по 03.02.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 203 від 28.11.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 14 448, 70 грн., що підтверджується видатковою накладною № 20 від 13.05.2019, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 14 448, 70 грн.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює 100 % передоплату вартості обладнання та матеріалів, згідно додатку № 1 до договору, відповідно до рахунку-фактури постачальника.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/712/17 та від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, тобто з 14.05.2019, оскільки видаткова накладна № 20, за якою отримано товар складена та підписана сторонами 13.05.2019.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 203 від 28.11.2018 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 14 448, 70 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 371, 10 грн. - пені за період з 14.05.2019 по 03.02.2020, 315, 00 грн. - 3 % річних за період з 14.05.2019 по 03.02.2020 та 85, 34 грн - інфляційних втрат за період з 14.05.2019 по 03.02.2020.

Відповідно до п. 6.4. договору, у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 20 % вартості товару, за який прострочено оплату.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання, оскільки розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 2 471, 72 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період не більше 6 місяців з 14.05.2019 по 14.11.2019 нарахована на суму боргу 14 448, 70 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 315, 00 грн. - 3 % річних за період з 14.05.2019 по 03.02.2020 та 85, 34 грн - інфляційних втрат за період з 14.05.2019 по 03.02.2020, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки № 203 від 28.11.2018, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 315, 00 грн. - 3 % річних за період з 14.05.2019 по 03.02.2020 та 85, 34 грн - інфляційних втрат за період з 14.05.2019 по 03.02.2020.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" підлягають задоволенню частково.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 4.1 в частині оплати поставленого товару та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

В даному випадку суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення оплати поставленого товару.

Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.

Беручи до уваги викладене, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем зобов`язань за договором поставки № 203 від 28.11.2018, враховуючи майновий стан обох сторін, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 17 500, 00 грн.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Суд зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів на підтвердження надання правової допомоги адвокатом, відповідна угода про надання послуг щодо ведення справи у суді з актом наданих послуг та/або належно оформлена довіреність, видана позивачем, копія свідоцтва адвоката, який представляв інтереси позивача або оригінал ордеру адвоката, у матеріалах справи відсутні.

При цьому, додане до позовної заяви платіжне доручення № 1061 від 03.12.2019 не приймається судом як належний доказ на підтвердження оплати наданої правничої допомоги, оскільки як вбачається з призначення платежу грошові кошти у розмірі 17 500, 00 грн сплачені позивачем для поповнення поточного рахунку НОМЕР_2 ІПН НОМЕР_1 (за надання юридичних послуг зг. рах. 9 від 25.11.2019) без ПДВ, тобто з вказаного платіжного доручення не вбачається на підставі якого договору та за які саме надані юридичні послуги сплачені позивачем кошти.

Крім того, питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, а саме угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони.

Тож, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 17 500, 00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "МАЯК" (пр. Степана Бандери, буд. 8, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код - 14307423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЕС" (вул. Лебедєва-Кумача, буд. 7-В, офіс 109, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код - 38303794) 14 448 (чотирнадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн 70 коп. - заборгованості, 2 471 (дві тисячі чотириста сімдесят одну) грн 72 коп. - пені, 315 (триста п`ятнадцять) грн. 00 коп. - 3 % річних, 85 (вісімдесят п`ять) грн. 34 коп. - інфляційних втрат та 1 998 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто вісім) грн. 24 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков