Ухвала

від 21.04.2020 по справі 1.380.2019.001300

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 квітня 2020 року

Київ

справа №1.380.2019.001300

адміністративне провадження №К/9901/9436/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001300 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служба у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій,

УСТАНОВИВ:

09 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до Львівського окружного адміністративного суду заяву про стягнення з Управління Служба у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - відповідач 1), Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - відповідач 2) судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 1.380.2019.001300 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служба у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року, повернуто ОСОБА_1 без розгляду заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служба у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій на підставі частини другої статті 167 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Повертаючи заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.001300 вирішено питання щодо стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу (за заявою позивача від 06 серпня 2019 року) та вказано, що судові витрати стягненню зі сторін не підлягають. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є очевидно безпідставною, оскільки стосується питання, яке вже вирішено судом.

Згідно частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, 05 серпня 2019 року позивач звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, а також встановити п`ятиденний термін після ухвалення рішення суду для подання доказів сплати витрат на правничу допомогу. До вказаної заяви позивачем долучені підтверджуючі документи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.001300 у задоволенні заявленого позову відмовлено. При цьому, судом роз`яснено, що у зв`язку з відмовою в задоволенні заявлених позовних вимог підстави для стягнення будь-яких судових витрат на користь позивача відсутні.

Після розгляду справи по суті позивач подав до Львівського окружного адміністративного суду 09 грудня 2019 року заяву, де просив стягнути з відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7800 грн.

З системного аналізу приписів статей 139, 143 КАС України, слідує, що вирішення питання розподілу судових витрат здійснюється за загальним правилом, яке визначено в частині першій статті 139 КАС України.

Зокрема, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тобто, результат вирішення спору перебуває в безпосередньому зв`язку із можливістю повернення на користь позивача понесених судових витрат.

У випадку відмови у задоволенні заявленого позову позивач самостійно несе тягар сплати судових витрат, при цьому, за загальним правилом, такі йому не відшкодовуються.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подача позивачем заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу після винесення судового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, не переслідує мети реального відшкодування понесених судових витрат і носить формальний характер (при цьому, копія такої заяви долучена до матеріалів справи і може бути врахована в разі зміни розподілу судових витрат судом вищої інстанції).

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що підстави для винесення додаткового рішення по справі в силу статті 252 КАС України є відсутніми, оскільки суд першої інстанції вирішив питання про розподіл судових витрат під час вирішення справи по суті є обґрунтованим.

Відповідно до приписів частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, повертаючи заяву про стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу без розгляду, вірно застосував положення частини другої статті 167 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини шостої статті 139 КАС України розподіл судових витрат змінюється у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення та ухвалить нове.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другої, третьої цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001300 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служба у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про визнання протиправними та скасування наказів, спонукання до вчинення певних дій.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М.Соколов

Судді Верховного Суду