Рішення

від 01.04.2020 по справі 223/1014/19

ВУГЛЕДАРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 223/1014/19

Провадження номер: 2/223/53/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2020 р. м. Вугледар

Вугледарський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дочинець С.І., при секретарі Лифенко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вугледарського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні.

Позовні вимоги позивачка мотивує тим, що вона у період з 03 травня 2018 року по 30 листопада 2018 року знаходилась у трудових відносинах з ТОВ РЕНТ-ГРУПП , однак наказом №15-к/тр від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 була звільнена, а тому останнім днем її роботи у відповідача є 30 листопада 2018 року. Під час перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем, останнім була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 9178,00 гривень та компенсація за невикористані 14 днів відпустки в розмірі 4405,38 гривень. Однак, в день звільнення - 30 листопада 2018 року відповідач не повідомив ОСОБА_1 про нараховані суми належні при здійсненні та не здійснив виплату належних коштів, що свідчить про існування заборгованості в розмірі 13583,38 гривень та є порушенням вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Тому, з ТОВ РЕНТ-ГРУПП підлягає стягненню у судовому порядку 13583,38 гривень, а у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільнені позивачки, з останнього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку. Окрім того, враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачкою ТОВ РЕНТ-ГРУПП не здійснив, досить стійке матеріальне становище відповідача, тривалість затримки розрахунку, розмір заборгованості, а саме, заборгованість за повний місяць та компенсація за невикористані дні відпустки, а також, те, що ОСОБА_1 була змушена здійснити додаткові дії для забезпечення себе та її родини, остання оцінює спричинену їй моральну шкоду в розмірі 20000,00 гривен.

Тому, позивачка просить суд стягнути з ТОВ РЕНТ-ГРУПП на її користь: 13583,38 гривень - сум належних виплаті при звільненні; середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення; моральну шкоду у розмірі 20000,00 гривень; 3000,00 гривень - витрати на правничу допомогу; 768,40 гривень - втрати зі сплати судового збору.

Позивачка ОСОБА_1 про місце, дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку СМС-повідомлення щодо документу Судова повістка-повідомлення про виклик в судове засідання (а.с. 41).

Відповідача про місце, дату та час розгляду справи 28 листопада 2019 року був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с 27).

Від ТОВ РЕНТ-ГРУПП 27 листопада 2019 року на адресу суду надійшло письмове клопотання про продовження відповідачу строку на написання та надання обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву та відкладення судового засідання на іншу дату (а.с. 29).

Ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 28 листопада 2019 року вищезазначене клопотання відповідача задоволено, судове засідання з розгляду справи відкладено на іншу дату, встановлено ТОВ РЕНТ-ГРУПП додатковий строк для подання відзиму на позов до 09 січня 2020 року.

Про місце, дату та час проведення наступного судового засідання 01 квітня 2020 року з розгляду справи ТОВ РЕНТ-ГРУПП був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с 43). Відзив на позов, зустрічний позов, додаткові докази від відповідача на адресу суду не надходили.

Від відповідача не надходило клопотань про розгляд справи у поряду загального позовного провадження.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, передбачених ч. ч. 5, 7 ст. 279 ЦПК України, від сторін не надходило.

Судом встановлено, що позивачка з 03 травня 2018 року працювала у ТОВ РЕНТ-ГРУПП на посаді провідного інженера з узгоджувальної роботи, а 30 листопада 2018 року була звільнена з зазначеного підприємства за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу №15-к/тр від 30 листопада 2018 року (а.с. 7-8).

Відповідно до наказу ТОВ РЕНТ-ГРУПП про припинення трудового договору №15-к/тр від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 провідного інженера з узгоджувальної роботи звільнено 30 листопада 2018 року за згодою сторін. Компенсація за 14 днів відпустки (а.с. 15).

Згідно виписок по зарахуванню цільових надходжень по картці, наданої Акціонерним товариством Комерційний банк ПРИВАТБАНК , останній платіж, який ОСОБА_1 отримувала від ТОВ РЕНТ-ГРУПП був здійснений 06 листопада 2018 року - заробітна плата за жовтень 2018 року у сумі 7388,29 гривень (а.с. 11-12, 13-14).

З наданого до суду витягу з індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що ТОВ РЕНТ-ГРУПП у листопаді 2018 року було виплачено суму грошових коштів у розмірі 13583,38 гривень, однак встановити яка саме особа є застрахованою, якій особі здійснювалось нарахування та виплата сум заробітку для нарахування пенсії з зазначеного витягу неможливо (а.с. 9).

Сторонами не надано до суду жодного доказу щодо розміру заробітної плати (посадового окладу) ОСОБА_1 , її складових та/або будь-яких інших виплат отримуваних позивачкою від підприємства, кількості фактично відпрацьованих нею робочих днів, перебування ОСОБА_1 у відпустках та/або періодів її тимчасової непрацездатності.

Суд, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, дослідивши які вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 рудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року по справі №521/6687/17.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 30 листопада 2018 року була звільнена з ТОВ РЕНТ-ГРУПП за згодою сторін, та як стверджує позивачка, у день звільнення відповідач не здійснив з останньою розрахунок щодо виплати всіх сум, що належали їй від підприємства, зокрема, заробітної плати за листопад 2018 року та компенсації за 14 днів невикористаної відпустки, а тому просить суд стягнути з відповідача на її користь суми належні виплаті при звільненні у розмірі 13583,38 гривень.

Сторонами не оспорюється та у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що при звільненні ОСОБА_1 підлягали компенсації 14 днів невикористаної відпустки, що підтверджується наказом ТОВ РЕНТ-ГРУПП про припинення трудового договору №15-к/тр від 30 листопада 2018 року.

Так, з наданих до суду виписок по картковому рахунку позивачки, вбачається, що у період з червня 2018 року по листопад 2018 року на рахунок ОСОБА_1 від відповідача щомісячно нараховувалась грошова сума у розмірі 7388,29 гривень, однак встановити чи є зазначена грошова сума посадовим окладом, чи у зазначену суму окрім окладу входять також інші виплати (доплати, премії, надбавки, тощо), а також неможливо визначити чи є такі виплати постійними, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити заробітну плату ОСОБА_1 за листопад 2018 року.

Більш того, з наданих суду доказів не вбачається, чи працювала ОСОБА_1 у листопаді 2018 року, чи перебувала у зазначеному місяці у відпустці, або перебувала на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, з наданих до суду документів та доказів неможливо визначити суму заробітку ОСОБА_1 за листопад 2018 року.

При цьому, суд звертає увагу, що при звільненні працівника виплаті підлягає сума невиплаченої заробітної плати, а не його середня заробітна плата.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача 13583,38 гривень, яка складається з заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 4405,38 гривень позивача не конкретизує та не надає жодних доказів/розрахунків на підтвердження того, що така компенсація за 14 днів невикористаної відпустки становить саме 4405,38 гривен.

Суд приймає до уваги, що позивачка працювала на зазначеному підприємстві менше року, а саме з 03 травня 2018 року по 30 листопада 2018 року, обчислення середньої заробітної плати останньої для виплати компенсації за невикористані відпустки, у відповідності до вимог п. 2 Розділу ІІ Період, за яким обчислюється заробітна плата Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, має здійснюватися виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Однак, враховуючи, що сторонами не надано жодного доказу на підставі якого суд мав би можливість визначити які виплати та в якому розмірі отримувала позивача за період роботи у відповідача, а як наслідок суд позбавлений можливості встановити середній заробіток останньої та визначити розмір компенсації за 14 днів невикористаної відпустки, яка підлягала до сплати позивачці при звільненні.

З огляду на викладене, зважаючи на необґрунтованість та недоведеність вимог позову в частині стягнення з ТОВ РЕНТ-ГРУПП на користь ОСОБА_1 сум належних виплаті при звільненні у розмірі 13583,38 гривень, суд приходить до висновку про доцільність та необхідність в їх задоволенні відмовити.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Так, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При визначенні середньої заробітної плати слід керуватися вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

З п. 2 Порядку вбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

З аналізу вищезазначених положень Порядку вбачається, при розрахунку середньомісячної заробітної плати не приймаються до уваги місяці в яких працівник перебував у відпустці та періоди його тимчасової непрацездатності.

Судом встановлено, що позивачка була звільнена з роботи 30 листопада 2018 року, а тому вересень та жовтень 2018 року, є місяцями, які передували звільненню, однак з наданих суду доказів не вбачається, чи працювала ОСОБА_1 у зазначені місяці, чи перебувала у відпустці, або перебувала на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому, суд не має можливості встановити, які саме місяці слід враховувати для здійснення розрахунку середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 .

Окрім того, жодною зі сторін не надано доказів, на підставі яких, суд мав би можливість встановити режим та графік роботи позивачки, кількість фактично відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів за два повні місяці перед звільненням, а також суду не надано будь-якого доказу або документу на підставі якого можна було б встановити розмір заробітної плати ОСОБА_1 отриманої останньою за два повні місяці перед звільненням.

З огляду на викладене, за наявними в матеріалах справи доказами, суд позбавлений можливості перевірити зазначений ОСОБА_1 у позові розрахунок, а також самостійно визначити середньоденний заробіток позивачки, а тому і визначення розміру компенсації останній середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неможливим.

Також, слід зауважити, що сторонами не було заявлено клопотань про витребування будь-яких доказів, зокрема, доказів щодо режиму та графіку роботи позивачки, розміру заробітної плати (посадового окладу), її складових, періодів перебування останньої у відпустках, а також періодів тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .

Суд, вважає необхідним наголосити на тому, що доказування у цивільному судочинстві та рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, припущеннях щодо п`ятиденного робочого тижня, восьмигодинного робочого дня, розміру та складових заробітної плати, розмірів середньоденного та середнього заробітків.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що у відповідності до положень статей 12 та 13 Цивільного процесуального кодексу України сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, саме на сторони покладено обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вони посилаються, а суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд приймаючи до уваги, що з наданих сторонами до суду документів та доказів неможливо перевірити наданий позивачкою розрахунок, встановити середньоденний заробіток останньої та визначити розмір компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає доцільним та необхідним відмовити в задоволенні вимог позову в частині стягнення з ТОВ РЕНТ-ГРУПП на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 20000,00 гривень, суд виходить з наступного.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, враховуючи, що в судовому засіданні не було встановлено у діях відповідача порушень та/або обмежень прав та/або законних інтересів позивачки, суд не знаходить правових підстав для задоволення вимог позову в частині стягнення з ТОВ РЕНТ-ГРУПП на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, а тому вважає необхідним відмовити в їх задоволенні.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на правову допомогу та судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що суд дійшов висновку про не доцільність задоволення вимог позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні в повному обсязі, у відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, суд не вбачає будь-яких правових підстав для стягнення з ТОВ РЕНТ-ГРУПП на користь позивачки витрат на правову допомогу та судового збору, а тому в дані частині вимог позову слід відмовити.

Оскільки, відповідно до вимог статті 279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.43, 47 Конституції України, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. 23 Цивільного кодексу України, п. п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 рудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , ст. ст. 12, 13, 76, 77, 80-83, 133, 137, 141, 247, 258, 263-265, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні вимог позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Вугледарський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Вугледарського

міського суду Донецької області Дочинець С.І.