Постанова

від 28.07.2020 по справі 223/1014/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/2516/20

223/1014/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року місто Маріуполь

справа № 223/1014/19

провадження № 22-ц/804/2516/20

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого Пономарьової О.М.,

суддів Мальцевої Є.Є., Ткаченко Т.Б.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області у складі судді Дочинця С.І. від 01 квітня 2020 року,

в с т а н о в и в:

30 вересня 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП (далі ТОВ РЕНТ-ГРУПП ) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка у період з 03 травня 2018 року по 30 листопада 2018 року знаходилася у трудових відносинах з ТОВ РЕНТ-ГРУПП , наказом №15-к/тр від 30 листопада 2018 року звільнена, а тому останнім днем її роботи у відповідача є 30 листопада 2018 року.

Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем останнім нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 9 178,00 грн та компенсація за невикористані 14 днів відпустки в розмірі 4 405,38 грн.

У день звільнення - 30 листопада 2018 року відповідач не повідомив ОСОБА_1 про нараховані суми, належні до виплати при звільненні, та не здійснив виплату вказаних коштів, що свідчить про існування заборгованості в розмірі 13 583,38 грн та є порушенням вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Позивач просила стягнути з ТОВ РЕНТ-ГРУПП 13 583,38 грн заборгованості та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, а також спричинену їй моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн, оскільки остаточний розрахунок при звільненні відповідач не здійснив, враховуючи тривалість затримки розрахунку, розмір заборгованості за повний місяць та компенсації за невикористані дні відпустки, а також, те, що позивач була змушена здійснити додаткові дії для забезпечення себе та її родини. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача 3 000,00 гривень - витрати на правничу допомогу; 768,40 гривень - втрати по сплаті судового збору.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 01 квітня 2020 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ТОВ РЕНТ-ГРУПП про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що, не зважаючи на те, що сторонами не оспорено факту того, що при звільненні ОСОБА_1 підлягали компенсації 14 днів невикористаної відпустки, сторонами не надано доказів, на підставі яких суд мав би можливість визначити які виплати та в якому розмірі отримувала позивач за період роботи, а як наслідок - суд позбавлений можливості встановити середній заробіток позивач та визначити розмір компенсації за 14 днів невикористаної відпустки. Суду не надано доказів, чи працювала ОСОБА_1 у листопаді 2018 року, чи перебвала у відпусці або на лікарняному, тож суд не зміг визначити суму заробітку.

Відмовляючи у задволенні вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд також послався на відсутність доказів, на підставі яких суд міг би встановити режим та графік роботи позивача, кількість фактично відпрацьованих днів перед звільненням та встановити розмір заробітної плати для розрахунку суми середнього заробітку.

07 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 01 квітня 2020 року та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в частині стягнення 13 583 грн 38 коп. (заробітна плата за листопад 2018 року та компенсація за невикористані дні відпустки), стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку та 3 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час звільнення відповідач не надав їй жодного документу на підтвердження розміру сум, що належать їй при звільненні, проте, вона самостійно надала суду достатньо доказів того, що знаходилася в трудових відносинах з відповідачем, отримувала заробітну плату та мала нарахування ще у листопаді 2018 року, а саме: роздруківку з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індівідуальних відомостей про застраховану особу, де зазначений розмір заробітку - 9 178 грн щомісячно, а за листопад 2018 року - 13 583 грн 83 коп., кількість робочіх днів - повна (в довідці вказано розмір заробітної плати за місяць - 9 178 грн); роздруківку з особистого кабінету Веб-порталу електронних послуг ПФУ та роздруківка з карткого рахунку. Ці документи є належними та допустими доказами, які в повній мірі підтверджують обгрунтованість її позовіних вимог.

Правом подачи відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції інстанцій оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за листопад 2018 року, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим апеляційний суд переглядає оскаржуване рішення в апеляційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником в апеляційній скарзі.

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої воно має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 03 травня 2018 року працювала у ТОВ РЕНТ-ГРУПП на посаді провідного інженера з узгоджувальної роботи, а 30 листопада 2018 року звільнена з зазначеного підприємства за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу №15-к/тр від 30 листопада 2018 року про припинення трудового договору. Компенсація за 14 днів відпустки (а.с. 7-8, 15).

Відповідно до виписок по зарахуванню цільових надходжень по картці, наданої Акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк , останній платіж, який ОСОБА_1 отримувала від ТОВ РЕНТ-ГРУПП був здійснений 06 листопада 2018 року - заробітна плата за жовтень 2018 року у сумі 7 388,29 гривень (а.с. 11-12, 13-14).

З роздруківки з особистого кабінету позивача Веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (витягу з індивідуальних відомостей про застраховану особу) вбачається, що ТОВ РЕНТ-ГРУПП у листопаді 2018 року страхові внески сплачені з заробітку позивачки 13 583,38 гривень, кількість днів стажу в місяці 30 днів (а.с. 9, 55-57).

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частинами 1,2 ст. 83 КзпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

При цьому визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст. ст. 12, 81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була звільнена 30 листопада 2018 року, про що свідчить копія наказу від 30 листопада 2018 року № 15-к/тр та запис в трудовій книжці, тобто останнім днем її роботи було 30 листопада 2018 року.

З наданих позивачем письмових доказів вбачається, що з нею не проведений відповідачем розрахунок, а саме: не виплачена заробітна плата за листопад 2018 року у розмірі 9 178,00 гривень та компенсація за невикористані 14 днів відпустки в розмірі 4 405,38 гривень.

Висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вимог позивачки не можна вважати правильними, оскільки вони спростовуються наданими письмовими доказами, які відповідач не оспорив та не спростував.

Про звернення позивачки до суду з вказаним позовом відповідачу було відомо, оскільки 27 листопада 2019 року до суду першої інстанції ним направлено клопотання про надання строку для підготовки до судового засідання, в якому ніяких заперечень проти позовних вимог ОСОБА_1 висловлено не було.(а.с.29).

Після задоволення вказаного клопотання відповідача судом першої інстанції представник відповідача в судове засідання так і не з`явився, ніяких заперечень на спростування вимог позивачки суду першої інстанції не надав.

Копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження відповідачем отримані 20 липня 2020 року, проте відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зазначив, що аналіз статтей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27 січня 2020 року дійшов висновку, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

Таким чином, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню невиплачена заробітна плата за листопад 2018 року в розмірі 9 178,00 грн та компенсація за невикористані 14 днів відпустки в рзмірі 4 405,38 грн.

Оскільки закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, то у разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяця роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Щомісячний розмір оплаті праці позивачки за вересень та жовтень 2018 року становить 9 178 грн.

Загальна кількість відпрацьованих днів у вересні та жовтні 2018 року - 42 (вересень-20, жовтень-22 дні).

Середньоденний заробіток позивачки складає 437,04 грн ( 9 178 грн + 9 178 грн) : 42 дні).

Час затримки розрахунку з 1 грудня 2018 року по день ухвалення рішення 28 липня 2020 року становить 411 робочих днів. Розмір середнього заробітку за час затрики розрахунку за вказаний період складає 179 623,44 грн (437,04 грн ? 411 днів).

Проте, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві апеляційний суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, є підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує: розмір простроченої заборгованості роботодавця; період затримки виплати заборгованості; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача; дії позивача та відповідача у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, у якій зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Встановлено, що позивач звернулася до суду з вказаним позовом у вересні 2019 року, тобто через десять місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 30 листопада 2018 року, заборгованість відповідача складається з невиплати заробітної плати за один місяць та компенсації за14 днів невикористаної відпустки.

Отже, враховуючи вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та встановлені обставини справи, апеляційний суд з огляду на очевидну неспівмірність розрахованої суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, діями відповідача, який незважаючи на звернення позивачки до суду, так і не провів з нею разрахунок, дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат буде сума 80 000,00 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог і стягнення з ТОВ РЕНТ-ГРУПП на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плата за листопад 2018 року у розмірі 9 178,00 грн, компенсації за невикористані 14 днів відпустки в розмірі 4 405,38 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 80 000 грн.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України апеляційний суд в постанові вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката пядлягають розподілу між сторонами разщом із іншими судовими витратами.

Апеляційний сд вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, оскільки їх розмір підтверджений наданими доказами, є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову

При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 768,40 грн. При подачі апеляційної скарги позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1 152,60 грн. Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 належить стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 768,40 грн, у відшкодування витрат по сплаті судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, - 1152,60 грн, а всього у відшкодування витрат по сплаті судового збору стягнути 1 921,00 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 01 квітня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати та в цій частині ухвалитии нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП (ЄДРПОУ 42098291, вул. Зрошувальна, буд. 5, м. Київ, п.і. 02099) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Тамбовка Харабалинського району Астраханської області, ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованаза адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за листопад 2018 року в сумі 9 178 (дев`ять тисяч сто сімдесят вісім) грн 00 коп., компенсацію за невикористані дні віпустки в розмірі 4 405 (чотири тисячі чотириста п`ять) грн 38 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 80 000(вісімдесят тисяч) грн 00 коп., а всього 93 583,38 грн, з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-ГРУПП (ЄДРПОУ 42098291, вул. Зрошувальна, буд. 5, м. Київ, п.і. 02099) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Тамбовка Харабалинського району Астраханської області, ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на відшкодування понесених судових витрат: на правничу допомогу 3 000 (три тисячі ) гривень, по сплаті судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді Є.Є. Мальцева

Т.Б. Ткаченко