Постанова

від 16.04.2020 по справі 524/5554/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/5554/19 Номер провадження 22-ц/814/1125/20Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Чумак О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Гаражного кооперативу "Синтез"

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2020 року (повний текст складено 10.02.2020 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу "Синтез" про усунення перешкод у користуванні майном, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з даним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він є членом гаражного кооперативу СИНТЕЗ і власником гаражу АДРЕСА_4 , який збудував у 1993 році. При цьому, членські внески сплачував невчасно, проте це не давало відповідачу права чинити йому перешкоди у користуванні гаражем.

З урахуванням наведеного прохав усунути йому перешкоди у користуванні гаражем в„– АДРЕСА_4, шляхом зобов`язання уповноважених осіб гаражного кооперативу Синтез вивезти бетонні блоки та інші перешкоди від воріт гаража.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу "Синтез" про усунення перешкод у користуванні майном, задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні гаражем, для чого зобов`язано Гаражний кооператив СИНТЕЗ (ідентифікаційний код юридичної особи 21063884, місцезнаходження: 39610, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська) прибрати бетонні блоки від воріт гаражу № АДРЕСА_4 .

Стягнуто з Гаражного кооперативу СИНТЕЗ (ідентифікаційний код юридичної особи 21063884, місцезнаходження: 39610, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_3 ) сплачений ним судовий збір в сумі 793,40 грн.

У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказують, що матеріалами справи не доведено та судом не установлено, що відповідачем здійснено будь-які дії, що обмежують право власності позивача. При цьому, на думку апелянта, право власності позивача на спірний гараж на підставі належних доказів не підтверджено, а наявність боргу ОСОБА_1 перед відповідачем є не оспорюваним фактом.

Вважають, що висновок місцевого суду про те, що відповідач вчинив неправомірні дії, внаслідок яких позивач позбавлений права користуватися гаражем, є необґрунтованим і безпідставним, оскільки доступу до гаражу позивач не позбавлявся.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, прохав залишити його в силі.

Вказує, що у лютому 2017 році між ним та головою гаражного кооперативу стався конфлікт, внаслідок чого належний позивачу гараж було відключено від енергопостачання, у зв`язку з наявною заборгованістю. Енергопостачання не відновлено по теперішній час. При цьому, в лютому 2018 року голова кооперативу відмовився приймати плату членських внесків від позивача, у зв`язку з наявною заборгованістю в сумі 240 грн.

Зауважує, що у належному йому, ОСОБА_1 , гаражі він зберігає не лише автомобіль, а й продукти харчування. Попри це, .06.03.2019 року, під керуванням голови гаражного кооперативу було заварено ворота належного позивачу гаража в„–АДРЕСА_4 . Наступного дня позивач зрізав замок, щоб забрати продукти харчування. Після чого, 13.03.2019 року ворота знов було заварено відповідачем, що усунуто позивачем наступного дня. В подальшому, 14.03.2019 року, за вказівкою голови гаражного кооперативу, доступ до належного позивачу гаража було перекрито трьома бетонними блоками.

Вказані дії позивач вважає протиправними та прохав усунути йому перешкоди у користуванні власністю.

Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, позивач ОСОБА_1 є членом гаражного кооперативу та власником гаражу № АДРЕСА_4 .

Також, місцевим судом вірно установлено, що право власності позивача на гараж № АДРЕСА_4 не підтверджується правовстановлюючими документами, проте відповідач визнає за позивачем право власності на гараж як на такий, що був збудований за його кошти. Окрім того, установлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться гаражний бокс, перебуває у користуванні кооперативу.

Окрім того, установлено та не спростовано сторонами по справі, що позивач несвоєчасно сплачує членські внески, має непогашену заборгованість, що і стало причиною конфлікту між сторонами.

11.04.2019 року, на підставі заяви ОСОБА_1 , було внесено відомості до ЄРДР за № 12019170090001267, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України (самоуправство) (а.с.19).

Постановою слідчого СВ Кременчуцького ВП ГУПН України в Полтавській області Власенко Я.С. від 13.04.2019 року кримінальне провадження № 12019170090001267, внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, закрито, у зв`язку з відсутністю складу злочину (а.с.4).

Ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25.06.2019 року визнано протиправною та скасовано постанову слідчого СВ Кременчуцького ВП ГУ НП в Полтавській області Власенко Я.С. від 13 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019170090001267 від 11 квітня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України (а.с.16-18).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що, внаслідок неправомірних дій відповідача, ОСОБА_1 позбавлений права користування гаражем, а також автомобілем, на вимоги позивача про звільнення його гаража відповідач не реагує, а тому наявні підстави для захисту прав ОСОБА_1 на підставі ст.391 ЦК України.

Такі висновки місцевого суду в повній мірі відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Так, матеріалами справи достеменно установлено, що неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні належному йому гаражем.

Як убачається з Постанови про закриття кримінального провадження від 13.04.2019 року (а.с.4-5) та протоколу допиту свідка ОСОБА_2 (голова гаражного кооперативу Синтез ) від 13.04.2019 року (а.с.7-8), 06 чи 07 квітня відповідачем було поставлено 3 блоки бетонні до гаражу № АДРЕСА_4 ОСОБА_1 на підставі акту від 13.03.2019 року, де поставили підписи всі члени комісії. Тобто рішення було прийнято колегіально. Бетонні блоки відповідачем було постановлено до повного погашення боржником заборгованості. Після чого блоки буде забрано та розблоковано гараж в„–АДРЕСА_4 для користування. Дане рішення було прийнято після кількох засідань та попереджень. На зауваження кооперативу ОСОБА_1 не реагує, платити не хоче, нічим це не мотивуючи.

Наведене вище спростовує посилання апелянта на те, що висновок місцевого суду про те, що відповідач вчиняв неправомірні дії, внаслідок яких позивач позбавлений права користуватися гаражем, є необґрунтованим і безпідставним, оскільки доступу до гаражу позивач не позбавлявся. Доказів законності відповідних дій відповідачем не надано.

При цьому, оскільки в добровільному порядку відповідач відповідні перешкоди не усуває, то порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 1 пункту 1 Першого Протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини, останній чітко зазначає, що друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише на умовах, передбачених законом (рішення у справі Україна-Тюмень проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), N 22603/02, п. 49 від 22 листопада 2007 року).

Оскільки матеріалами справи в повній мірі підтверджено факт протиправного обмеження відповідачем права позивача в користуванні належним йому гаражем, то суд першої інстанції, вірно визначившись з характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, що підлягають до застосування, прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що право власності позивача на спірний гараж на підставі належних доказів не підтверджено, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки відповідне право позивача місцевим судом установлено в судовому засіданні та сторонами не заперечувалось.

Твердження апелянта, як на підставу відмови в позові на наявність боргу ОСОБА_1 перед відповідачем, що є не оспорюваним фактом, колегія суддів до уваги також не приймає, оскільки матеріалами справи на підставі належних та допустимих доказів, наприклад, Статуту Товариства відповідача, не установлено наявність у апелянта права на обмеження у праві користування членів гаражного кооперативу належними їм гаражами у разі наявності у них боргу зі сплати членських внесків.

Інші доводи апеляційної скарги не містять нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Разом із тим місцевим судом було здійснено неправильний розподіл судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно квитанції №0.0.1423977522.1 від31.07.2019 року, ОСОБА_1 було сплачено 768,40 грн. судового збору, комісія банку становила 25,00 грн. (а.с.1).

Проте, місцевий суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат, помилково в рішенні визначив до стягнення з відповідача на корись позивача, у відшкодування понесених судових витрат, кошти в суді 793,40 грн., при цьому комісія банку не є судовими витратами та компенсації, в порядку ст.141 ЦПК України, не підлягає.

Відтак, рішення місцевого суду в частині судового збору підлягає зміні, а саме до стягнення необхідно визначити суму в 768,40 грн.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Гаражного кооперативу "Синтез",- задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2020 року в частині судового збору, - змінити, стягнувши з Гаражного кооперативу СИНТЕЗ (ідентифікаційний код юридичної особи 21063884, місцезнаходження: 39610, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_3 ) сплачений ним судовий збір в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ О.Ю. Кузнєцова

О.В. Чумак