Постанова

від 16.04.2020 по справі 638/509/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/509/19 Головуючий суддя І інстанції Іващенко С. О.

Провадження № 22-ц/818/1926/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Іващенко С.О., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Вовчанського районного суду Харківської області, Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив відшкодувати йому моральну шкоду у зв`язку з неправомірним притягненням його до адміністративної відповідальності та призначення покарання у вигляді адміністративного арешту та сягнути на його користь 2000000,00 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу.

В обґрунтування позову посилався на те, що 14 листопада 2016 року користуючись законним правом відповідно чинного законодавства він здійснював відеозйомку за допомогою мобільного телефону відкритого судового засідання під головуванням судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І.С., яка висловила вимогу вимкнути відеозйомку. На питання позивача, обґрунтувати вимогу заборони проводити відеозапис судового засідання, суддею була оголошена перерва, а після продовження розгляду справи до зали судового засідання запросила працівників поліції, які за вимогою судді та без з`ясування обставин вивели позивача з зали судового засідання та доставили до Вовчанського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

Інспектором поліції Хоменком С.І. було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення АА №464265 від 14.11.2016, відповідно до якого позивач обвинувачувався в скоєнні злісної непокори законному розпорядженню працівників поліції, а саме: відмовився пройти до Вовчанського відділу поліції.

В той же день, 14.11.2016 постановою судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І.С. позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб та стягненням 275,60 грн судового збору на користь держави.

Не погодившись з винесеною постановою, позивач та його представник подали апеляційні скарги. Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2016 року апеляційні скарги задоволені частково, постанову судді Уханьової І.С. від 14.11.2016 скасовано, позивача звільнено від подальшого відбуття адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, матеріали справи повернуто до Вовчанського районного відділення поліції ГУНП в Харківській області для дооформлення. Постановою судді Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Позивач зазначав, що таким чином він був незаконно підданий адміністративному арешту з 13:30 год. 14.11.2016 до 18:00 год. 23.11.2016 та незаконно перебував під вартою протягом 9 діб, що становить собою серйозне порушення його права на свободу та особисту недоторканість, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник Державної казначейської служби України Пузіков В.А., який діє на підставі довіреності, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ , затверджений постановою КМУ від 03.08.2011 №845, відшкодування шкоди здійснюється Казначейством, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Проте представник відповідача 1 вважає обґрунтування позивачем позовних вимог не відповідають встановленому Порядку. Розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Казначейство вважає, що позивачем не враховано норми Закону про порядок відшкодування, зокрема п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , внаслідок чого, розмір морального відшкодування позивачем безпідставно завищений.

Представник Головного управління Національної поліції в Харківській області Синюшко С.О., який діє на підставі довіреності, позов не визнав. Наданий відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень, посилався на те, що заявлений позивачем розмір компенсації моральної шкоди у 2000000,00 грн не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Позивачем не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та, відповідно, розмір її компенсації. Представник відповідача вважає, що матеріали справи не містять доказів погіршення стану здоров`я позивача, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження престижу, ділової репутації, затраченого часу та зусиль для відновлення попереднього стану. Крім того, представник відповідача зауважив, що постановою апеляційного суду Харківської області від 22.11.2016 та постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року стосовно притягнення позивача до адміністративної відповідальності, незаконності дій та вимог працівників поліції не встановлено.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ДКСУ, Вовчанського районного суду Харківської області, ГУ НП в Харківській області про відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 90 000,00 грн моральної шкоди.

В іншій частині - у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ДКСУ просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки при його ухваленні судом було неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з`ясовані обставини, а також не доведено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування скарги зазначили, що за висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні №12- рп/2001 від 03.10.2001 (справа про відшкодування шкоди державою), структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок саме держави, а не за рахунок коштів державного органу.

Послались на те, що оскільки Казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, тому стягнення моральної шкоди безпосередньо з Казначейства є безпідставним, що підтверджується практикою Верховного суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 199/6713/14-ц та ухвалою ВССУ від 05.07.2017 по справі № 210/327/15-ц, згідно з якими не допускається стягнення з Казначейства моральної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів

Вважають, що у цій справі підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.06.2018 по справі №910/23967/16, де зазначено, що необхідності зазначення у позовних вимогах (рішенні) таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, ЦПК України не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Із посиланням на Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, зареєстрованих в МЮУ 03.11.1998 за № 705/3145 зазначили, що прийнята судом характеристика психолога від 01.11.2019 БО №30 не може бути прийнята до уваги на підставі ст. 78 ЦПК України оскільки не відповідає вимогам допустимості доказів. Інших доказів на підтвердження немайнових втрат, як встановив суд, позивачем не було надано.

ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу ДКСУ, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Вказав, що ДКСУ є належним відповідачем, оскільки являється державним органом, який здійснює безпосереднє обслуговування державного бюджету та провадить безспірне списання на підставі рішень судів.

Вважає, що нерелевантною у цій справі є практика Верховного Суду, на яку в апеляційній скарзі посилається ДКСУ.

Послався на те, що ДКСУ не вправі оскаржувати рішення суду в частині доведеності та розміру моральної шкоди, оскільки воно не стосується їх прав та обов`язків.

ГУ НП в Харківській області також скористалось правом на апеляційне оскарження та просить рішення районного суду скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи скаргу, послались на те, що рішення районного суду ухвалене із порушенням норм матеріального (ст. ст. 23, 1174 ЦК України, п. 4, 5, 9 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року за №4), постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі ) та процесуального права (ст. ст. 10, 12, 77-81, 137, 141, 263, 264, 280, 281 ЦПК України), висновки суду не відповідають обставинам справи, а встановлені судом обставини, що мають значення для справи є недоведеними.

Вказано, що виниклих між учасниками справи правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди. Це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди та її розміру. Таким чином, особа не може порушити питання про компенсацію, якщо їй не була завдана моральна шкода.

Зазначили, що законодавством передбачено, що компенсація моральної шкоди здійснюється з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом, тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача компенсації розмірі 90000 грн, у зв`язку з тим, шо останній зазнав певних обмежень внаслідок перебування під арештом протягом 9 днів - не відповідає обставинам справи, а задоволений судом першої інстанції розмір компенсації не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Вважають, що позивачем не надано жодних доказів щодо необхідності стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі, що значно перевищує встановлений законом розмір відшкодування моральної шкоди.

Зауважили про необхідність врахувати у цій справі правову позицію, що викладена у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.11.2015 у справі №6-10388св15, стосовно того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Послались на те, що матеріали справи не містять доказів погіршення стану здоров`я позивача, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження престижу, ділової репутації, затраченого часу та зусиль для відновлення попереднього стану, а судом безпідставно прийнято в якості доказу спричинення позивачу моральної шкоди характеристику психолога Благодійної організації Благодійний фонд Добробут України В. Преображенської від 01.11.2019 №30, оскільки В. Преображенська не є судовим експертом.

Вважають, що вказаний доказ було подано до суду із порушенням процедури та необґрунтовано неможливість його подання разом з позовною заявою.

Зазначили, що постановою Апеляційного суду Харківської області від 22.11.2016 у справі № 617/1546/16-п (провадження №33/790/895/16) та постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03.02.2017 у справі №617/1678/16-п (провадження №3/616/4/17) не встановлено незаконність дій та вимог працівників поліції. Наведене свідчить про порушення судом першої інстанції постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі щодо повноти та всебічності з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції було надіслано відзив на зазначену скаргу, в якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Позивач вважає, що норми чинного законодавства не вказують на пряме математичне співвідношення між тривалістю незаконного перебування особи під слідством чи судом та розміром відповідної компенсації.

Зазначає, що суд прийняв та визнав належними докази, пред`явлені ним і, посилаючись на п.17 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , затверджено Наказом Міністерства юстиції України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 р. та ч. 2 ст. 23 ЦК України, дійшов висновку, що немає підстав для стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у розмірі, меншому від мінімального.

Вказав, що докази заподіяння та розміру моральної шкоди було правомірно залучені судом на стадії підготовчого провадження.

Послався на те, що заперечення апелянта щодо неналежності доказу з причин, що він не є висновком експерта, є недоречними, адже відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь- які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Зауважив, що оскарженим рішенням суду визначено обов`язок ДКСУ виконати це рішення в частині списання коштів, розмір яких визначив суд, з єдиного казначейського рахунку на користь позивача, а тому заперечення ГУ НП в Харківській області щодо виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року не стосуються прав і обов`язків відповідача, а тому такі заперечення мають бути відхилені апеляційним судом.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Від представника ГУНП в Харківській області надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, з посиланням на необхідність запобіганню поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та триваючий у зв`язку з цим карантин. При цьому ніяких письмових пояснень та заяв по суті справи від нього не надійшло.

Від представника Вовчанського районного суду Харківської області надійшло клопотання розглянути справу без участі представника, він апеляційні скарги підтримує і просить їх задовольнити.

Від Державної казначейської служби України, яка була належним чином повідомлена про судове засідання, ніяких клопотань та заяв не надійшло, тому відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що він не з`явився в судове засідання без поважних причин.

Згідно статті 12 ЦПК України:

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, з урахуванням визначеного у ст. 2 ЦПК України позитивного обов`язку гарантувати право кожному на ефективний розгляд справи в суді на протязі розумного строку, з урахуванням відсутності від учасників справи заяв щодо дослідження нових доказів та щодо доводів апеляційної скарги, вважає за можливе її розглянути за відсутності усіх учасників справи.

Суд апеляційної інстанції не вважає поважними заявлені представника ГУНП в Харківській області причини не участі у судовому засіданні, оскільки існуючи карантинні заходи обмеження пересування не заважали йому взяти участь у судовому засіданні на відстані. Кожному учаснику справи судом апеляційної інстанції було забезпечено процесуальну можливість на рівних умовах взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, у передбаченому ст. 212 ЦПК України порядку і цим порядком скористався позивач.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, за відсутності інших учасників судового засідання, належним чином повідомлених про розгляд справи, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін визначені у ст. 375 ЦПК України, за якоюсуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2016 року постановою судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І.С. позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб та стягненням 275,60 грн. судового збору на користь держави.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2016 року апеляційні скарги позивача та його представника задоволені частково, постанову судді Уханьової І.С. від 14.11.2016 скасовано, позивача звільнено від подальшого відбуття адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, матеріали справи повернуто до Вовчанського районного відділення поліції ГУНП в Харківській області для дооформлення. В постанові суддею зазначено, що судом першої інстанції достеменно не було встановлено наявності або відсутності об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, не з`ясовано які саме дії ОСОБА_1 судом встановлені, як протиправні, що стало підставою для скасування постанови судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І.С. від 14.11.2016.

Постановою судді Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Даним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах 14 листопада 2016 року перебував в залі судового засідання під час розгляду кримінальної справи, мав право проводити відео фіксування судового процесу і що судом того дня не приймалось вмотивованого судового рішення про видалення із зали судового засідання. Суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б з точки зору їх допустимості та достатності підтверджували вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 15.01.2019 змінено рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21.09.2018 № 2949/1дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І.С., яким застосовано до останньої дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового класу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з курсу суддівської етики, порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, практики застосування статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Згідно висновку службового розслідування за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 03.12.2016, за порушення службової дисципліни, майору поліції ОСОБА_3 , дільничному офіцеру поліції сектору превенції патрульної поліції ВП ГУНП в Харківській області та майору поліції ОСОБА_4 , начальнику сектору реагування патрульної поліції №4 Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області оголошено догану, за порушення службової дисципліни, що виразилась у неналежному контролі за діяльністю підпорядкованого особового складу, усно попереджено щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни підполковника поліції ОСОБА_5 , начальника Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог щодо моральної компенсації надана характеристика психолога №30 від 01.11.2019 БО Благодійний фонд Добробут України , зі змісту якої вбачається, що при діагностуванні ОСОБА_1 після незаконного застосування арешту були виявлені такі стани: надмірна дратівливість, та спалахи гніву, неможливість відчувати радість, труднощі у переживанні емоцій, особливо позитивних, відчуття емоційного замороження , відчуття безнадії та розпачу, втрата інтересу, пригнічення, зменшення життєвої енергії, пасивність, різка зміна настрою, постійне відчуття тривоги - так, ніби щось страшне має статися знов. Також було встановлено, що порушилися взаємини з близькими та колегами, стали виникати складнощі в побудові відносин в тих випадках, коли треба представляти інтереси особи в суді, спостерігається уникання нагадувань про травматичну подію, бо запускаються неприємні емоції, відчуття та спогади. У ОСОБА_1 було виявлено симптоми тривожності та посттравматичного стресового розладу, які є наслідком психотравмуючої події, тобто ситуації, яка є небезпечною для життя та здоров`я людини та може супроводжуватися відчуттям безсилля, страху, жахливими картинами.

Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивачу через протиправні дії органів внутрішніх справ, що полягали у незаконному адміністративному арешті, було завдано моральних страждань. Порушився його сталий життєвий уклад, він був позбавлений можливості спілкування із рідними та близькими, був позбавлений можливості ведення раціонального, здорового та звичного способу життя, був змушений прикласти значних зусиль для захисту своїх прав та законних інтересів у судових інстанціях України.

З урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, ступеню вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд з керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності вважав за необхідне стягнути моральну шкоду в узагальненому вигляді моральних страждань в розмірі 90000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Фактичною підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивачем в судовому засіданні доведено не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Відповідно до статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна.

Згідно зі ст. 3 Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до п. 17 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , яке затверджено Наказом Міністерство юстиції України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 р., передбачене частиною 5 ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих в`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Згідно зі ст. 23 ЦК України:

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає, зокрема: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 3 Постанові Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (далі - Постанова ) судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 Постанови від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Крім того, в абзаці 2 п. 14 Постанови судам роз`яснено про те, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Згідно ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апелянти не надали до суду доказів на спростування висновків суду першої інстанції про доведеність цивільного правопорушення, пов`язаного з безпідставним арештом позивача на строк дев`ять діб, які ґрунтуються на обставинах, встановлених на підставі постанови Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року щодо неналежно оформленого протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 від 14.11.2016 серії АА 464265, якими не встановлені наявність або відсутність об`єктивної сторони згаданого правопорушення - злісної непокори законному розпорядженню працівників міліції, відмови пройти до райвідділу поліції, Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були задоволені, постанова судді Вовчанського районного суду Харківської області від 14.11.2016 року у відношенні ОСОБА_1 - скасована. Матеріали справи повернуті до Вовчанського районного відділення поліції ГУНП в Харківській області для дооформлення (а.с. 11-12).

Суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України також обґрунтовано послався на чинну постанову судді Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року по справі № 617/1678/16-ц, якою в результаті розгляду вищевказаних матеріалів, що надійшли з апеляційного суду Харківської області та були складені Вовчанським відділом поліції ГУ НП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - було встановлено, що 14 листопада 2016 року о 09 год. 49 хв. Вовчанським районним судом під головуванням судді Уханьової І.С. розглядалась кримінальна справа відносно іншої особи за ч. 2 ст. 121 КК України. Справа розглядалась у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України Про судоустрій і статус суддів , розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. У разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим судовим рішенням може бути видалена із зали судового засідання.

При розгляді кримінальної справи, в судовому засіданні був присутній позивач по цій справі - ОСОБА_1 , який за допомогою мобільного телефону проводив відео- фіксування судового засідання і його дії відповідали вимогам ч.4 ст.11 Закону України Про судоустрій і статус суддів , згідно яким особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Судом також встановлено, що 14.11.2016 при розгляді кримінальної справи судом не приймалось вмотивованого судового рішення про видалення із зали судового засідання будь-кого із присутніх, в тому числі ОСОБА_1 .

При розгляді адміністративної справи встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах 14 листопада 2016 року знаходився в залі судового засідання при розгляді кримінальної справи, мав право проводити відео- фіксування судового засідання і судом в той день відносно даної особи не приймалось вмотивованого судового рішення про видалення із зали судового засідання.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що працівники поліції 14 листопада 2016 року були викликані до суду, фактично виконували вказівку головуючого про видалення ОСОБА_1 із зали судового засідання, після чого одразу було складено протокол за ст.185 КУпАП.

Законом передбачено, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, полягає у злісній непокорі саме законному розпорядженню або вимозі працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків.

Таким чином, питання законності розпорядження або вимоги працівників поліції є предметом обов`язкового з`ясування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КУпАП.

Матеріали справи не містять даних, яке саме розпорядження чи вимогу поліцейського відмовився виконувати ОСОБА_1 , знаходячись в залі судового засідання, відсутні дані, що такі вимоги були законними, фабула правопорушення не конкретна, не розкрито її зміст в повному обсязі, фактично відсутній виклад саме злісної непокори законному розпорядженню працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків.

На підставі вказаних обставин згаданою постановою судді Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП - було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, на підставі п.1 ст.247 КУпАП (а.с. 13-16, у Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі Інтернет за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/64548083).

Доводи скарги Державного казначейства України щодо відсутності вини у незаконному позбавленні волі позивача не заслуговують на увагу, оскільки підставою відповідальності Державного казначейства України у даному випадку є не його вина у правопорушенні, а той факт, що Державне казначейство України є відповідальною державною установою, яка відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, який затверджений постановою КМ України від 03.08.2011 № 845 (із змінами) здійснює в таких випадках на підставі рішення суду, що оскаржується по цій справі, списання коштів з державного бюджету.

Суд першої інстанції правильно вважав надмірною заявлену позивачем суму грошової компенсації 2000000 грн, оскільки за рахунок відшкодування моральної шкоди потерпіла сторона не має отримувати необґрунтований дохід та зловживати правом на відшкодування. Присуджену судом у розмірі 90000 грн компенсацію колегія суддів вважає пропорційною глибині та тривалості душевних страждань позивача, що підтверджені висновком спеціаліста-психолога, який відповідачі нічим об`єктивно не спростували. Суд першої інстанції для відновлення душевного стану позивача та віри у правосуддя правильно застосував норму ст. 23 ЦК України, висновки суду відповідають загальним засадам цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), справедливості та розумності.

Висновки суду відповідно до ст. 89 ЦПК України ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, що були належним чином оцінені судом з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також - достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, з наведенням мотивів відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскільки суд ухвалив оскаржене рішення суду з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін,

Питання про судові витрати вирішується з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 квітня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

О.М. Хорошевський.