Рішення

від 15.08.2007 по справі 14/286-19/258-3/175

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/286-19/258-3/175

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2007 р.   Справа № 14/286-19/258-3/175   

за позовом   ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод",69600, проспект Леніна, 8, місто Запоріжжя

до відповідача  - 1 обласного комунального підприємства "Торговий дім (об"єднання) "Галичина",   вулиця Василіянок, 62 А, містоІвано-Франківськ

до відповідача - 2 ТзОВ "Галичина-регіон", вулиця Василіянок, 62 А, місто Івано-Франківськ

3-тя особа на стороні позивача  ВАТ Україниська страхова компанія "Гарант-Авто,  01001, Ново-Печерський пер., місто Київ

 Cуддя  Фрич Марія Миколаївна   

При секретарі   Толочко Інна Валеріївна

Представники:

Від позивача: Міщенко Вячеслав Валентинович - юрисконсульт, (довіреність № 223 від 25.05.2006 року)

Від відповідача:  Кохан Святослава Михайлівна - представник ОКП "Торговий дім (об"єднання) "Галичина", (довіреність № 66/07 від 05.06.2007 року)

:    

СУТЬ СПОРУ: про стягнення 993291,54 грн., в т.ч. 868341.44 грн. основного боргу  та 83170, 45 грн. пені.

             Спір розглядається з урахуванням вимог  постанови Вищого господарського суду  від 13.06.07р., які відповідно до ст.  111-12    ГПК України є обов"язковими  при новому розгляді справи судом  1  інстанції.Ухвалою суду від 10.07.07р. неналежного відповідача замінено належними: обласним комунальним  підприємством "Галичина" та товариством з обмеженою відповідальністю "Галичина-регіон", яких зобов"язано подати  суду розподільчий баланс.

              При розгляді матеріалів справи в судовому засіданні  з участю представників сторін суд встановив, позивач просить задовільнити позовні вимоги, посилаючись на :

    - договір уступки  вимоги № 30037 між  ТОВ "Деу Мотор Ко2 і ЗАТ "АвтоЗАЗ-Деу". у відповідності з яким ЗАТ "АвтоЗАЗ-Деу" одержало право вимоги боргу по контракту купівлі-продажу автомобіля № 3/3/221 від 10.07.1998р.

    - контракт купівлі-продажу автомобіля № 3/3/221 від 10.07.1998р. між  ТОВ "Деу Мотор Ко" та ВАТ Торговий Дім "Галичина" та страховою компанією ВАТ УСК "Гарант-Авто", відповідно до умов якого ВАТ Торговий Дім "Галичина" купило  33 автомобілі на умовах розстрочки платежу.

    - п.3.3 контракту, який передбачає зобов"язання покупця  /відповідача/ сплатити суму   боргу, що залишилась після проплати авансового платежу щомісячними платежами відповідно до графіка  рахунку-фактури,

    - наявність факту невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань по повній оплаті вартості придбаних автомобілів, внаслідок чого виник борг, що і є предметом даного спору.

    -крім того, суду  надано  пояснення / вт.ч. і в письмовому вигляді/, відповідно до яких позивач  не визнає факту пропуску строку позовної давності, вказуючи на те, що  договором не був визначений  строк зобов"язання, оскільки відповідно до п.6.1  контракту  - контракт припиняє свою дію, коли усі взаєморозрахунки між сторонами зроблені, чого в спірному випадку немає.

          Відповідач проти позову  заперечує та подав суду  заяву  про  застосування  позовної  давності, при цьому вказавши, що:

- по заявлених вимогах минув термін позовної давності, визначений законом, оскільки  останній термін платежу, встановлений договором,  20.11.2000р., а сторона звернулась до суду з позовною вимогою 29.09.2005р.

- відповідач заперечує і факт переривання строку позовної давності, на що вказує позивач в позовній заяві, пояснюючи, що  до спірних правовідносин  відповідно до перехідних положень Цивільного кодексу застосовуються правила про позовну давність, встановлені Цивільним кодексом УРСР 1963р.

- відповідач теж висловився з приводу того, що - "строк виконання зобов"язання " і  "термін дії договору"  є різними за змістом та суттю правовими фактами.

        Суд, вислухавши доводи сторін, вивчивши матеріали справи та враховуючи вимоги діючого законодавства - дійшов наступних висновків:

!0 липня 1998р.  сторонами / з урахуванням процесів правонаступництва/ був укладений  контракт № 3/3/221 купівлі-продажу автомобілів. Пункт 3.3 контракту передбачає, що  покупець/відповідач/  залишок боргу після сплаченого ним завдатку в розмірі 75 % сплачує рівномірними щоквартальними платежами на протязі не більше 24 місяців у відповідності  з графіком рахунку-фактури, який є невід"емною частиною контракту. Такий рахунок-фактуру подано суду і відповідно до цього документу  останній платіж відповідач повинен був  здійснити до  20.11.2000р. Невиконання відповідачем свого обов"язку по оплаті за придбані машини в указаний термін - є дією, яка порушує право позивача,  а отже в наступний день після  встановленого терміну платежу    у позивача виникло право звернення до суду за захистом порушеного права. З цього моменту починають текти строки позовної давності. Відповідно до п.6  Прикінцевих та перехідних положень  діючого  Цивільного кодексу  правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред"явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено /позовна давність/, встановлюється в  3  роки. Враховуючи  наведене та терміни введення в дію Цивільного кодексу України -  позовна давність, встановлена  кодексом, який діяв до нинідіючого - сплила до  терміну введення в дію Цивільного кодексу України.              Таким чином,  норми  щодо строків позовної давності  Цивільного кодексу України в спірному випадку застосовуванню не підлягають.

        Разом з тим, відповідно до ст. ст.75,80 Цивільного кодексу Української РСР  позовна давність застосовується судом  незалежно від заяви сторони,  закінчення строку  позовної давності є підставою для  відмови в позові.  

Таким чином,  в  даному випадку  позовні вимоги не можуть бути розглянуті по суті, оскільки позивач  пропустив термін для звернення до суду за захистом порушеного права / пропущена позовна давність/ і за таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо доводів позивача  про те,  що  терміни платежу договором не установлені, оскільки:

-  п.6.1 контракту передбачено, що контракт припиняє свою дію, коли усі взаєморозрахунки між сторонами зроблені. У випадку, якщо цього не сталося, що має фактично місце - термін дії контракту  пролонговується до моменту проведення остаточних розрахунків між сторонами.

- рахунок-фактура, в якій вказано терміни  платежу - не підписана обома сторонами,  а тому вона не є доказом по справі щодо встановлення термінів платежу по справі  -- суд  зазначає наступне:

         Пунктом 6.1 контракту дійсно передбачено, що строк дії контракту пролонговується  до кінцевих взаєморозрахунків між сторонами, проте, така пролонгація не може ототожнюватися  з терміном платежу по контракту, а  цей пункт договору установлює тільки те, що договір пролонговується на умовах викладених в ньому, вт.ч. і в частині, що стосується розрахунків між сторонами. А розрахунки між сторонами щодо конкретних термінів платежу встановлені п.3.3 контракту, а саме : відповідно до графіку  рахунку-фактури.  Таким чином, незалежно від терміну дії договору - конкретні терміни платежу за умовами  контракту визначаються графіком рахунку-фактури/але не терміном дії контракту/.

         Щодо доводів позивачу  по самому рахунку-фактурі, зокрема по тій обставині, що рахунок-фактура підписана тільки позивачем, то  суд зауважує: зобов"язання між сторонами виникли в період дії Цивільного кодексу Української РСР.  Стаття 153 цього кодексу передбачала, що договір  вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди  по всіх істотних умовах. Рахунок-фактура є додатком до договору, а не самим договором, тому твердження  позивача про те, що додаток до договору  повинен бути оформлений в порядку, встановленому для  самого договору не відповідає вимогам  діючого на той час законодавства /оскільки  додаткоми до договору могли бути плани, схеми,  тощо видані навіть не учасниками договору/.До того ж  рахунок-фактура по спору не є спірним документом, такий документ, як додаток  до  договору відповідно до умов договору,  підписано позивачем і не оспорюється відповідачем. Тому у суду немає підстав виключити такий документ із числа доказів по справі, а відповідно до цього доказу - між сторонами були обумовлені конкретні терміни платежу, які повинні прийматися  при розрахунках термінів щодо позовної давності.

Таким чином, доводи позивача не визнаються судом обгрунтованими і оскільки не було заяв про поновлення пропущеного строку позовної давності  з приводу  наявності поважних причин -по спору в  наявності факт пропуску строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст.75,80 Цивільного кодексу Української РСР, п 6 При кінцевих та перехідних положень Цивільного кодесу України, ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                            Фрич Марія Миколаївна

                                                            рішення підписане 20.08.07

Виготовлено в АС "Діловодство суду"