Рішення

від 17.04.2020 по справі 200/1630/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2020 р. Справа№200/1630/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В :

12 лютого 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року на суму 26709,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період за який податковим органом позивачеві була нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року на суму 26709,26 грн., у тому числі: недоїмка - 26539,26 грн.; штрафи - 170,00 грн., позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та водночас, був найманим працівником, і єдиний внесок за нього як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, упродовж 2017, 2018 років, та трьох кварталів у 2019 році, регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у зв`язку із чим вважає, що у нього був відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ за спірний період.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що відповідно до положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , позивач у спірний період був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та був зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний соціальний внесок. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом є недоїмкою, та стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Особа, яка зареєстрована фізичною особою-підприємцем та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сплата роботодавцем єдиного соціального внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із підприємницькою діяльністю сплачувати єдиний соціальний внесок у порядку, передбаченому чинним законодавством, як ФОП. Посилаючись на наведені обставини вважає, що ухвалюючи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки), відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Конституцією та законами України, у зв`язку із чим, просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року, позов прийнятий до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що 19 листопада 2019 року ГУ ДПС у Донецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46, в якій позивачеві роз`яснено про необхідність сплатити, протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги, на рахунок органу доходів і зборів суму боргу (недоїмки) з нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у загальній сумі - 26709,26 грн., у тому числі: недоїмка - 26539,26 грн.; штрафи - 170,00 грн., яка обліковані станом на 31 жовтня 2019 року (а.с. 7).

Сторонами не заперечується, що зазначена вимога про сплату боргу (недоїмки) була отримана позивачем 07 грудня 2019 року.

13 грудня 2019 року позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою за вх. № 16918/6 від 17.12.2019, в якій просив скасувати вищевказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року, посилаючись на те, що він з 1998 року є пенсіонером, а також перебуває у трудових відносинах, та з нарахованої йому заробітної плати роботодавець регулярно сплачує єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального, у зв`язку із чим, обов`язок сплачувати ЄСВ у позивача відсутній (а.с. 8-12).

Рішенням ДПС України № 2045/6/99-00-08-06-01-06 від 16.01.2020 року Про результати розгляду скарги, (вх. № 16918/6 від 17.12.2019 року), оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року було залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.13-15).

З листа ГУ ДПС у Донецькій області від 15.01.2020 року № 3313/10/05-99-54-10, наданим у відповідь на заяву позивача від 11.12.2019 року (вх. № 44809/10 від 11.12.2019) щодо заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне страхування, вбачається, що позивач ОСОБА_1 , у період з 09.06.2005 року по 10.12.2019 року, перебував на обліку в Приморській ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДПС у Донецькій області, на загальній системі оподаткування, як фізична особа - підприємець.

Згідно із обліковими даними інформаційно-аналітичної системи Податковий блок в інтегрованій картці платника податків в автоматичному режимі за період з 01.01.2017 року по 30.09.2019 року, відображені нарахування єдиного внеску за кодом платежу 71040000 у сумі - 26709,26 грн., у тому числі:

- 09.02.2018 року - нарахована розрахункова сума єдиного внеску за рік нарахування єдиного внеску № 3535332/еv від 09.02.2018 року, термін сплати 09.02.2018 року;

- 19.04.2018 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 6238434/еv від 19.04.2018 року термін сплати 19.04.2018 року;

- 19.07.2018 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 7621524/еv від 19.07.2018 року термін сплати 19.07.2018 року;

- 13.08.2018 року - донараховані штрафні санкції по ЄСВ ч. 7 п. 11 ст. 25 Закону № 2464 за акт пот.року. Рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну подачу декларації єдиного внеску (Дод.16) № 0075034610 від 06.07.2018;

- 19.10.2018 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 9017516/еv від 19.10.2018 року термін сплати 19.10.2018 року;

- 21.01.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 268234/еv від 21.01.2019 року термін сплати 21.01.2019 року;

- 19.04.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 3187879/еv від 19.04.2019 року термін сплати 19.04.2019 року;

- 19.07.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 4661627/еv від 19.07.2019 року термін сплати 19.07.2019 року;

- 21.10.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 6139861/еv від 21.10.2019 року термін сплати 21.10.2019 року (а.с. 20-22).

Згідно із копією трудової книжки позивача, серія: НОМЕР_1 , містяться записи про роботу ОСОБА_1 , у періоди, зокрема:

- з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року у ТОВ Приазовське автотранспортне підприємство на посаді старшого механіка;

- з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року у ПП Фладко на посаді механіка (а.с. 23-26).

Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованими станом на 07.02.2020 року, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 , відображені дані про суми заробітку позивача та кількість відпрацьованих місяців у Приазовському автотранспортному підприємстві (ЄДРПОУ: 33949788) за період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та у ПП Фладко (ЄДРПОУ: 33760609) за період з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року. За вказаниі періоди містяться відомості про нарахування роботодавцем заробітної плати та сплату страхових внесків (а.с. 16-18).

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформованої станом на 31.10.2019 року, розрахованої за період з 09.02.2018 року по 21.10.2019 року, з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця, який перебував на загальній системі оподаткування, обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який у період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19).

З матеріалів справи встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач перебував на обліку в Приморській ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДПС у Донецькій області у період з 09.06.2005 року по 10.12.2019 року як фізична особа - підприємець, на загальній системі оподаткування (а.с. 20-22).

Водночас, у період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року позивач був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що відповідачем не заперечується.

Доказів отримання позивачем у ці періоди доходів від провадження господарської діяльності не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначено, у зв`язку із чим, обставини відсутності у позивача у період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від роботодавців, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, в розмірі не менше мінімального, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Отже, підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за періоди, коли він був найманим працівником, та платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний, за нього були його роботодавці ТОВ Приазовське автотранспортне підприємство (ЄДРПОУ: 33949788) за період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та ПП Фладко (ЄДРПОУ: 33760609) за період з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року.

Суд враховує, що за період з 15.05.2018 року по 10.06.2019 року, та з 08.08.2019 року по 09.12.2019 року, відсутні відомості про сплату позивачем чи його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас суд зазначає, що Законом України від 02.09.2014 №1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який набрав чинності 15.10.2014, у Законі України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 9-3 (у наступному 9-4) такого змісту:

"9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Частиною першою ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено, зокрема м. Маріуполь Донецької області.

Дію вказаного Розпорядження зупинено Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014.

Вказані розпорядження втратили чинність згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України . Також цим розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено, зокрема м. Маріуполь Донецької області.

Отже, позивач, як платник єдиного внеску визначений статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на час нарахування спірної недоїмки та ухвалення оскаржуваної вимоги про її сплату, перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , який набрав чинності з 01.01.2016р., виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , але положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а зміни безпосередньо до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону - не були внесені.

Тобто, положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а сам пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 05.02.2008 у справі №2-1/2008.

Оскільки на момент прийняття спірної вимоги п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI не був скасований та зміни до нього не були внесені, він продовжував свою дію та підлягав застосуванню.

Отже, позивач був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та його своєчасної сплати, а орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника в період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 18.06.2019 року у справі № 826/9602/16.

Крім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.11.2018 року у справі № 812/292/18 (Пз/9901/22/18) дійшла висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.

Статтею 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Указом Президента України від 30 квітня 2018 року № 116/2018 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".

Однак станом на час формування спірної вимоги Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України - не оприлюднений.

Отже, на час формування відповідачем спірної вимоги, відсутні підстави вважати наявним чинний Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Отже, на момент формування оскаржуваної вимоги на спірні правовідносини розповсюджувалися приписи п. 9-4 розділу VIII Закону №2464-VI.

Частиною 1 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому статтею 77 КАС України закріплено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи наведене, аналізуючи встановлені у справі обставини та оцінюючи представлені сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про протиправність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року на суму 26709,26 грн., і, відповідно, наявність підстав її скасування.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з вимог частини першої статті 139 КАС України, за якими при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із наведеним, враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань як суб`єкта владних повноважень, на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 грн. (а.с. 6), який був сплачений позивачем при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,241-247,255,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, ЄДРПОУ: 43142826) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року на суму 26709,26 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, ЄДРПОУ: 43142826) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 17 квітня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 295 КАС України а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров