ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року справа №200/1630/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Ястребової Л.В., Гайдара А.В.,
при секретареві судового засідання Сухові М.Є.,
за участю представника відповідача - Пономарьова А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року в справі № 200/1630/20-а (головуючий І інстанції Христофоров А.Б., повний текст судового рішення складено та підписано 17 квітня 2020 року в м. Слов`янськ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 року №Ф-402611-46 в сумі 26709,26 грн та штрафу в розмірі 170 грн.
В обгрунтування позову зазначив, що у період, за який податковим органом позивачу нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штраф, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та водночас, був найманим працівником, і єдиний внесок за нього як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, упродовж 2017, 2018 років, та трьох кварталів у 2019 році, регулярно нараховував та сплачував роботодавець.
В зв`язку із чим у позивача відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ за спірний період.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року на суму 26709,26 грн.
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 Розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Сплата роботодавцем єдиного соціального внеску не виключає обов`язку штатного працівника, якій суміщає трудові відносини із підприємницькою діяльністю сплачувати єдиний соціальний внесок. Отримання такою особою заробітної плати за трудову діяльність на посаді штатного працівника тощо та сплата роботодавцем відповідних податків, зборів та інших обов`язкових платежів, не виключає обов`язок особи, яка здійснює підприємницьку діяльність сплачувати єдиний соціальний внесок як ФОП.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, зазначає про наступне.
Фактичні обставини справи.
19 листопада 2019 року ГУ ДПС у Донецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46, в якій позивачеві роз`яснено про необхідність сплатити, протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги, на рахунок органу доходів і зборів суму боргу (недоїмки) з нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у загальній сумі - 26709,26 грн., у тому числі: недоїмка - 26539,26 грн.; штрафи - 170,00 грн., яка обліковані станом на 31 жовтня 2019 року (а.с. 7).
Вимога отримана позивачем 07 грудня 2019 року.
13 грудня 2019 року позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою за вх. № 16918/6 від 17.12.2019, в якій просив скасувати вищевказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року, посилаючись на те, що він з 1998 року є пенсіонером, а також перебуває у трудових відносинах, та з нарахованої йому заробітної плати роботодавець регулярно сплачує єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального, у зв`язку із чим, обов`язок сплачувати ЄСВ у позивача відсутній (а.с. 8-12).
Рішенням ДПС України від 16.01.2020 року оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-402611-46 від 19 листопада 2019 року було залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.13-15).
Лист ГУ ДПС у Донецькій області від 15.01.2020 року № 3313/10/05-99-54-10 свідчить що позивач у період з 09.06.2005 року по 10.12.2019 року, перебував на обліку в Приморській ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДПС у Донецькій області, на загальній системі оподаткування, як фізична особа - підприємець.
Згідно із обліковими даними інформаційно-аналітичної системи Податковий блок в інтегрованій картці платника податків в автоматичному режимі за період з 01.01.2017 року по 30.09.2019 року, відображені нарахування єдиного внеску за кодом платежу 71040000 у сумі - 26709,26 грн., у тому числі:
- 09.02.2018 року - нарахована розрахункова сума єдиного внеску за рік нарахування єдиного внеску № 3535332/еv від 09.02.2018 року, термін сплати 09.02.2018 року;
- 19.04.2018 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 6238434/еv від 19.04.2018 року термін сплати 19.04.2018 року;
- 19.07.2018 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 7621524/еv від 19.07.2018 року термін сплати 19.07.2018 року;
- 13.08.2018 року - донараховані штрафні санкції по ЄСВ ч. 7 п. 11 ст. 25 Закону № 2464 за акт пот.року. Рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну подачу декларації єдиного внеску (Дод.16) № 0075034610 від 06.07.2018;
- 19.10.2018 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 9017516/еv від 19.10.2018 року термін сплати 19.10.2018 року;
- 21.01.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 268234/еv від 21.01.2019 року термін сплати 21.01.2019 року;
- 19.04.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 3187879/еv від 19.04.2019 року термін сплати 19.04.2019 року;
- 19.07.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 4661627/еv від 19.07.2019 року термін сплати 19.07.2019 року;
- 21.10.2019 року - нарахований ЄСВ ФОП, у тому числі на спрощеній системі та фермерам Нарахування єдиного внеску № 6139861/еv від 21.10.2019 року термін сплати 21.10.2019 року (а.с. 20-22).
Трудова книжка позивача свідчить, що ОСОБА_1 працював у періоди, зокрема:
- з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року у ТОВ Приазовське автотранспортне підприємство на посаді старшого механіка;
- з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року у ПП Фладко на посаді механіка (а.с. 23-26).
Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованими станом на 07.02.2020 року, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 , відображені дані про суми заробітку позивача та кількість відпрацьованих місяців у Приазовському автотранспортному підприємстві (ЄДРПОУ: 33949788) за період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та у ПП Фладко (ЄДРПОУ: 33760609) за період з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року. За вказаниі періоди містяться відомості про нарахування роботодавцем заробітної плати та сплату страхових внесків (а.с. 16-18).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
На підставі підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
На підставі пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19).
Матеріали справи свідчать, що позивач перебував на обліку в Приморській ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДПС у Донецькій області у період з 09.06.2005 року по 10.12.2019 року як фізична особа - підприємець, на загальній системі оподаткування (а.с. 20-22).
Водночас, у період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року позивач був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що відповідачем не заперечується.
Доказів отримання позивачем у ці періоди доходів від провадження господарської діяльності податковим органом не надано.
З огляду на в викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за періоди, коли він був найманим працівником, та платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний, за нього були його роботодавці ТОВ Приазовське автотранспортне підприємство (ЄДРПОУ: 33949788) за період з 07.10.2014 року по 14.05.2018 року, та ПП Фладко (ЄДРПОУ: 33760609) за період з 11.06.2019 року по 07.08.2019 року.
Як свідчать матеріали справи за період з 15.05.2018 року по 10.06.2019 року, та з 08.08.2019 року по 09.12.2019 року, відсутні відомості про сплату позивачем чи його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Однак, Законом України від 02.09.2014 №1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який набрав чинності 15.10.2014, у Законі України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 9-3 (у наступному 9-4) такого змісту:
"9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Частиною першою ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
На виконання приписів Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Згідно з додатком до зазначеного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, віднесено, зокрема, м. Маріуполь Донецької області.
На час прийняття спірної вимоги Президентом України не приймався Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року №405/2014 чинний, тобто період проведення АТО триває.
Отже, позивач, як платник єдиного внеску визначений статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на час нарахування спірної недоїмки та ухвалення оскаржуваної вимоги про її сплату, перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Тобто позивач був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та його своєчасної сплати, а орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника в період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 18.06.2019 року у справі № 826/9602/16.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувана вимога прийнята всупереч вимогам діючого законодавства, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
На підставі пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 200/1630/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 200/1630/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 06 жовтня 2020 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 06 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Л.В. Ястребова
Суд | Перший апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 06.10.2020 |
Оприлюднено | 07.10.2020 |
Номер документу | 92018326 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні