Постанова

від 21.04.2020 по справі 290/573/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №290/573/19 Головуючий у 1-й інст. Бабич С. В.

Категорія 60 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання: Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №290/573/19 за позовом ОСОБА_1 до Романівської державної нотаріальної контори про визнання заяви спадковим договором, визнання дій неправомірними та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року, яке ухвалено суддею Бабич С.В. в смт Романів

встановив:

У червні 2019 року позивач звернувся з позовом до Романівської державної нотаріальної контори, в якому, з урахуванням заяви від 31 жовтня 2019 року, просив визнати заяву ОСОБА_2 , датовану 20 березня 2011 року, спадковим договором, визнати неправомірними дії державного нотаріуса Романівської державної нотаріальної контори щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 1821484200:02:000:0026 та 1821484200:07:000:0020, скасувати постанову від 3 травня 2019 року про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії та зобов`язати нотаріуса видати свідоцтво про право власності на це майно.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2011 року між позивачем та його матір`ю ОСОБА_2 був укладений спадковий договір у вигляді заяви, яка посвідчена секретарем виконкому Романівської сільської ради Романівського району Житомирської області, за умовами якого ОСОБА_2 відмовилась від свого права власності на частину земельних ділянок з кадастровими номерами 1821484200:02:000:0026 та 1821484200:07:000:0020, на користь позивача. Після смерті матері позивач звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на земельну ділянку відповідно до спеціальної заяви - спадкового договору. 03 травня 2019 року на адресу позивача надійшла постанова нотаріуса Романівської державної нотаріальної контори про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 через те, що остання заповіла, відповідно до заповіту від 26.02.2013 року, все своє майно дочці ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 не є особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України, а тому підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину відсутні, оскільки останній не має права на спадкування після смерті матері.

Разом з тим, позивач вважає такі дії нотаріуса незаконними, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення нотаріус не дотримався вимог законодавства, не з`ясував обсяг спадкового майна та кола спадкоємців за законом, чим порушив права власності позивача на вказані земельні ділянки.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги укладення нотаріально посвідченого спадкового договору, а саме : власноручно написану його матір`ю ОСОБА_2 заяву - розпорядження, за умовами якої його мати відмовилась від земельних ділянок, які отримала у спадщину від чоловіка, на користь сина та просила оформити Державний акт на земельну ділянку на ім`я позивача, а також виконання позивачем, як набувачем, всіх домовленостей за умовами спадкового договору. Також вважає, що суд невірно розтлумачив положення ст. 1304 ЦК України та дійшов помилкового висновку про обов`язкову реєстрацію спадкового договору, оскільки на момент написання матір`ю заяви норми чинного законодавства не передбачали проведення такої реєстраційної дії.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу третя особа у справі ОСОБА_3 , яка була залучена до участі у справі під час апеляційного розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 365 ЦПК України, просила апеляційну скаргу позивача відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просила справу розглянути за її відсутності. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову через безпідставність та недоведеність заявлених вимог.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, з невідомих суду причин. Про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_2 від 20.03.2011 року не є спадковим договором, оскільки не містить істотних умов такого договору, не була нотаріально посвідчена та не була зареєстрована у Спадковому реєстрі відповідно до положень ст. 1304 ЦК України, а тому підстав для визнання дій нотаріуса щодо відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 на земельні ділянки неправомірними, скасування постанови від 3 травня 2019 року про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії та зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право власності на це майно відсутні, оскільки нотаріус діяв в межах наданих йому повноважень.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини 1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Частиною 1 статті 1298 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України Про нотаріат від 2 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5.

Так, виходячи з положень підпункту 1.2. пункту 1, підпунктів 2.2, 2.3 пункту 2, підпункту 3.1. пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок), при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідності вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту. Право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття.

Згідно з пунктом 1 глави 13 розділу І Порядку нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом.

В статті 49 Закону України Про нотаріат вказано, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема з а виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до глави 14 розділу І Порядку нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Такий же порядок оскарження нотаріальних дій передбачений у статті 50 Закону України Про нотаріат .

Судом під час розгляду справи було встановлено, що 03 лютого 2011 року державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори видав позивачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 на Ѕ частину земельних ділянок загальною площею 3,38687 га, кадастрові номери 1821484200:02:000:0026 та 1821484200:07:000:0070, які розташовані на території Романівської сільської ради Романівського району, Житомирської області. Дані земельні ділянки належали померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на земельні ділянки серії ЖТ № 021555, виданого Романівською районною державною адміністрацією Житомирської області 11 лютого 2004 року.

02 березня 2011 року державний нотаріус Романівської державної нотаріальної контори видав матері позивача ОСОБА_2 також свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 на Ѕ частину вказаних земельних ділянок.

20 березня 2011 року ОСОБА_2 адресувала Житомирському управлінню Держкомзему України заяву зі змісту якої слідує, що остання просила виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку, спадкоємцем якої вона є після смерті свого чоловіка, на користь її сина ОСОБА_1 22 вересня 2011 року секретарем виконавчого комітету Романівської сільської ради Романівського району Житомирської області посвідчено справжність підпису ОСОБА_2 , який виконаний на даній заяві.

Розпорядженням голови Романівської районної державної адміністрації Житомирської області № 141 від 02.04.2012 року, на підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , була вилучена з їх приватного використання непридатна земельна ділянка площею 2,6927 га з кадастровим номером 1821484200:07:000:0070 та надана у їх власність земельна ділянка із земель реформованого КСП ім. Б.Хмельницького № 280 площею 1,7600 га, з кадастровим номером 1821484200:07:000:0020 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

06 червня 2012 року відділом Держкомзему у Романівському районі Житомирської області був виданий державний акт серії ЯМ № 566596 та додаток до даного акту серії АА № 072704, відповідно до яких вказана земельна ділянка з кадастровим номером 1821484200:07:000:0020 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

26 лютого 2013 року секретарем Романівської сільської ради Романівського району Житомирської області був посвідчений заповіт ОСОБА_2 , за умовами якого остання заповіла усе своє майно ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

21 вересня 2016 року Романівською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом, була заведена спадкова справа № 206 за 2016 рік до майна померлої ОСОБА_2 .

07 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, яка була прийнята та зареєстрована в книзі обліку реєстрації спадкових справ за № 434.

26 квітня 2019 року позивач повторно звернувся до нотаріальної контори із заявою з проханням видати йому свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері на земельні ділянки.

Проте, постановою державного нотаріуса Романівської державної нотаріальної контори Назарця Д.В. від 3 травня 2019 року було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки з кадастровими номерами 1821484200:02:000:0026, 1821484200:07:000:0070та 1821484200:07:000:0071, що розташовані на території Романівської сільської ради Романівського району Житомирської області, після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмова нотаріуса мотивована тим, що спадкодавець своїм заповітом від 26 лютого 2013 року визначила своїм спадкоємцем ОСОБА_3 та заповіла останній усе своє майно. Також нотаріус зазначив, що ОСОБА_1 не є особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України, а тому відсутні підстав для видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері.

Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Стаття 1304 ЦК встановлює вимоги до форми спадкового договору. Так, останній укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню, а також держреєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабміном. У разі недодержання сторонами цих вимог спадковий договір визнається нікчемним.

Сторони спадкового договору мають відповідні права й обов`язки. Так, ст.1305 ЦК передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Ці дії мають здійснюватися залежно від розпоряджень відчужувача до або після настання його смерті.

Водночас відчужувач має право призначити особу, яка після його смерті буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору. У разі відсутності такої особи контроль здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, спадковий договір є двостороннім правочином, за яким набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, після чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.

Так під час розгляду справи було встановлено, що будь-якого спадкового договору, який би відповідав положенням ст.ст.1302-1304 ЦК України між позивачем ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_2 не укладався. За життя мати позивача розпорядилася своїм майно, заповівши його ОСОБА_3 , яка своєчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. При цьому, позивач ОСОБА_1 не є особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України, оскільки на момент смерті матері був працездатною особою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав для визнання дій нотаріуса щодо відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 на земельні ділянки неправомірними, скасування постанови від 3 травня 2019 року про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії та зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право власності на це майно відсутні, оскільки нотаріус діяв в межах наданих йому повноважень.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява ОСОБА_2 від 20.03.2011 року є спадковим договором є помилковим, оскільки вона не містить істотних умов такого договору, не була нотаріально посвідчена та не була зареєстрована у Спадковому реєстрі відповідно до положень ст. 1304 ЦК України. При цьому секретар виконавчого комітету Романівської сільської ради Романівського району Житомирської області засвідчив лише справжність підпису ОСОБА_2 на даній заяві, яка була адресована Житомирському управлінню Держкомзему України, що також спростовує доводи апеляційної скарги про те, що позивач та його матидійшли згоди щодо усіх істотних умов спадкового договору, які передбачені законодавством та наявності підстав для визнання даної заяви спадковим договором.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2020 року.

Головуючий Судді