Постанова

від 23.04.2020 по справі 909/1168/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2020 р. Справа №909/1168/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

без виклику сторін.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансолко", м. Жовква б/н від 10.03.2020

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2020 (суддя Фрич М.М. повний текст 23.01.2020)

у справі №909/1168/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансолко", м. Жовква

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Панбетон", м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в сумі 48 750,02 грн

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

ТОВ Трансолко звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ Панбетон про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 48 750,02 грн.

Позовна заява мотивована тим, що на виконання умов договору поставки від 24.04.2019 №24/04/19 позивачем було відвантажено відповідачу 605 тонн щебеню на загальну суму 290 400 грн, з яких відповідачем сплачено тільки 248 240 грн, а відтак станом на день подання позову несплаченою залишається частина поставленого позивачем товару на суму 42 160 грн. На підставі п.6.2. договору позивачем нараховано пеню в розмірі 6 056, 02 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2020 у позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем було виставлено два рахунки-фактури під один і тим же номером і датою - №ТР-0000019 від 06.05.2019, а відтак, виставивши два рахунки на оплату, позивач таким чином надав відповідачу вибір, який з них оплатити, чим відповідач і скористався та оплатив рахунок-фактуру №ТР-0000019 від 06.05.2019 на суму 248 240 грн, а не 290 400 грн.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. У своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що на виконання умов договору поставки від 24.04.2019 №24/04/19 позивачем було відвантажено відповідачу 605 тонн щебеню на загальну суму 290 400 грн, з яких відповідачем сплачено тільки 248 240 грн, а відтак станом на день подання позову несплаченою залишається частина поставленого позивачем товару на суму 42 160 грн. Скаржник зазначає, що факт укладення договору поставки між сторонами підписано зі сторони відповідача та підтверджується заявкою на відвантаження щебеню фракції 5-20 мм в кількості 700 тонн.

Апелянт також стверджує, що рахунок з ціною товару 400 грн за тонну не був виставлений після оплати відповідачем іншого рахунку з ціною 341,91 грн за тонну. Щодо коригування виставленого рахунку та зазначення у ньому 341, 91 грн за тонну, скаржник зазначає, що таким чином намагався спростити ведення свого бухгалтерського обліку.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Свої заперечення обґрунтовує тим, що договір поставки між сторонами як окремий документ укладений не був, а умови, які у ньому наведені не мають жодного відношення ані до заявки на відвантаження щебеню, ані до факту отримання щебеню фракції 5-20 мм в кількості 605 тонн відповідачем. Також зазначає, що покликання позивача на підписання договору шляхом обміну електронними листами є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Окрім цього, згідно позиції Верховного Суду у справі №910/1162/19 від 16.03.2020 роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором.

Відповідач стверджує, що фактично між сторонами укладено договір шляхом обміну заявкою (замовленням) відповідача та рахунком позивача, виставленим 06.05.2019 0 14:15 год на оплату суми 248 240, 00 грн, виходячи з ціни 341 грн за тонну щебеню, який ним оплачено після отримання товару.

Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, 24.04.2019 відповідач - ТОВ Панбетон направив позивачу - ТОВ Трансолко заявку на відвантаження щебеню фракції 5-20 мм в кількості 700 тонн на станцію Хриплин.

На оплату вказаного товару, позивачем було виставлено два рахунки-фактури під одним і тим же номером і датою - №ТР-0000019 від 06.05.2019. В одному рахунку на суму 290 400 грн вказано ціну за товар 400 грн за тонну, в іншому на суму 248 240 грн ціна - 341, 92 грн за тонну.

Як підтверджується матеріалами справи, саме рахунок-фактуру №ТР-0000019 від 06.05.2019 на суму 248 240 грн було оплачено відповідачем, що підтверджується роздруківкою картки рахунку та вказується самим позивачем у тексті позовної заяви.

Між сторонами виникли правовідносини щодо оплати поставки товару.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

При цьому, приписами ст.208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

З огляду на вищезазначене та враховуючи те, договір поставки на який покликається позивач - від 24.04.2019 №24/04/19, підписаний лише позивачем, такий договір не може бути підставою виникнення зобов`язань між позивачем та відповідачем.

Водночас відповідач не заперечує факт узгодження здійснення поставки товару шляхом обміну заявкою (замовленням) відповідача та рахунком позивача, виставленим 06.05.2019 0 14:15 год на оплату суми 248 240, 00 грн, виходячи з ціни 341 грн за тонну щебеню.

Одночасно колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що сторонами було погоджено порядок пред`явлення двох рахунків за товар, виставленням двох рахунків на оплату позивач таким чином надав відповідачу вибір, який з них оплатити, чим відповідач і скористався.

Покликання скаржника на укладення договору поставки від 24.04.2019 №24/04/19, оскільки такий містить підпис відповідача, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, копією вказаного договору, долученого до позовної заяви. Накладення відповідачем електронного підпису в силу Закону України Про електронні документи та електронний документообіг на вказаний договір судом також не встановлено.

Щодо тверджень апелянта про те, що коригування виставленого рахунку та зазначення у ньому 341, 91 грн за тонну пов`язане з спрощенням ведення бухгалтерського обліку, то такі не можуть бути підставою для стягнення суми за поставку товару та відповідно не спростовують встановлених судом обставин справи.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2020 у справі №909/1168/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансолко", м. Жовква б/н від 10.03.2020 - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.04.2020

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді С.М. Бойко

Г.Г.Якімець