Рішення

від 27.04.2020 по справі 500/757/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/757/20

27 квітня 2020 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області, Головного управління ДПС у Тернопільській області, про визнання протиправними та скасування вимог, -

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області, Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-581-50-У від 09.11.2018, №Ф-581-50-У від 11.02.2019, №Ф-581-50-У від 13.05.2019 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-581-50-У від 10.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.03.2020 при ознайомленні з матеріалами виконавчих проваджень №№59900860, 59396667, 60513752, 58589826 позивачу стало відомо, що на виконанні у Чортківському міському відділі ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) знаходяться виконавчі документи - вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-581-50-У від 09.11.2018, від 11.02.2019, від 13.05.2019, та №Ф-581-50-У від 10.07.2019 Головного управління ДПС у Тернопільській області .

Позивач зазначає, що був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, але останні сім років не здійснював підприємницьку діяльність взагалі.

Крім того з січня 2010 року по даний час (тобто, у період коли позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) перебуває у трудових відносинах з - приватним підприємством "ВЕГА ЛТД" (код ЄДРПОУ 35126621).

Отже, роботодавцем нараховуючи заробітну плату, сплачувалось як страхувальником єдиний соціальний внесок за позивача, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України та довідкою з роботи.

Однак вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не врахував.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.04.2020 від відповідачів Головного управління ДФС у Тернопільській області, Головного управління ДПС у Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на адміністративний позов (спільна позиція).

Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідачів зазначає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Тернопільській області №Ф-581-50 від 09.11.2018, від 11.02.2019, від 13.05.2019 та податкова вимога ГУ ДПС у Тернопільській області №Ф-581-50 від 10.07.2019 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплату єдиного внеску є законними та не підлягають скасуванню.

Звертає увагу, що згідно даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (Цільові фонди) в суму недоїмки по ЄСВ в розмірі 22832,47 грн. входить:

- станом на 19.01.2016 нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за IV квартал 2015 року у розмірі 1434,51 грн. (478,17 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.10.2015 по 01.01.2016) х 3 місяці). Переплата становила 142,94 грн., відтак, недоїмка становила 1291,57 грн.

- станом на 09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017 по 01.01.2018) х 12 місяців).

- станом на 21.01.2019 нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за чотири квартали 2018 року у розмірі 9828,72 грн. (819,06 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018 по 01.01.2019) х 12 місяців).

- станом на 19.04.2019 нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за один квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. (918,06 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2019 по 01.01.2020) х 3 місяці).

- станом на 23.06.2019 нараховано штрафну санкцію за несвоєчасну подачу декларації єдиного внеску 510 грн.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу зазначає, що розмір витрат за написання позовної заяви в розмірі 5000 грн. є необґрунтованим та неспівмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) з наступних підстав.

Позови до територіальних підрозділів ДПС України про скасування податкових вимог є типовими, зразки заяв містяться на загальнодоступних веб-сайтах в мережі Інтернет та підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу, що підтверджується також і матеріалами. Додатками №1-10 до позовної заяви - завірені копії документів, які були у позивача в наявності. А додатки до позовної заяви починаючи з №11-17 - це документи, які підтверджують правомірність представника представляти інтереси позивача.

Звертає увагу, що суд при визначенні суми відшкодування має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 повторно зареєстрований як фізична особа - підприємець 30.06.2009.

Відповідно до інформації щодо позивача ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), яка міститься у інформаційній системі "Податковий блок. Облік платників податків", а саме: розділ "Реєстраційні дані", позивач зареєстрований фізична особа-підприємець, 30.06.2009 та взятий на облік Чортківською ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області, 03.07.2009 за номером 26340000000003758. 04.06.2019 року до ЄДР юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань внесено рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за ріш. засновників (учасн.) або уповнов. орг., однак, не знятий з обліку платника податків.

Головним управлінням ДФС у Тернопільській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-581-50-У від 09.11.2018, від 11.02.2019, від 13.05.2019.

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-581-50-У від 10.07.2019 .

Не погоджуючись з такими рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Підпунктами 14.1.195, 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттям "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону, та "самозайнята особа" - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема:

роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19), від 05.12.2019 (справа №260/358/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 27.02.2020 (справа №0440/5632/18), від 05.03.2020 (справа №460/943/19), що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Як видно з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач з 30.06.2009 по 04.06.2019 був зареєстрованим як фізична особа - підприємець.

За даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (Цільові фонди) загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 22832,47 грн. наявність якої стала підставою для формування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Разом з тим, суд зазначає, що у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок позивачу, останній працював на посаді директора ПП "Вега ЛТД" (код ЄДРПОУ 35126621) і страхові внески у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачував за нього роботодавець.

Крім того відповідно до статті 12-1 Закону №2464-VI Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до Закону №2464-VI.

Згідно долученої до матеріалів довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за місцем роботи ОСОБА_1 проводилася сплата страхових внесків з 2010 року по січень 2020 року.

Зазначене додатково підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 .

Враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, за спірний період, суд дійшов до висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску як фізичної особи - підприємця.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що винесені відповідачами оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

За таких встановлених обставин, суд дійшов до висновку що, вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-581-50-У від 09.11.2018, від 11.02.2019, від 13.05.2019, та №Ф-581-50-У від 10.07.2019 Головного управлінням ДПС у Тернопільській області є необґрунтованими, винесеними без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, з порушенням вимог частини другої статті 2 КАС України, а отже є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних рішень.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 245 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про скасування індивідуального акта, попередньо визнавши його протиправним.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Водночас, при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно із частинами першою та третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частини друга статті 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено у частині п`ятій статті 134 України КАС, згідно якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

На підтвердження заявлених вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу позивачем надано:

копію договору з адвокатом Фещенко М. Л про надання правової допомоги №90 від 02.03.2020;

копію додаткової угоди №1 від 02.03.2020 до договору №81;

квитанцію №0.0.1644262003.1 від 11.03.2020 про оплату гонорару в розмірі 5000,00 грн. на рахунок адвоката клієнтом;

меморіальний ордер @2PL726187 від 11.03.2020 про отримання і зарахування грошових коштів - підтвердження перерахування авансу;

копію довідки про відкриття рахунку в банку саме як адвоката;

ордер адвоката;

копію свідоцтва адвоката;

Загальна сума витрат на правову допомогу згідно договору складає 5000,00 грн.

В додатковій угоді №1 до договору про надання правової допомоги зазначено наступні витрати:

консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області-1500, 00 грн. із розрахунку 1 години роботи,

написання та оформлення позовної заяви, доданих документів-доказів в Тернопільський окружний адміністративний суд, подання до суду - 2000 грн., із розрахунку 2 годин роботи,

- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду - 1500, 00 грн. із розрахунку 1,5 години роботи,

Водночас, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Таким чином, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №500/757/20 в силу пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Водночас, представник позивача адвокат Фещенко М.Л. відповіді на відзив до суду не подавав.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Суд зазначає, що порядок сплати судового збору регламентує Закон України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір". Згідно з частиною першою статті 3, частиною першою статті 4 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду адміністративного позову: майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 становить 2102,00 гривні.

Таким чином, за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше ніж 840,80 грн. і не більше 10510,00 грн.

Згідно позовної заяви ціна позову становить 22822,47 грн., тобто позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Згідно долученої до матеріалів справи квитанції №0.0.1644245240.1 від 11.03.2020 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3363,20 грн., що на 2522,40 грн. більше ніж передбачено Законом України "Про судовий збір".

Додатково суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №0.0.1644245240.1 від 11.03.2020 та 2000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області, Головного управління ДПС у Тернопільській області, про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-581-50-У від 09.11.2018, №Ф-581-50-У від 11.02.2019, №Ф-581-50-У від 13.05.2019.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-581-50-У від 10.07.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. сплачений згідно квитанції №0.0.1644245240.1 від 11.03.2020 та 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживаннч: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 );

відповідач - Головне управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 39403535);

відповідач - Головне управління ДПС у Тернопільській області, місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 43142763).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.