Постанова

від 22.04.2020 по справі 272/999/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/999/19 Головуючий у 1-й інст. Палазюк В. М.

Категорія 54 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу № 272/999/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма МЖКбуд про стягнення належних працівникові сум

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2019 року , яке ухвалене під головуванням судді Палазюк В.М. у м. Андрушівці,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року представник в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма МЖКбуд (надалі - ТзОВ Будівельна фірма МЖКбуд або роботодавець). Із урахуванням заяви від 16 вересня 2019 року про відмову від частини позовних вимог та закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані 24 дні щорічної відпустки у сумі 2 210,16 грн., просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 37 758,54 грн., тобто із 01 червня 2018 року по 15 липня 2019 року (а.с.1-3,19). Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 16 березня 2015 року працював у ТзОВ Будівельна фірма МЖКбуд столяром. Звільнився за угодою сторін 31 травня 2018 року. Проте, у день звільнення відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми при звільненні та не здійснив виплату належних при звільненні коштів, що є грубим порушенням частини першої ст.116 КЗпП України. Роботодавець провів розрахунок та виплатив заборгованості 15 липня 2019 року.

Ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року прийнята відмова від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі 2 210,16 грн. (а.с.58).

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Будівельна фірма МЖКбуд" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 690,70 грн. та судовий збір у розмірі 13,83 грн.

Додатковим рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2019 року стягнуті з ТзОВ "Будівельна фірма МЖКбуд" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн.

Представник подав апеляційну скаргу в інтересах позивача. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що останнім робочим днем було 31 травня 2018 року. Того ж дня позивач написав заяву на звільнення. Висновок суду про те, що позивач не працював у день звільнення не відповідає дійсним обставинам справи. Підтвердженням того, що ОСОБА_1 у день звільнення працював є також те, що 31 травня 2018 року позивач особисто отримав трудову книжку. Провести із працівником розрахунок є обов`язком роботодавця та не потребує окремої заяви працівника про виплату коштів, якщо у день звільнення він працював.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов та стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 690,70 грн., суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до табелю обліку робочого часу в день звільнення позивач не працював, хоча був на підприємстві для подання заяви про звільнення, а тому дійшов до висновку, що відповідно до положень ст.116 КЗпП України розрахунок із ним повинен був проводитися не у день звільнення, а не пізніше наступного дня після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок. Заява про звільнення не є тотожною вимозі про розрахунок. Твердження позивача про неодноразове звернення із вимогами про розрахунок до керівника товариства доказами не підтверджені. Запит адвоката про наявність заборгованості по заробітній платі суд першої інстанції розцінив як підтвердження звернення позивача з вимогою про виплату заборгованості, яке відповідач отримав 08 липня 2019 року. Отже, початок перебігу періоду затримки розрахунку при звільненні суд обчислив з 09 липня 2019 року, а його закінчення - день виплати позивачеві належних коштів та нарахував середній заробіток за 5 днів затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що сторони перебували у трудових відносинах. Так, наказом від 16 березня 2015 року №11-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу столяром, а наказом від 31 травня 2018 року позивач звільнений за згодою сторін 31 травня 2018 року (а.с.6,30). Підстава звільнення: заява позивача. Сторони не оспорюють тієї обставини, що заява про звільнення подана ОСОБА_1 31 травня 2018 року, тобто у день звільнення.

Відповідно до частини першої ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою ст.116 КЗпП України врегульовано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша ст.117 КЗпП України).

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці звернуто увагу судів на те, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі , - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Із видаткового касового ордеру від 15 липня 2019 року та розрахунку вбачається, що позивач одержав від відповідача грошові кошти у сумі 14 816 грн., які складаються із: заборгованості з заробітної плати - 9 299 грн. та компенсації за невикористані 53 дні відпустки - 5 517 грн. (а.с.7,31). Отже, позивач звільнений за згодою сторін 31 травня 2018 року, але всі суми, що належали йому від товариства, при відсутності спору про їх розмір, виплачені відповідачем 15 липня 2019 року, що є днем фактичного розрахунку роботодавця із колишнім працівником.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, днем звільнення вважається останній день роботи . Позивач звільнений 31 травня 2018 року, що підтверджується копіями наказу про звільнення останнього та запису в його трудовий книжці, що вважається згідно з чинним законодавством останнім днем його роботи - 31 травня 2018 року, а висновок суду першої інстанції про те, що позивач у день звільнення не працював із посиланням на табель є помилковим, оскільки наказ про звільнення позивача є чинним, а дата звільнення у ньому не змінена.

Окрім того, у разі одержання трудової книжки у зв`язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку. Позивач наполягає на тому, що він отримав трудову книжку в останній день його роботи, що є днем звільнення - 31 травня 2018 року. Під час розгляду справи у суді першої інстанції суд за клопотанням представника позивача витребував від відповідача належним чином завірений витяг із Книги обліку руху трудових книжок щодо видачі трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.59). Копія ухвали про витребування доказів від 16 жовтня 2019 року одержана відповідачем 23 жовтня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (а.с.63), але відповідач копії витягу із Книги обліку руху трудових книжок суду не надав, а тому не спростував твердження ОСОБА_1 про те, трудову книжку позивач отримав 31 травня 2018 року, тобто у день звільнення, чим підтверджуються пояснення позивача про те, що у день звільнення позивач був на роботі та працював. Оскільки працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, то колегія суддів апеляційного суду тлумачить сумніви на користь позивача.

Отже, позивач подав заяву про звільнення у день звільнення та цього дня був на роботі та працював, а тому всі суми, що належали йому від товариства, мали бути виплачені в день його звільнення, тобто 31 травня 2018 року, а висновки суду першої інстанції з приводу того, що позивач у день звільнення не працював та був на роботі, щоб подати заяву про звільнення не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та дійсних обставинах справи, а висновок про те, що розрахунок із позивачем повинен був проводитися не у день звільнення, а не пізніше наступного дня після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок є помилковим та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме - ст.116 КЗпП України.

Із вини відповідача позивачу 31 травня 2018 року не були виплачені кошти у сумі 14 816 грн. у день звільнення останнього, при відсутності спору про їх розмір, а тому товариство має нести відповідальність перед позивачем за затримку розрахунку при звільнення з 01 червня 2018 року по 14 липня 2019 року включно у розмірі середнього заробітку за весь час затримки до день фактичного розрахунку, тобто за 409 днів, що складає 56 499,26 грн. (409 днів х 138,14 грн. (середньоденна заробітна плата)) та відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (із наступними змінами і доповненнями).

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця, про що зазначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до частини першої ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України, та дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Апеляційний суд, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, з 56 499,26 грн. до 37 758 грн. 54 коп., виходить із наступних критеріїв: позивач звернувся до суду з даним позовом у серпні 2019 року, тобто зі спливом більш ніж року після звільнення з роботи, яке мало місце 31 травня 2018 року; про порушення свого права позивач довідався із часу звільнення та нічого не перешкоджало йому звернутися із даним позовом раніше, оскільки обіцянки директора провести розрахунок не є перешкодою для звернення за захистом до суду; відповідач розрахувався (15 липня 2019 року) до звернення позивача із відповідним позовом до суду (16 серпня 2019 року); сума заборгованості (14 816 грн.) є майже у чотири рази меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (56 499,26 грн.); приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2018-2019 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як проценти, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Отже, розмір відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні не перевищує 37 758,54 грн., що заявлено у межах позовних вимог.

Із огляду на вищевикладене, апеляційний суд відповідно до ст.376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення, яким позов задовольняє та стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37 758 грн. 54 коп.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно з ст.141 ЦПК України. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Додаткове рішення у справі ухвалене щодо витрат на професійну правничу допомогу. Отже, з відповідача стягується на користь позивача судовий збір у сумі 1 921 та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. Клопотання в порядку частини п`ятої та шостої ст.137 ЦПК України про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не заявлено.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2019 року і додаткове рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма МЖКбуд (код ЄДРПОУ 38454395; м. Київ, вул. Антоновича, 157) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37 758 грн. 54 коп., 1 921 грн. судового збору та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 27 квітня 2020 року.