Постанова

від 28.04.2020 по справі 1340/3950/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 1340/3950/18 пров. № 857/4550/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фотосервіс плюс до Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Гулкевич І.З.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фотосервіс плюс звернулося в суд з адміністративним позовом до Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 17 квітня 2018 року винесену головним державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. в рамках виконавчого провадження № 55641527.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17 квітня 2018 року головним державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 44910,56 грн. Вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору від 17 квітня 2018 року №55641527 є протиправною, оскільки фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених Наказом №914/1483/17 від 04 вересня 2017 року коштів не відбулось. Враховуючи положення ст. 27 Закону України Про виконавче провадження , правові підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі 44910,56 грн відсутні.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фотосервіс плюс задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2019 року відкрито провадження у справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько Софії Василівни про стягнення виконавчого збору від 17 квітня 2018 року № 55641527.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова не було здійснено дій з примусового виконання рішення про стягнення з боржника на користь стягувача присудженої суми за наказом №914/1483/17 від 04 вересня 2017 року, кошти за вказаним виконавчим документом відповідачем не стягувались, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що при виокремленні постанов про стягнення виконавчого збору № 55641527 від 17 квітня 2018 року та про стягнення витрат виконавчого провадження № 55641527 від 17 квітня 2018 року в окремі провадження державний виконавець керувався положеннями ч. 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішення суду, якою передбачено, що державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа з підстав п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ Про виконавче провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку встановленому законом. Вказує, що з прийняттям нової редакції Закону України Про виконавче провадження стягнення виконавчого збору передбачається разом з відкриттям виконавчого провадження, так як терміну на самостійне виконання (врегулювання з стягувачем) законодавцем більше не передбачено. Зазначає, що наказ №914/1483/17 було неодноразово пред`явлено до виконання, а саме 05 жовтня 2018 року державним виконавцем вже було відкрито виконавче провадження № 54816972 з виконання вказаного виконавчого документа, яке 12 грудня 2017 року було повернуто на підставі ч. 1 ст. 38 Закону України Про виконавче провадження у зв`язку з прийняття апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1483/17 від 04 вересня 2017 року до розгляду.

28 квітня 2020 року на адресу суду надійщла заява від представника ТзОВ Фотосервіс про розгляд справи за відсутності представника товариства.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 01 серпня 2017 року рішенням господарського суду Львівської області у справі №914/1483/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фотосервіс плюс про стягнення заборгованості в сумі 442468,63 грн позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фотосервіс плюс на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 442468,63 грн, з яких: 389500,00 грн основного боргу, 53968,63 грн пені, а також 6637,03 грн судового збору.

04 вересня 2017 року господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення №914/1483/17.

Постановою Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 06 лютого 2018 року відкрито виконавче провадження ВП №55641527 з виконання наказу №914/1483/17, виданого господарським судом Львівської області 04 вересня 2017 року.

30 березня 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було подано заяву про повернення виконавчого документа без виконання.

17 квітня 2018 року державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 55641527 з підстав п.1 ч.1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Також, 17 квітня 2018 року державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. було прийнято постанову ВП №55641527 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фотосервіс плюс виконавчого збору в розмірі 44910,56 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 1, 5 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).

Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст. 3).

Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно із ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною 9 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно із ч. 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абз. 4 п. 8 розділу III Інструкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції встановлено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Згідно із п. 20 розділу ІІІ Інструкції повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до ст. 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно із положеннями п. 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Відповідно до п. 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

З матеріалів справи слідує, що 08 лютого 2018 року державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Максимів О.І. відкрив виконавче провадження № 55641527 з виконання наказу № 914/1483/17, виданого 04 вересня 2017 року Господарським судом Львівської області, про стягнення з ТзОВ Фотосервіс плюс на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 449105,66 грн.

17 квітня 2018 року державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви стягувача - ФОП ОСОБА_1 про повернення виконавчого документа без виконання.

Також, 17 квітня 2018 року державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника - ТзОВ Фотосервіс плюс у розмірі 44910,56 грн.

Згідно матеріалів справи слідує, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом № 914/1483/17, виданим 04 вересня 2017 року Господарським судом Львівської області, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що постанова державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Онисько С.В. про стягнення виконавчого збору від 17 квітня 2018 року № 55641527 є протиправною.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 1340/3950/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 28 квітня 2020 року.