Постанова

від 28.04.2020 по справі 400/4072/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4072/19 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Артіль-Буд про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій та пені за невиконання у 2018 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося із позовом до ТОВ Артіль-Буд , в якому просило стягнути заборгованість зі сплати штрафних санкцій та пені за невиконання у 2018 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 27339,75 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідач не подав звіт за формою №10-ПІ за 2018 р. до 01.03.2019 р., не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 р. складає 27339,75 грн., з яких адміністративно-господарські санкції 24641,67 грн. та пеня 2698,08 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року відмовлено у задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за договором цивільно-правового характеру не доводить створення жодного робочого місця для осіб з інвалідністю. В порушення ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідач не працевлаштував хоча б одну особу з інвалідністю на строк не менше 6 місяців.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що у квітні 2019 р. позивач направив відповідачу повідомлення про неподання звіту за 2018 р. щодо працевлаштування інвалідів з проханням подати звіт форми 10-ПІ (а. с. 11-13).

13.08.2019 р. відповідач направив позивачу звіт за 2018 р. про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ (а. с. 10).

За розрахунком апелянта, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, відповідач мав працевлаштувати 1 особу з інвалідністю. За невиконання вказаного нормативу апелянт нарахував 24641,67 грн. адміністративно-господарських санкцій та 2698,08 грн. пені, що в сумі становить 27339,75 грн. (а. с. 9).

20.09.2019 р. апелянт надіслав відповідачу претензію стосовно сплати адміністративно-господарських санкцій (а. с. 14-16).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вчинив всі залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте як закон не покладає обов`язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю, а позивач не надав доказів того, що відповідач відмовив у працевлаштуванні будь-якій особі з інвалідністю.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (надалі Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 Закону №875-ХІІ зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 ст. 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення (надалі Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання вказаної норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджений Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . В контексті Закону №5067-VI та Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладений обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Апеляційний суд зазначає, що періодичності подання звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлена, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Отже, законодавець чітко визначив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом №875-ХІІ нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Матеріалами справи підтверджено те, що відповідач 13.08.2019 р. направив позивачу звіт за 2018 р. про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ та протягом 2018 року повідомляв центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів на ТОВ Артіль-Буд .

Апелянт, а ні при звернені до суду першої інстанції, а ні при апеляційному оскаржені судового рішення не надав жодних доказів на підтвердження безпідставної відмови у працевлаштуванні особам з інвалідністю, які б самостійно зверталися до відповідача.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід пропрацював на підприємстві 6 місяців звітного року, з огляду на таке.

Верховний Суд неодноразово в своїх рішеннях (справа №360/1847/19 (провадження К/9901/24370/19) від 31 жовтня 2019 року; справа №804/7412/15 (провадження К/9901/11761/18) від 11 липня 2019 року; справа №805/402/17-а (провадження К/9901/15549/18) від 21 серпня 2019 року), зазначав, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Посилання апелянта на те, що відповідач пропонував роботу за цивільно-правовими договорами, не спростовує факту створення робочого місця для осіб з інвалідністю.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у 2018 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже, підприємством виконані обов`язки, покладені на нього ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 28.04.2020 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.